Меню & пошук

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

14-25 жовтня, Росія

Поруч з нами переминаються з ноги на ногу декілька молдаван. Округле та невдоволене обличчя прикордонника висовується з віконця.

– Пешеходы и вы, жёлто-блакитные, сюда!!

На цих словах ми ступаємо на землю Російської Федерації. До кордону з Казахстаном залишається ще майже три тисячі кілометрів.

Маруся вперше опинилася в Москві та в Росії взагалі вперше, а от я вже збилася з ліку своїх візитів в Білокам’яну. Багато чого тут змінилося з часів мого дитинства, але Мавзолей на Красній Площі з муміфікованим вождем стоїть непорушно.

У Москві ми опиняємося оповитими теплою ковдрою дружніх зв’язків, але і через неї періодично протягує незручними питаннями – всіх цікавить ситуація в Україні та її бажання євроінтегруватися. Замовчане питання зависло в повітрі і, як рушниця по Станіславському, чекає свого пострілу. До початку Євромайдану залишається ще близько 45-ти днів. 

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

Покидаючи столицю, ми вирішуємо повторити книжний маршрут Вєнєчкі Єрофєєва.

Все відбувається в найліпших традиціях жанру: ледь встигаємо на електричку Москва – Пєтушки, на котру маємо квитки, але тільки до найближчої станції, а не до кінцевого пункту призначення – ми за автентичність!

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

Пити водку зранку бажання немає, але ми ж в Росії, хай йому грець! Ну і годі – може хтось в електричці пригостить. Та, на жаль, в нашому передостанньому вагоні лишень одні інтелігенти з книгами-газетами та дрімаючі пенсіонери. Всі місця зайняті, і ми товчемося в переповненому тамбурі.

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

Неочікувано, як тінь батька Гамлету, до нас в безквитково-тамбурове гетто навідується контролер. На щастя, це трапляється незадовго до прибуття потягу на одну з зупинок, де вся тамбурна тусовка вислизає на перон крізь щойно прочинені двері і зривається в спрінт до найближчого вагону. Народна забава з біганиною від контролера переходить в активну фазу щойно в полі зору з’являється людина в синій формі. Але в одному з таких спринтів Маруся спотикається і падає. Навколо її правого ока зідрана шкіра, тече кров, набрякає над бровою гуля. Ми чомусь регочемо.

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

В Нижньому Новгороді ми зупиняємося в масандрі дому, де жив Максим Горькій. У 1932 році барським жестом Сталін вирішив змінити на честь ще живого письменника назву міста, яка проіснувала понад 700 років. Так Нижній перетворився на Горькій.

AnnaMariia Times: Умом Россию не понять

Неймовірно, але за часів радянської влади 23 міста було перейменовано в честь затверджених партією видатних радянських діячів. Ще при житті партійних бонз місто Козлов змінили на Мічурінск, а Твер стала Калініним. Бажанням місцевих та їх побутовими проблемами у зв’язку зі зміною назви міста само собою ніхто не переймався.

7

8

В Казані складається враження, що тут Росія починає зникати: на будинках надписи на табличках виконані татарською, незнайомий говір на вулиці, мечеті, дивні страви – все це важко нагадує звичний шаблонний образ православної Росії з млинцями та матрьошками.

Час від часу де-не-де по Росії спалахують спроби проголошення незалежності тих чи інших республік. Починаючи з самого розпаду союзу Росія веде боротьбу з тим, що вона називає сепаратизмом, а по іншу сторону барикади кличуть національно-визвольним рухом. Десь ця боротьба ведеться силовими методами, десь політичними, а десь економічними.

9

У самого передгір’я Уралу на одному з перевалів нас підбирає чоловік на неприглядній дев’ятці. За годину дороги він встигає випитати в нас все: хто ми, звідки, куди та навіщо їдемо, чи бачили Януковича наживо, де які зарплати, скільки коштує в Україні кілограм цукру… Від зустрічних питань він ухиляється жартами та питаннями чи не українські шпіонки ми часом. Беручи до уваги кольорів наших комбінезонів і того, що на трасі ми стоїмо як живий флагшток, наша розвідувальна місія, якби вона була такою, мала прикриття небаченого рівня ідіотизму.

Аж раптом він вказує на ледь помітне містечко в долині, що оточено пагорбами та лісом.

– Это мой родной город Трехгорный. Закрытый и до сих пор секретный – гордо розповідає він. – По всему периметру забор с колючей проволокой, охраняется военными из спецвойск при полной амуниции, вход только по пропускам, въезд только по разрешению.

