Забити на думку інших і жити в задоволення

---

[ads-pc-2]

Мирослава Павлик – фотографка їжі та жінок, яка багато років намагалася скинути зайву вагу. Мирослава розповідає Inspired про шлях до прийняття власного тіла і любові до себе та пояснює, як в цьому допомагає вміння казати «ні».

---

Я худну останні 7 років, а моя вага за цей час коливалася від 65 до 90 кг. Іноді я заходила в магазин і не могла купити собі одяг, який мені подобався, бо нічого не налазило. Я частенько їздила за кордон і без проблем знаходила там речі свого розміру, а в Україні були з цим проблеми. Мене це страшенно бісило – я плакала, злилася і, зрозуміло, їла. Їжа була для мене захистом та єдиним швидким способом задовольнити свою потребу.

Основним поштовхом для зміни життя і прийняття себе стала психотерапія. Я почала займатися з психотерапевткою 2015 року і ходила на сесії щотижня протягом року. Я йшла до неї зовсім з іншими запитами, бо справжня проблема була глибоко захована, але в кінцевому результаті ми дійшли до того, що я не відчувала себе цінною, а вага стала моїм захистом від світу.

Наступним кроком до прийняття себе і свого тіла стали тренування у Skinny&Strong Club Марі Карачиної. Я давно хотіла туди потрапити, але дивилася на дівчат, які там займаються, і розуміла, що мені до них дуже далеко. А якось в лютому Маша оголосила новий набір, і я вирішила, що це мій шанс і записалася.

Перед першим моїм тренуванням одна з дівчат роздягалася і попросила інших допомогти їй зняти кофту. Я подумала, що вона жартує, але після тренування зрозуміла її біль у м’язах. Раніше я не займалася такими сильними фізичними навантаженнями, лише бігала, і для мене це було дуже сильним стресом. Іноді я навіть плакала на тренуваннях, але чітко розуміла, що в моєму житті починаються зміни.

Ми тренуємося тричі на тиждень по годині: займаємося зі своєю вагою, робимо багато присідань, випадів, стрибаємо і качаємо прес. Також по суботах ми бігаємо, але через проблеми з коліном, це задоволення я дозволяю собі лише раз на місяць.

Через місяць-два я відчула, що моє тіло стало сильнішим, я змогла глибше присідати і навчилася віджиматися, коли спочатку не могла робити це навіть з колін.

Але був період, коли у мене моя вага не падала, а просто стояла на місці. Це було незрозуміло, бо я регулярно і досить жорстко займалася спортом, правильно харчувалася, а вага залишалася такою самою. І всі одразу починали казати: «Ти ж ходиш на спорт, чому ти не худнеш?». У такі моменти я починала сумнівати у всьому, що роблю, але потім подумала: «Яка їм взагалі різниця?».

У той період психотерапія показала мені, куди потрібно рухатися далі, а спорт дав більшу впевненість у своєму тілі, силі, витривалості. І вага стала не такою важливою.

---

Раніше я думала, що як тільки я схудну, у мене почнеться життя. Навіщо мені красива сукня, навіщо взагалі хороший одяг, навіщо ходити на якісь події? Я не робила якісь штуки, які хотіла, бо думала, що спочатку треба скинути зайві 20 кг. Але ця точка, яку я для себе поставила, не приходила. І виходить, що я не була ні тут, ні там – не схудла і не жила моментом. А все це нескінченне очікування було для мене стресом.

Але згодом стався один переломний момент – мій знайомий розбився на машині. Я зрозуміла, що він теж щось планував на майбутнє, про щось мріяв, а його просто не стало. І якщо щось станеться, всі мої плани теж можуть стати даремними.

Тож я поміняла місцями причину і наслідок та вирішила не відкладати задоволення, зосередитися на процесі і насолоджуватися, незалежно від того, скільки я важу.

Психотерапія навчила мене перебувати в моменті тут і зараз, не думати, що було вчора, що буде в майбутньому, не крутити погані думки в голові. Так, я не можу завжди бути позитивною, але я жива, руки і ноги є, я можу віджиматися, отримувати задоволення від їжі. Що ще треба? Просто насолоджуйся тим, що ти маєш, і робити те, чого хочеться, не відкладаючи на потім. Напевно, це найважливіше, що я для себе зрозуміла, і це допомогло мені більше полюбити себе.

Зараз я отримую задоволення у самому процесі і буду дуже рада, якщо окрім витривалості і хорошого самопочуття отримаю результат у вигляді зменшення ваги. Але якщо вона не падатиме, то нічого страшного, бо в мене все одно зменшуються об’єми. Так відбувається тому, що м’язи важать більше, але вони тонші, а кілограм м’язів і кілограм жиру будуть зовсім по-різному виглядати в об’ємі.

