[ads-pc-2]

Останнім часом я часто чую від своїх друзів щось в стилі: “Ти така молодець, працюєш у благодійності!”. На нашу корпоративну пошту і в соціальних мережах люди пишуть емоційні листи, в яких називають нас янголами, творцями доброти і т.д. З однієї сторони, мені, певно, треба ловити кайф від цієї ситуації і прямо над моєю головою має повільно народжуватися яскрава зірка, але ні. Ні, тому, що весь час мене всередині мучила лише одна думка – щось тут не так. Всі ці омани лише зайвий раз доводять, що благодійність все ще сприймається, як особлива, доступна не всім. Така собі соціальна Ferrari 458 Spider на теренах України.

Коли, трохи більше року тому, я прийшла працювати в Українську біржу благодійності, у мене були найрожевіші очікування. Єдинороги, що стрибають по веселкам і їдять метеликів здавалися таким же звичним явищем у благодійності, як і машини, припарковані на пішохідних переходах в центрі Києва. Очікування не виправдалися, їх змінило більш глибоке і важливе розуміння загальної необхідності благодійності для суспільства. Відповідь я шукала довго, за цей час навіть влада встигла змінитися в країні. Лише один підручних з економіки зміг всі шматочки пазлу зібрати у цілісну картину, а точніше, один розділ про матеріальне і нематеріальне виробництво. 

І, сталося диво! Адже так, благодійність – це повноцінна частина економіки, третій сектор, який просто виробляє нематеріальні блага, що так сама потрібні більшості людей, як і зубні щітки. (До нематеріального виробництва також можна віднести інтелектуальні, духовні продукти і нематеріальні послуги). Тому, всі стереотипи та упередження стосовно цієї сфери не більше ніж історична особливість і відсутність професійних маркетологів/піарщиків на цьому ринку.

Це так вигідно! Коли ти любиш, нервуєш, ревнуєш, сумуєш – ти звичайна людина. Варто тобі лише почати співчувати і проявляти увагу – ти особливий. Не здається дивним, що увага до проблем інших людей в нашому суспільстві є чимось позаземним? З цієї ситуації витікає маса інших проблем третього сектору. Так, наприклад, нам дуже соромно перевірити, куди пішли наші пожертви. Навіть якщо ящик з грошима волонтери вивернули в сусідньому дворі і роздеребанили на пиво, наше сумління залишається чистим – я ж підтримував благородну справу. Поки ми не зможемо усвідомити місце благодійності в економіці, ми не зможемо вимагати від неї того, що вимагаємо від улюбленого ресторану – щоб в нашому рахунку були саме ті страви, за які ми заплатили.

Ще, більшість щиро вважає, що зарплати і, загалом, стиль життя співробітників благодійних організацій мають бути, як у монахів. Тоді не зрозуміло, чому психологи можуть заробляти хороші гроші, а благодійникам має бути совісно? Чому в нас немає лобістів, які б відвойовували для бізнесу зайві податкові пільги за корпоративно-соціальну відповідальність? Сьогодні в нашій країні компанія може економити аж до 4% податків за соціальну діяльність, а зробити це важче, ніж навчити наших водіїв не перекривати перехрестя в заторах.  Тому, навіть при наявності крутої ідеї, бізнесу не вигідно брати в цьому участь, і це – нормально. Бо і бізнес, і благодійність частини однієї економічної системи, тому вважати, що приватний сектор щось винен третьому – смішно.

Я дуже хочу, щоб благодійні організації заробляли великі гроші і могли реінвестувати їх у нові проекти. Щоб співробітники благодійних фондів отримували хороші зарплати і не йшли працювати у бізнес зі сльозами на очах лише тому, що треба платити за квартиру. Щоб благодійний фонд міг заплатити крутій рекламній агенції за кампанію, яку б запам’ятала вся країна, а не ту, яка б просто заповнювала вільні місця на сітілайтах. Щоб проекти, які роблять українські благодійні фонди могли конкурувати зі світовими. І, можливо, Бейонсе не заспіває нам пісню, присвячену проблемам кризових підлітків, але хоча б кожен п’ятий українець зможе зрозуміти важливість соціальних програм для дітей. Цьому сектору, як будь-якій частині економіки, потрібні контролюючі органи та аудитори, які б закривали фіктивні фонди та реально оцінювати ефективність тих чи інших проектів.

Та більше за все хочеться, щоб люди перестали думати, що благодійність – це щось особливе і небесне. Робити добрі справи, соціально важливі проекти, інвестувати в свою країну – все це має стати побутовими процесами, як ходити на побачення, отримувати задоволення від їжі, додайте свій варіант. Тому, я з впевненістю можу заявити, що благодійність – моя робота, і я не бачу в ній чогось особливого. Так, іноді приходиться плакати, але хіба біржові трейдери не ридають, коли валяться котирування? У всіх бувають різні моменти на роботі, але вважати одну сферу важливішою за іншу дивно. І благодійність стоїть в одному ряду з ресторанним бізнесом і продажем автомобілів. Бо нам, одночасно зі смачним обідом і комфортним пересуванням,дуже потрібно відчувати себе потрібним і розуміти свою належність до маленьких див.