[ads-pc-2]

Львів, як і Париж, – це свято, яке завжди з тобою.

Можливо, я все трохи романтизую, або розповідаю через призму власних вражень і досвіду, але Львів справді прекрасний. При чому в будь-який час року, незалежно від погоди, яка, до речі, останнім часом тут майже що лондонська: зранку прохолодно, вдень радує сонечко, а під вечір раптом починається дощ. Так що збираючись до Львова, я завжди беру з собою і окуляри, і парасольку, і шаль, і сонцезахисний крем – хтозна, що саме знадобиться.

Чим Львів зачаровує? Звісно, що своєю атмосферою. Привітністю. Гостинністю. Строкатою культурою, оригінальністю людей. Кого тут тільки не зустрінеш! У хостелі я спілкувалася з американцем і бачилася з поляками, пила каву з канадцем, пояснювала дорогу одеським туристам. А як радують і захоплюють самі львів’яни! Чого тільки варті традиційні вишиванки та яскраві віночки, українські чоловічі сорочки – файно та святково одягнені жителі міста йдуть на недільну прогулянку або на черговий фестиваль.

А львівські кав’ярні та кафе – вони чудові! Я не про популярні, усім відомі, заклади на кшталт Криївки чи Масонів. Так, ці заклади теж варто відвідати, безперечно, але то цікаво, коли ти у Львові вперше, вдруге. Та коли ти приїжджаєш (як я, наприклад) десятий чи двадцятий раз, то душа бажає чогось затишного, місцевого, колоритного. 

Мені порадили завітати до вегетаріанського кафе Green. І знаєте, я не пожалкувала. Я вегетаріанка з шестирічним стажем, для мене вегетаріанство – це не кулінарія, не мода і не захоплення, це моя філософія, образ життя — життя в стилі “еко”. Я жила в еко-хостелі в Києві, часто обідаю в еко-кафе у Одесі, а тепер безмежно рада, що і в моєму улюбленому Львові є свої еко-місця. Кафе Green – вельми затишне та спокійне місце, де немає поспіху, а тільки лиш зелено-коричневі кольори інтер’єру та ненав’язлива музика. Тут можна з’їсти банановий пудинг, випити кави з цикорію або замовити салат. А на вихідні записатись до кулінарної школи й навчитись готувати корисні та смачні страви. Такі місця як Green надихають, об’єднують спільною ідеєю. Я вірю, що в цьому житті є щось більше, ніж айфони, ксерокси, машини і освіжувачі повітря. І це щось – турбота про навколишнє середовище.

Інший милий ресторанчик-кав’ярня – Кавалерка, що на Братів Рогатинців, 45 (до речі на тій же вулиці що і кафе Green). “Кавалерка” ніби-то знаходиться в центрі, проте там немає ніколи натовпу туристів та черг. В «Кавалерці» усе: від інтер’єру – до страв і напоїв – меню продумано для затишку романтичних і не лише зустрічей, адже сама назва кав’ярні походить від галицького діалектизму “кавалєрувати” – залицятися, ходити на побачення, зустрічатись.

Тут можна гарно пообідати (дуже смачний грибний супчик, до речі) та повечеряти, для вас зварять надзвичайно смачну каву за класичною технологією або ж зготують кавову альтернативу. До цього ресторану мене запросила моя львівська подруга — вона часто тут обідає з колегами. Сам ресторан справді затишний та дуже симпатичний всередині — суміш стилю шеббі-шик та провансу.

Часом, приїжджаєш в якесь місто – і обов’язково будуєш собі плани і маршрути, витрачаєш гроші на сувеніри, шукаєш розваг. Це не про Львів. Я запросто можу приїхати сюди просто так, заради того, щоб посидіти на лавочці біля мого улюбленого Домініканського собору, щоб накупити нових книжок у букіністів біля пам’ятника Івану Федорову, випити гарячого шоколаду з мигдалем на площі Ринок – завжди такою яскравою та святковою, як пряниковий будиночок. Найкраща річ – спонтанні незаплановані маршрути і переплутані карти. Адже Львів не обмежується Ратушею та площею Ринок. Є десятки цікавих красивих вуличок – вуличок нетуристичних, і від цього ще більш чудових. Тут немає натовпів туристів, замість цього – спокійна атмосфера, старовинна архітектура, львівські будні, справжній Львів – без прикрас, фестивалів і мішури.

Спробуйте прогулятися по вулиці Краківській. Вона починається від площі Ринок, і плавно перетікає у вулицю Богдана Хмельницького з її чудовими австрійськими та польськими будинками. Трохи далі – площа Старий Ринок. Як на мене – це must-visit place, адже історія міста почала зароджуватися саме тут. Той Ринок, який внесений до списку ЮНЕСКО і який відвідують всі туристи, виник дещо пізніше. На жаль, мало хто знає про Старий Ринок. Або просто не доходить туди.

Перпендикулярно площі розташована невеличка вулиця – імені Князя Лева. Нічим з вигляду не примітна, ця вулиця в праві пишатися одним своїм двориком, що знаходиться у будинку під номером 2. Це той самий «радянський» дворик, який облаштували й прикрасили місцеві жителі. Тут і старі радянські афіші та плакати, репродукції художників, старовинна бамбетла та кам’яні леви. Неймовірно милий дворик!

По сусідству з площею Старий Ринок знаходиться вулиця Чорноморська. Тут вже я згадую про одеську Чорноморську вулицю та Костянтина Паустовського, який писав: «Подорож – це проникнення в область значного і прекрасного». Так і є: подорожуючи по нетуристичних вуличках Львова, я все більше й більше зачаровуюсь містом, радію цій короткочасної тиші та відсутності зайвого поспіху, відкриваю ширше очі, щоб не упустити жодної деталі та дрібниці.

І звичайно ж Львів – це романтика. В першу чергу, романтика душі. Ми сидимо з подругою на вулиці Лесі Українки в кафе з трохи незвичайною концепцією «Вино і кава» (не вино і м’ясо, і не кава та шоколад, а саме Вино і Кава!), п’ємо відмінне рожеве вино, звучать пісні ОЕ, і так тепло стає на душі! Не потрібні пледи, не страшний невеликий дощик. І нехай сьогодні не новий рік і не 8 березня, до чого взагалі дати та свята? Найкращі свята – це ті, що відбуваються всередині нас.

Текст: Наталя Власенко

Фото: Марія Хікарі