---

Я почала бігати ще тоді, коли це не було мейнстрімом, і завжди бігала в навушниках. Одного дня взимку у мене сіли навушники, коли я пробігала повз двох чоловіків, які вже вранці були напідпитку. Від одного з них я почула «Тобі з такою задницею ще бігати і бігати». З того часу пройшло вже десь 3 роки, але я досі пам’ятаю, як це мене зачепило.

Зараз якщо хтось мені намагається розповідати, як мені тренуватися чи як харчуватися, чи критикує мою зовнішність, у мене одна реакція: «Відвали». Звісно, періодично мене такі речі зачіпають, але я стала набагато впевненішою в собі, бо дивлюся на себе у дзеркало і помічаю зміни.

Раніше коли мама чи найближча подруга казали мені «щось ти потовстішала, тобі треба схуднути», я приймала все це і думала, що вони дійсно можуть так говорити. Але, насправді, яке їхнє діло? Я вже доросла, відповідаю за свої вчинки і можу сама визначити, що для мене добре, а що – погано. Якщо мені потрібна порада з харчування, я попрошу її у дієтолога, а зі спорту – у своєї тренерки.

Якось я написала пост у Фейсбуці про те, що мені не треба давати поради зі схуднення, у мене все добре. На це я отримала дуже багато повідомлень в особисті від незнайомих людей. Мені писали зі словами «Ви просили не давати поради, але я все-таки скажу», радили сходити до ендокринолога, здати якісь аналізи, писали, яким спортом мені треба займатися. Я не знаю, як боротися з цим, окрім того, щоб посилати кудись далеко, бо люди не розуміють, що вони порушують кордони інших. А коли починаєш захищати свої кордони, люди думають, що ти агресивна. Я кажу, що мені це не подобається, і я не хочу слухати ці поради, а у відповідь чую: «Я ж хочу для тебе добра». Але у мене і так все добре, мені не потрібно чиєсь «добро».

---

Я фотографую дуже різних жінок – з різним типом фігури, різними носами, різним волоссям – і розумію, що багато з них не приймають себе. Іноді мене просять не фотографувати з певного боку, бо вона так нібито некрасива. Вона чула, що некрасива, від суспільства, батьків, хлопців, родичів, але я дивлюся на неї і розумію, що це не так.

Зараз я намагаюся вибирати для себе оточення, в якому мені комфортно, людей, які підтримують мене. Може здаватися, що я живу у світі рожевих поні та єдинорогів, але ж насправді життя – для радості.

Я завжди нагадую собі про те, що єдина людина, яка буде з тобою завжди, це ти. І так, як ти ставишся до себе, до тебе будуть ставитися інші. Але полюбити себе дуже важко, я пам’ятаю, як сама злилася на себе, і мені не потрібні були інші люди для критики, достатньо було себе. Але це заганяло мене тільки в гірші стани, і я продовжувала себе гнобити.

Для того, щоб полюбити себе, я почала робити прості маленькі кроки – знайшла, що мені подобається їсти, пити, чим займатися, і почала робити для себе маленькі приємності. Іноді буває, що ми не знаємо навіть, які яйця любимо або яка кава нам подобається, бо ми просто робимо так, як всі. Наприклад, я зрозуміла, що люблю семихвилинні яйця і каву без молока.

Коли я почала досліджувати, яка їжа мені подобається, зрозуміла, що там немає котлет чи смаженої курки – мені це просто більше не подобається. Я їм смачно, правильно і красиво. Коли я хочу солодкого, мені достатньо ягід або винограду. Пам’ятаю, колись давно мені подобався медовик у «Пузатій хаті», і я частенько його їла. І десь рік тому мені знову його захотілося, я скуштувала і зрозуміла, що мені він більше не смачний.

Після виснажливих тренувань ти не підеш їсти шматок торта, бо стає просто шкода своїх зусиль. Але я не сиджу на дієті, я просто їм здорово і смачно. Я ж не смітник, щоб складати в себе погану їжу або переїдати. Але моє ставлення до себе змінилося, і змінилися смаки.

Зараз моєю ціллю не є схуднення, я просто живу, отримуючи задоволення від моменту. Я багато тренуюся, і мені подобається що в нашому клубі немає умови, що всі мають схуднути. Кожна має бути у своїй оптимальній вазі, в якій вона може бігати, присідати і качати прес. Якось на тренуванні у п’ятницю 13-го ми зробили 1313 скручувань за годину. А це може зробити не той, хто важить 50 кг, а той, хто займається спортом.