Люди Нью-Йорку: обличчя та історії
Люди Нью-Йорку: обличчя та історії
[ads-pc-2]
Кожна людина носить в собі історію. Мабуть, 99% цих історій варті того, щоб перетворитися на роман або епічне кіно. Для цього не вистачає лише талановитого режисера. Або ж просто талановитого фотографа, який би вирішив розширити поняття фотографії, портрету, додаючи до кожного невеличку історію від його героя.
Фотограф Брендон Стентон розпочав свій проект Люди Нью-Йорку в далекому 2010 році. “Я подумав, що було б справді прикольно створити вичерпний каталог жителів Нью-Йорка. Тому я вирішив сфотографувати 10 тисяч нью-йорківців і створити карту з їхніх фото. Декілька місяців я працював із цією ідеєю в голові, але якось так склалося, що проект “Люди Нью-Йорку” почав розвиватися за зовсім іншим сценарієм. Я почав збирати цитати та короткі історії людей, яких зустрічав. Я просто додавав ці розповіді до фотографій. З часом, портрети та історії переросли у невеличкий блог. На сьогоднішній день у соцмережі за проектом слідкує майже 4 мільйони людей з усього світу”.
Брендон працював маркетологом впродовж трьох років. Але втративши роботу, він вирішив переїхати до Нью-Йорку та робити фотопортрети незнайомців. Його мати не була в захваті від цієї ідеї. Але з часом проект набував популярності та певного успіху. Брендон зняв приблизно 5 тисяч фото та написав 50 історій. До того ж, займаючись зйомками, він зустрів дивовижних людей.
Хто ж вони? Незнайомці, пішоходи, звичайні жителі міста-яблука, будь-якого віку, кольору шкіри та статі. На жаль, вмістити всіх героїв фото-проекту в рамки однієї статті доволі складно. Тому автор взяв на себе сміливість і, після проведення ретельного та складного кастингу, відібрав найбільш цікаві та незвичайні з них.


“Я б сказав їм те ж саме, що й одній людині. Якщо ви усвідомили невдачу, ви більше не будете боятися її. Невдача не б’є тебе по обличчю чи не кладе на лопатки. Це усього лише одна з особливостей людського життя. Ви зазнали поразки, тільки якщо вирішили не спробувати знову. Отже, це повністю залежить від вас. Зрозумівши невдачу хоча б один раз, неможливо програти”.


“Ви пам’ятаєте костюми, в яких були тоді?”
“Ми були єдиними людьми, які були не в костюмах.”

“Як ви гадаєте, чому це так?”
“Я думаю це так, тому що сходження змушує мене сподіватися лише на себе. У великому місті все, що мені потрібно, знаходиться в межах одного телефонного дзвінка. Коли я піднімаюся на гору, я все повинен прораховувати самостійно.”


“Просто так.”

“…”
“У мене є веб-сайт, який називається…”
“Не треба мені цієї дурні. Просто роби фото.”


“Яке мистецтво ти хочеш створювати?”
“Я хочу створювати різноманітні версії себе.”


“Мабуть, це розуміння того факту, що мій час із сином постійно скорочується.”









Вона 15 разів зробила таке обличчя.
Потім я пішов геть.”


Офіційний сайт проекту http://www.humansofnewyork.com/
Автор тексту: Маша Копачевська
0 Коментарів