[ads-pc-2]

Travelkris (https://travelkris.wordpress.com/ ) – це велика подорож Кріс та Сашка Південною Америкою. Вони були у таких місцях, де не зустрінеш інших українців. Одне з таких місць – острів Пасхи.

Цієї весни мене занесло на малесенький клаптик землі, який загублений бозна-де посеред Тихого океану. Він настільки малесенький та настільки далекий, що в гугл мапс треба багато разів тиснути кнопку «збільшити», перш ніж ви його побачите. Але ви про цей клаптик чули, і навіть бачили фотографії кам’яних гігантів звідти. Ім’я йому – острів Пасхи. 

З раннього дитинства на краю свідомості мерехтіла ця назва, й неясно пригадувались якісь містичні кам’яні статуї, які начебто залишені там прибульцями. До недавнього часу це було майже все, що я знала про острів Пасхи. І от, коли ми вирішили поїхати у подорож до Південної Америки, я зі здивуванням усвідомила, що це ж вона, Америка. А точніше, Чилі, хоча фактично острів знаходиться за 4 500 км від чилійського узбережжя. Але ж я буду умовно в тій частині світу, тому пропустити острів Пасхи ніяк не можна.

Дістатися туди можна однією авіалінією – LAN, яка виконує рейси з декількох великих міст Південної Америки. Ми летіли з Сантьяго-де-Чилі, міста-побратима Києва. Задоволення недешеве: якщо знайдете квитки за 500-600 USD, вважайте, вам неймовірно пощастило. Сезоном вважається грудень-лютий, але погода на острові Пасхи приємна цілий рік, тому скористайтеся відсутністю ажіотажу у low season.

Щоб якось підготуватися до візиту, я почала читати «Аку-аку» Тура Хейердала (того самого, який переплив на плоту Тихий океан). Порада номер раз: почитайте, якщо хочете, щоб острів став для вас живою загадкою, а не купою невиразного каміння з дивними статуями. Від вашої поінформованості десь на 60% залежать ваші враження.

Якщо коротко, найкрутіші факти такі: острів Пасхи є одним з найбільш усамітнених островів на планеті. Через те, що він такий віддалений від землі, культура на ньому розвивалася без значного впливу ззовні, і тому вона ні на що не схожа. Найближчий культурний вплив – це Полінезія. І, до речі, на місцевому діалекті полінезійської острів називається Рапа Нуї.

Порада номер два: як тільки прилетіли на острів, розслабтеся.

Тут не буде нормального інтернету, (а переважну частину часу не буде взагалі ніякого), люди нікуди не поспішають, пристойних магазинів десь півтора на весь острів, і житло у єдиному поселенні Ханґа Роа буде нагадувати пошарпане бунгало, а коштуватиме як готель. Їжте свого тунця, заїдайте гуавою та дивіться на біг хмар над океаном. Коли ми там були, в Чилі трапився сильний землетрус і була загроза цунамі. До того ж весь острів залишився без інтернету через хмари. І як реагували місцеві? Попили пива на пагорбі та пішли спати. І правильно: цунамі тут майже ніколи не буває.

Розслаблятися на Рапа Нуї можна по-різному. Трошки активніший спосіб – вдертися на згаслий вулкан Рано Као. Десь годинку ми топали вгору, і коли дійшли, позабували всі слова. Це кратер вулкану.

Часто ви стоїте на краю кратеру прадавнього вулкану? Отож. Цілий день кружляли навколо, і ніяк не могли повірити, що це з нами відбувається насправді. Рано Као прочистить ваші думки, карму, чакри (потрібне підкреслити) і ви повернетеся униз ясний як небо над обрієм.

До другого вулкану, Рано Рараку, требі їхати, щоб побачити ті самі кам’яні статуї, моаї. Їх витесували прямо зі схилу Рано Рараку, тож від вулкану залишилося не так вже й багато.

Ви побачите сотні недороблених або недотранспортованих статуй, а в далечі біля океану вже стоятиме справжня платформа зі статуями, одна з тих, які стояли тут упродовж сторіч та які розкидані по всьому узбережжю.

Що сказати, статуї мають кумедний вираз обличчя, та коли дізнаєшся, скільки вони важать та намагаєшся уявити, як їх транспортували та ставили, стає не так весело. Це Аху Тонґарікі, «платформа п’ятнадцятьох моаї». Ідеальне місце для зустрічі світанку.

Для спелеологів та любителей замкнених просторів є система печер, які пронизують весь острів. Під час війн рапануйці в них жили, не виходячи на поверхню. Входи до печер дуже добре замасковані, тому шукати їх – особливий драйв.

Ну і якщо зовсім хочеться розслабитися, то требі тікати на єдиний справжній тихоокеанський пляж, який є на острові – Анакена. Синій теплий океан, пальми, білий пісок, та як бонус, ще моаї.

Найбільш зручний та дешевий спосіб побачити острів – орендувати велік, скутер або авто. Усі вищезазначені транспортні засоби здає будь-яка бабуся на острові.

Житло недешеве та доволі вбоге, але торгуйтеся і робіть вигляд, що зараз підете звідси до конкурента, і буде вам щастя у вигляді знижки. Якщо хочете більш дешевий варіант, зверніть увагу на кемпінг, біля океану є декілька дуже симпатичних кемп-сайтів.

Відвідувачі Рапа Нуї діляться на два типи: ті, хто приїхав на три дні, бігом подивився моаї та не зрозумів, чого було пертися сюди, і ті, хто у захваті готовий жити тут хоч все життя. Я однозначно з других. В мене аж подих перехоплювало від тих мелодійних полінезійських назв, від білих посмішок народу Рапа Нуї, від квітів у волоссі, від шаленого океанського неба. Острів вважається не фотогенічним, але як на мене він дуже мальовничий. І я готова годинами розповідати про нього. Сюди просто варто приїхати та дати теплому океанському струму розчинити тебе.