– И что вы там производите?

– Памперсы!

При союзах існування таких поселень було засекречено, їм присвоювали імена, що складалися з назви реального міста плюс число, а вулиці повторювали назви вже існуючих в містах-донорах. Номерація будинків та шкіл при цьому починалася з того місця, де вона закінчувалася в місті-донорі тому за всіма відкритими документами це було частиною відкритих міст але за декілька десятків кілометрів від них. Такі міста і їх жителі мали особливий статус – всі жителі мали надбавку у 20% до зарплати за секретність, а полиці магазинів ломилися від товарів, котрі були в дефіциті в решті світу.

З розпадом союзу існування таких міст розсекретили, присвоїли нові назви, перенумерували доми і школи і поступово зменшують кількість таких селищ шляхом скасування обмеження на в’їзд або об’єднання з іншими.

10

Дорогою на схід природа змінюється і стає все дедалі прохолодніше. В Челябінську нас застають перші сніги та завірюхи, хоча на дворі тільки середина жовтня. Розмірковуючи про те, як на характер людини впливає суворий клімат, в котрому доводиться не стільки жити, скільки виживати неможливо оминути дорогою Росію – країна простягається від арктичного до субтропічного полюсів. Будучи територіально найбільшою країною в світі, Росія всього дев’ята за кількістю населення саме через те, що велика кількість її території непридатна для заселення. Але й та, що вважається придатною, не особливо жаліє своїх мешканців, так в найсуворішому місці для життя на цій планеті – місті Оймякон – температура взимку падає до -65 С, а в Норильську 10-ти градусне літо триває лише місяць. І разом зі зміною клімату по всій території змінюється народність населення, їхні національності, вірування, традиції та мови. Єдине що незмінне на цій всій території – паспорт громадянина Російської Федерації.

Протягом нашого переміщення країною в жовто-блакитних комбінезонах розмови у кабінах фур, салонах авто і помешканнях місцевих жителів періодично вертаються до російсько-українських відносин. Від багатьох лунає ледь прихована образа з однаковою риторикою, мовляв хохли їх зрадили, розвалили Радянський Союз, забрали нашу землю, поцупили Крим і як би було круто все повернути знову, ставши наддержавою, котру всі бояться та поважають.

«Как бы было хорошо вернуть нашу землю обратно».

Під виразом «наша земля» мається на увазі все: від східного Берліну і до Аляски. Чим далі від Москви чи Петербургу, чим старіше співрозмовник, тим разючіше риторика, тим глибша впевненість у вірності своїх поглядів та несприйнятливість до будь-якої критики, тим сильніше вплив на його особистість пропаганди з телевізору.

– Как тяжело стало жить после того, как они Советский Союз развалили, сволочи!

– Но ведь вы по-прежнему самая большая страна в мире, неужели земли мало?

– Раньше было лучше!

Росія відчуває такі-собі фантомні болі щодо втрачених територій – рука вже давно ампутована, але все одно чешеться.

– “Эх, красивые вы, хохлушки, и готовите лучше наших баб”, – чуємо від чергового водія. Всю дорогу Росією її жителі те і роблять, що величають нас «хохлушками» і десь на півдорозі це вже всерйоз зайобує.

– Почему вы постоянно называете нас хохлушками?

– А разве вам обидно?

12

Ми зупиняємся на ночівлю в будинку, де всім завідує стальної волі бабуся. При СРСР вона займала високий чин на секретному підприємстві по виготовленню танків і мала звання майору. Ми що є духу намагалися оминати питання взаємовідносин наших країн, але політика не дає спокою нікому – вона в усіх на устах.

– Украинцы? – здивовано зводить вона брови. – Какие украинцы? Вас же не существует!

Стверджує щиро і з вірою в сказане, не з метою образити, а скоріше в якості констатації науковоого факту.

– Я работала в Харькове в 76-ом году и там не было никаких украинцев. Все мы были русские, только вы там сейчас всякой ерундой занимаетесь!

До кордону з Казахстаном лишилось зовсім трошки. Ми їдемо в фурі мовчки – кожен зайнятий своїми думками. У вікна захлинає дощем, маятником ходять склоочищувачі, на 27-ій частоті два незнайомих між собою далекобійники розповідають одне одному вірші про осінь.

11

Умом Россию не понять,

Ее аршином не измерить,

У ней особенная стать,

В Россию можно только верить.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

5 коментарів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: