[ads-pc-2]

Вас знову вітає рубрика Apps Community, яка виходить за підтримки бренду APPS і розповідає про можливості для активних молодих людей у всьому світі. Сьогоднішня героїня – Оксана Рязанцева, яка вирішила поділитись з нами особливостями життя та навчання у Швеції. Вона потрапила туди завдяки програмі Visby і щиро вірить, що зможе задіяти набуті знання з галузі права в Україні. 

– Як ти дізналась про цю програму?

– Коли на останньому курсі в Могилянці я вирішила, що хочу продовжувати навчання закордоном, ніхто не видав мені посібника для чайників «Як знайти університет та програму своєї мрії: основи», тому довелося вчитися на власних помилках та вірити в краще. Зібравшись з думками, я  почала готувати свій список програм з їх перевагами та недоліками, відгуками та доступними можливостями фінансування навчання. Коли там вже були університети Британії, Нідерландів, Латвії, Норвегії, Фінляндії, я все одно відчувала – щось не так:  то не було стипендій, то курси мене не влаштовували, то не було акценту саме на юридичних аспектах прав людини.

Але можливості інтернету безмежні, і в один прекрасний день я натрапила на програму в університеті Лунда, яка задовольнила мене в усіх аспектах. Ви тільки уявіть мою радість, коли я зрозуміла, що стипендія від урядової організації «Шведський інститут» покриває всі витрати (навчання, проживання, страхування та переліт). «Ось вона, програма, задля якої не шкода зусиль та часу», – подумала я.  Протягом періоду підготовки я на власному досвіді переконалася, що непереборне бажання значно сильніше ніж лінь, а для пошуку програми та університету вам необхідний мінімальний набір ресурсів: високошвидкісний інтернет та терпіння.

– Як виглядав процес подачі заявки: які документи тобі довелося збирати, скільки часу це зайняло та чи коштувало щось?

– Відбір на стипендійну програму Visby Шведського інституту проводився окремо від вступу до університету, а тому необхідно було подати два окремі пакети документів. Перший – стандартний, який майже однаковий в усі інші закордонні ВНЗ – резюме; диплом із транскриптом; дійсний на момент подачі TOEFL чи IELTS з мінімумом балів, який вимагає ВНЗ; рекомендаційні листи та мотиваційний лист на програму. Другий – це мотиваційний лист саме на стипендію Visby (зазвичай три-чотири питання), рекомендаційний лист від професора/роботодавця та резюме.

Підготовка «першого пакету» почалася в жовтні, оскільки для деяких програм, особливо у Скандинавії – дедлайни вже в грудні-січні, тому варто потурбуватись про документи заздалегідь.

Для подачі «другого пакету» дедлайн був трохи пізніше – в лютому, але це не спрощувало ситуацію, оскільки для написання дійсно переконливого мотиваційного листа потрібен час.

Щодо витрат, то звичайно, необхідно буде затратитись на поштові пересилки чи кур’єрські доставки (якщо вам треба надіслати документи терміново, то сильно не дивуйтесь – ціни кусаються), а також на внесок за розгляд документів, який в Швеції був найвищий із тих, які я платила – 900 крон (близько 1500 грн.). Також іноді потрібні нотаріальні засвідчення копій дипломів та апостиль. Ваші витрати зростатимуть залежно від кількості університетів, але воно того варте!

– Чому саме Швеція – в тебе були й інші країни на вибір, чи ні?

– Так, я вступила також до університетів в Британії, Нідерландів, Фінляндії та інших, але моїм пріоритетом з самого початку була Швеція, стипендія Visby. Це обумовлено декількома причинами.

По-перше, мало хто буде заперечувати, що Швеція є «меккою» для тих, хто хоче вивчати права людини – максимально наближений показник рівності, активна боротьба з дискримінацією та захист прав жінок та дітей (наприклад, у 1979 році Швеція стала першою країною у світі, яка заборонила тілесні покарання дітей). По-друге, Лунд належить до ТОП-100 університетів світу, а моя програма одна з перших в Європі, що спеціалізується на вивченні міжнародного права та прав людини.

Окрім цього, правничий факультет університету співпрацює з Інститутом Рауля Валленберга, тому студенти моєї спеціальності отримують не лише теоретичні, а й практичні знання. По-третє, маючи лише базові знання про Скандинавію (географічні координати, столицю та непристойно високі ціни), було надзвичайно цікаво відкривати для себе країну, в якій я ніколи не була, її культуру, кухню та особливості стилю життя.

– Що тобі сподобалось найбільше у Швеції, а що не сподобалось?

– Незважаючи на те, що процес адаптації пройшов досить швидко, були речі, які мене дивували, вражали і навіть шокували…

Щодо того, що подобається, то це як побудований навчальний процес – на якісному, а не кількісному вивченні, на самодисципліні і самомотивації, а не мотивації “оцінкою” чи “червоним” дипломом. Це також те, що викладач і студент – на одному рівні, свобода висловлення своїх думок і поглядів, активне життя поза університетом, що включає не лише лекції з відомими політиками чи діячами, але й вечірки та подорожі. Разом із тим, це постійне бажання суспільства допомогти тобі, якщо ти потребуєш цієї допомоги – всі дуже привітні та ввічливі. Дивними були на початку особливості скандинавів такі, як лімітована соціалізація із незнайомцями, фіка (традиція кавування), солодкий оселедець і перегляди мультфільма про Дональда Дака у різдвяний вечір.

Що не сподобалось, то це система медичного обслуговування, коли ти не можеш потрапити до лікаря на наступний чи в той же день, коли з’явилися певні симптоми хвороби, оскільки необхідно чекати на свою чергу протягом декількох днів чи тижнів, не варто також оминути увагою постійні черги та очікування, навіть в кімнатах невідкладної допомоги. Не знаю, може це моє суб’єктивне враження, але система охорони здоров’я явно потребує вдосконалення.

– Чи багато іноземців навчалось з тобою на цій програмі? Чи зустрічала українців?

– Англомовні програми в шведських університетах – мультикультурні, куди приїздять студенти не лише з європейських країн, таких як Британія чи Німеччина, але й з Бразилії, В’єтнаму чи Ефіопії (на прикладі мого класу). На своєму році навчання я єдина українка, але знаю українців як минулорічних випусків так і “новачків” першого року програми (яких цього року аж троє).

– Як плануєш використати отримані знання?

– Хочеться удосконалити українську модель суспільства в багатьох аспектах і хочеться ділитись не лише здобутими освітніми та науковими знаннями, але й і знаннями про побудову та функціонування суспільства, яке працює в інтересах людини та для людини. Я вірю, що цього можна досягти маленькими кроками, якщо кожен із нас, українців чи українок із закордонною освітою робитиме щось, і маленьке і велике, задля України, її системи та суспільства.

Я хочу звернути вашу увагу на проект  The Nordic Post, який ми започаткували разом з моєю подругою – цьогорічною стипендіаткою Visby – за допомогою якого ми хочемо довести, що навчатися закордоном, брати участь в міжнародних проектах та подорожувати – це  доступно, просто та корисно, незалежно від того, який у вас диплом (червоний, зелений, фіолетовий) чи скільки грошей на картці, живете ви в маленькому місті чи корінний киянин.