[ads-pc-2]

Світ стрясають дві революції: в Таїланді і в Україні . Що між ними спільного? Що відрізняє азіатський протест від українського? Давайте зрівняємо.

І там, і там йде запекле протистояння опозиції і влади; і там, і там вже є жертви . Навіть початок повстань і в Києві, і в Бангкоку припав на один і той же листопад. Але в Україні існує думка , що в Таїланді революціонери домоглися куди більших успіхів у своїй нелегкій боротьбі. Ну, і взагалі там сонце світить яскравіше і трава зеленіша. Ми, як очевидці подій на цій стороні, вирішили розвіяти кілька міфів.

Тайські протести були спровоковані спробою прем’єр-міністра Йінглак Чинават провести амністію, після якої в країну міг би повернуться її брат Таксин. Опозиція вважає, що навіть після свого повалення в 2006 році він продовжував керувати країною через свою сестру. Зараз у Бангкоку йому світить кримінальний термін за звинуваченнями в корупції, але, мабуть, колишній одіозний прем’єр не здається і всіляко намагається «обілити» себе на батьківщині руками любої сестри .

Затяжні мітинги, блокування вулиць столиці і людські жертви з обох сторін призвели до того, що 22-го січня в Бангкоку і прилеглих провінціях було введено надзвичайний стан. Він триватиме 60 днів і дає владі можливість вводити комендантську годину, заарештовувати на вулиці без пояснення причин усіх, кого поліція вважатиме підозрілими, забороняти людям збиратися в групи більше 5 осіб, а журналістам – публікувати «двозначну» інформацію. Простою мовою , на два місяці в місті заборонена свобода зборів і свобода преси.

Ускладнює ситуацію і те, що в Таїланді, як і в Україні, у народу немає єдиної позиції по відношенню до діючої влади. І, якщо у нас розкол традиційно пройшов по Дніпру , то Таїланд розділився на політизований північ і аграрний південь. На вулиці Бангкока вийшли висловити своє невдоволення і вимагати змін так звані «жовті майки» – досить забезпечений середній клас. Але навіть їх лідер Сутхеп Тхиаксубан говорить про те, що дострокові вибори вони виграти не зможуть, оскільки знаходяться в явній меншості. Опозицію в Таїланді зараз підтримує не більше 30 % населення. Іншим – «червоним майкам» – або взагалі немає до політики ніякого діла (адже в них – туристи і урожай), або вони підтримують нинішнього прем’єра , яка брала курс на допомогу малозабезпеченої частини населення.

Але й «жовтих», і «червоних» об’єднує одне – неймовірна, на межі фанатизму, любов до короля. Його портрети висять на кожному стовпі. У всіх без винятку громадських місцях, Рама Дев’ятий інтелігентно споглядає на тебе зверху, де б ти не був. Окрім того, що монарх є главою держави, він ще й захисник всіх релігій. Тайці дивляться на свого короля як на уособлення бога. Його день народження і день коронації – національні свята. На вулицях повсюдно торгують картинами та фото з ​​його зображеннями в недоладних рамах «під золото». Вони чомусь навіть нагадують ікони.

Якось нас запросили у велику компанію тайської молоді провести разом час в національному парку Каенг Крачан. Увечері під час вечері один з наших знайомих дістав iPad і почав показувати нам фотографії: «Дивіться – це наш король! А це його дружина. А це вони в палаці». Я не можу уявити собі, щоб хтось в Україні дбайливо колекціонував фотографії Януковича і з гордістю демонстрував їх усіх приїжджим.

Тайський король, як і український президент, є головнокомандувачем армії. Але в Таїланді йому також підкоряються і внутрішні війська. Додайте до цього той факт, що Рама Дев’ятий зі статком у 44 мільярди доларів – один з найбагатших королів світу. Ходять чутки, що крім іншого він ще й громадянин США. Саме король підписав указ про розпуск парламенту. Якби він цього не зробив – ніхто б нікуди не розійшовся. Без найвищої волі його Величності ніхто в державі чхнути не зможе.

Наші події на Майдані – це пік, вершина айсберга, що видніється над каламутними водами океану корупції, брехні і несправедливості, які наповнили країну. Інша його частина не так помітна ззовні – це розмови на кухнях, це мільйони твітів і сотні тисяч постів у фейсбуці, це бабусі біля під’їздів. В Україні майже не знайти людей, дійсно байдужих до подій, що відбуваються на головній площі країни.

А ось Таїланд, варто тільки від’їхати від Бангкока, – це справжнє сонне царство. У країні повним ходом йде ліквідація безграмотності, оскільки у сільській місцевості залишається значна кількість людей, які не вміють читати. Нам поки не довелося зустріти жодного тайця, який би швидко вмів рахувати подумки. Всі, в основному, стоять і загинають пальці або рахують вголос.

Всюди стоїть вічна cієста. Тайська фантазія і кмітливість не знають меж у всьому, що стосується відпочинку. Іноді просто диву даєшся, коли бачиш підвішений прямо між двома моторикшами гамак зі сплячим посеред дорожнього гамору таксистом. Так і в самому серці революції: обстановка більше нагадує лаунж-зону клубу. Ми запитуємо кількох людей на площі: «А чому ви протестуєте? Чому зараз тут ?» У відповідь майже завжди посмішки і відповідь: «санук» (прекрасно) або «Сабан» (зручно, комфортно)!

І їм дійсно добре і зручно. Не треба клякнути на площі за ідею при мінус двадцяти, і водою в мороз як Зою Космодем’янську або генерала Карбишева, тебе ніхто не поливає, і дихати їдким димом від палаючих покришок, і будувати барикади з усього, що під руку підвернеться – це все не про Таїланд. Тут навіть революції повинні проходити з комфортом і зручністю для її учасників.

Коли ти дивишся на веселих хлопців , що фотографуються з прапорами на тлі монумента перемоги в Бангкоку, тобі навіть здається, що все це не по-справжньому. «Це якась народна гра, просто забава», – думаєш ти. А потім звучить постріл, і ти прокидаєшся.

P. S. 26-го січня під Бангкоком був застрелений один з лідерів тайської опозиції Суіхін Таратіна. Кулі потрапили йому в голову, шию і груди. А за кілька днів до цього від аналогічних поранень загинув у Києві двадцятирічний хлопець Сергій Нігоян.

Текст: Аня Морозова