A password will be e-mailed to you.

Коли у тебе за якихось 30 хвилин в одній руці 15 приголомшливо красивих театральних флаєрів, а у іншій – каталог з більше 1400 шоу, а всеньке місто, включно з деревами і ліхтарями, заклеєне афішами, то це означає, що ти у липневому Авіньйоні.

Виявляється, Прованс – це не тільки знамениті на весь світ лавандові поля, а й так само відомий на весь світ театральний фестиваль. Впродовж усього липня вулиці середньовічного, колись папського, міста Авіньйон живуть в особливому стані –  бурлеску, карнавалу й фантазії. Три тижні у межах, окреслених старовинними міськими стінами завдовжки майже з п’ять кілометрів, чиниться паломництво до культурної Мекки. Велична архітектурна спадщина забезпечує доволі театральне тло. Так, що не треба й спеціальних декорацій. Місто органічно перетворюється у сцену із сотнями тисяч глядачів.

Театр живе у самих будівлях міста

Започаткований у 1947 році французьким актором і режисером Жаном Віларом, це найстаріший фестиваль такого типу й один із найважливіших у світі театру. Після падіння мурів та залізних завіс, а також у процесі глобалізації, фестиваль-не-конкурс із середини 90-х років перейшов із виключно французької у площину міжнародної культурної події. Цьогоріч свої роботи демонстрували митці з різних європейських країн: із Португалії (режисер Тіаґо Родріґес/Tiago Rodrigues), з Італії (режисер Антоніо Лателла/Antonio Latella), з Німеччини (режисер Франк Касторф/Frank Castorf) та ін. Крім того, грузинський режисер Резо Ґабріадзе/Rezo Gabriadze успішно поставив лялькову виставу «Рамона». Відкрити ж сцену 71-го фестивалю мав честь японський режисер Сатоші Міяґі/Satoshi Miyagi, вразивши публіку авторською інтерпретацією давньогрецької трагедії Софокла «Антігона» у стилі камбоджійського та японського національних театрів й заливши сцену водою.

Сцена із вистави «Антігона», джерело: festival-avignon.com

Навіть Джульєтт Бінош можна було побачити цьогоріч на сцені. А директор фестивалю Олів’є Пі/Olivier Py власною персоною представив виставу «Парижани».

Втім, хоча це фестиваль і міжнародний, та без французької тут ніяк. Публіка та вистави переважно франкомовні, а якщо і є субтитри перекладу, то й вони – французькою. Цілком у дусі національної гордості французів й захоплення власною мовою. Добре, що є вистави-пантоміми!

– Ми, на жаль, не перекладали на англійську. Це додаткові витрати. А ми й так усе організовуємо з власної ініціативи. Текст для розуміння вистави хоч і важливий, але не вирішальний. Приходьте, щоб отримати „новий досвід“, – пояснює нам ситуацію й переконує поповнити ряди глядачів режисер експериментального проекту Гійом, з яким ми познайомилися поруч одного із театрів.

– Скажіть на вході, що я вас запросив! Краще за все будьте на місці за 20 хвилин до початку вистави! – Кидає нам услід актор моно-вистави Карім, тоді як хвиля натовпу між касами й театрами просто несе нас по якійсь загальнообраній траєкторії, неначе ти в київському метро і зараз ось-ось проґавиш можливість переходу на станцію Хрещатик.

Це виняткова ознака Авіньйону: можливість поспілкуватися із творцями театру, виконавцями та режисерами, без жодних перешкод, просто на вулиці. Бо вулиці Авіньйона – це як форум під відкритим небом: для діалогу і взаємних симпатій. Так виглядає мистецтво без дистанцій. І так виглядає кастинг напряму перед глядачем.Фестиваль Авіньйона – це насправді два фестивалі, що відбуваються водночас: IN та OFF. Це перетворює Авіньйон у гігантський театр, де можна побачити все – від Шекспіра до клоунади. Цього року команда фестивалю акцентувала на історії європейського театру від давньої Греції до Мольєра, а також на мистецтві Субсахарської Африки. Особливу увагу було відведено правам жінки. До 26 липня у рамках офіційної програми (le in) було показано більше 40 вистав. Це переважно ті, що сформують наступний театральний сезон. Зазвичай більшість квитків тут розпродано ще до початку фестивалю.

Не в палацах, а у ряді нетипових місць – на вулицях, у дворах, у квартирах, у будь-якому придатному місці – неначе у закуліссі відбувається неофіційна програма, а точніше сказати, окремий фестиваль (le off, «OFF»). Якщо офіційна програма фінансується урядом, державними установами, то «OFF» є незалежною, некомерційною, відкритою для участі усіх, хто має що сказати світу, й має ресурси, щоб організувати проїзд, нічліг, орендувати зал, привезти декорації. Тут презентують себе більше тисячі театральних компаній, агенцій, акторів. Подолавши усі перепони, учасники з непереборною вірою в себе ідуть на фестиваль з надією, що їх «побачать», «відкриють» як митців.

Творчі групи «OFF» наповнюють місто неймовірною енергією! Вони знають, що свою публіку їм потрібно завоювати. Виділитися з маси, заінтригувати. Перевдягнувшись у найхимерніші костюми, вони створюють безупинний кольоровий балаганний потік. Адже їхнє шоу варте уваги!

Повітря розпечене від південного сонця… Не завадила б сієста. Втім, глядачі снують від каси до каси, і квитки розлітаються швидко.

Здається, кожен будинок на вузьких вулицях має свій театр, великий чи малий. Щодня у місті відбуваються читання, дебати та майстер-класи, багато з яких є безкоштовними. Тут стільки мистецтва, що якби розбавити концентрацію, то вистачило б на всю Європу!«Ось, іще два плакати до нашої цьогорічної колекції. Ми уже чималу маємо, декілька років поспіль сюди їздимо! – гордо зізнається сім’я австрійців. – Тут надзвичайна атмосфера. Особлива. Погляньте, як люди відкрито комунікують між собою! Знайомі й незнайомці. Ми зрозуміли, що це місце, де можна знайти непідробну радість». Як і більшість глядачів, вони спеціально запланували свою відпустку так, щоб декілька днів насолодитися виставами, танцями, музикою цього фантасмагорійного міста.

Протиснувшись крізь вузькі вулички й зачарований натовп глядачів та акторів, у Авіньйон прибуває містраль. Цей вітер дме уривчасто й холодно. Це найкращий природний кондиціонер. Тріпотять плакати, додаючи хаотичного ритму до й так хаотичного міста, що стихає аж під ранок.

І мене не покидає думка, що тутешня публіка гідно оцінила би роботу й талановитих українських митців. Тих, для кого сцена – це захоплююча пригода, експеримент, зухвала інтерпретація.

Автор: Наталія Бендель

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.