Меню & пошук

Від хати на хуторі до подорожей світом: як знайти ідеальне місце для життя

Від хати на хуторі до подорожей світом: як знайти ідеальне місце для життя

Чому не обов'язково жити там, де працюєш


Inspired продовжує збирати досвід людей, які будуть своє життя та роботу поза шаблонами. Раніше ми розповідали про те, як кинути офісну роботу та знайти свою справу в подорожах. У новому матеріалі продюсерка Катерина Мізіна розповідає про пошук свого місця для життя. Три роки тому вона купила стару хату на хуторі Гойч, а зараз працює з різних куточків світу. Катя розповідає Inspired навіщо купила хату, чому так і не змогла там залишитися, та як поєднує роботу із життям в дорозі.


Альтернатива міському життю
Фото: Artem Galkin

Я приїхала з Кам’янця-Подільського навчатися у Київ, і це місто мені одразу не сподобалося. У той час я жила в гуртожитку і не уявляла, як колись куплю тут квартиру. А 6 років тому Леонід Кантер запросив мене на хутір Обирок на фестиваль «Хліб», де я зрозуміла, що є альтернатива міському життю. Села мені раніше уявлялися з бабусею і городом, де щоліта треба копати картоплю. Але на Обирку я побачила поєднання природи і культурної двіжухи Києва, де є дуже багато спілкування і пізнання нового.

Я почала проводити літа на Обирку, протестувала цей варіант життя, і він мені сподобався. Найголовнішим для мене була не втеча від мегаполісу, від великої кількості людей, а те, що це елемент створення чогось нового. Незважаючи на те, що хутір знаходився на базі села, на якому вже давно жили люди, я розуміла, що старим місцям можна надавати нового життя і нового формату – мені подобалася ідея реновації простору.

Я і мої однодумці бачили в цьому новий формат приємного життя для майбутньої людини. Навіть зараз, повернувшись з Німеччини, я розумію, що в країнах, які не мають так багато економічних проблем, люди обирають життя ближче до природи. Можливо, в майбутньому міста матимуть іншу роль: в них працюватимуть, щось вироблятимуть, але не житимуть. Для людини неприродньо жити в маленькій коробці, значно приємніше і здоровіше жити на природі.


Купити свою хату

Я захотіла мати свою хату і вирішила не обмежуватися лише Обирком. А коли почала шукати своє місце, побачила, що Україна достатньо велика і місця вистачить всім – ми маємо дуже багато вільних земель.

У той час в мене була ідея створення простору, подібного до Обирку, для реалізації проектів, заходів, фестивалів. Я одразу знайшла людей, які розділяли мої погляди і бажання, але не знали, як і коли це втілити. Я запропонувала знайти всім місце і поселитися там. Це такий собі варіант створення комуни, але напрямок розвитку місця мав би залежати від тих, хто там житиме. Це не обов’язково екологічний або мистецький напрямок, але основним моїм запитом було те, що це не ізоляція від сучасного світу чи інтернету.

Фото: Тарас Ковальчук для Ukraїner

Я обирала місце так, щоб воно дозволяло мені бути близько до Києва, бо в той час я працювала на телебаченні. У мене був досить вільний графік, і я могла приїздити на зйомки раз на кілька днів, але все одно мені треба було бути поруч. До того ж, формат, який я задума, розрахований на аудиторію з Києва, бо бажання звалити з міста є тільки в киян і, можливо, в жителів інших великих українських міст. Тому я вирішила оселитися на хуторі Гойч в Житомирській області, Малинському районі і три роки тому купила там хату.


Труднощі життя на хуторі

Я купила хату, але переїзду не сталося. Оскільки мій задум був у тому, щоб відновити щось покинуте, то і хату я також купила дуже стару.

Найголовнішим для мене була не втеча від мегаполісу, від великої кількості людей, а те, що це елемент створення чогось нового

Я мала її почистити, зробити ремонт і паралельно заробляти на це все гроші. Основною перешкодою для цього був інтернет – у мене так і не вийшло провести його туди. Усі мої спроби провести туди швидкісний інтернет тривали рік і просто провалювалися. Це дуже глухе місце, в цьому його принада і недолік. З інтернетом там халепа, мобільний зв’язок ловить дуже погано, а для моєї роботи принципово бути на зв’язку. Тому я мала обирати дні, коли можу бути не на зв’язку, і їхала в свою хату робити ремонт.

Паралельно з цими процесами хату пограбували і вкрали мій ноутбук, який мене годував і коштував дорожче за хату. Також ніхто з тих, хто хотів приєднатися до мого проекту, не зміг купити собі хату по сусідству. Виходить, що я там була сама. Звісно, я привозила туди друзів і проводила невеличкі події, але це все були заходи на кілька днів, а весь інший час я була там сама.

Усе це тривало 3 роки – у мене не складалося ні з інтернетом, ні з місцевим населенням. Я старалася, але все це просто не виходило, і я зрозуміла, що це місце не може поєднувати в собі все те, що я там хотіла поєднати. Я довго не могла зізнатися собі, що щось не вийшло – у мене вже з’явилася велика соціальна відповідальність, бо я оголосила про свої плани публічно.

Я не покинула свою ідею, але зрозуміла, що зараз, мабуть, не час або це не те місце чи не той варіант. На цьому етапі я не покинула ідею жити поза містом, просто змінила формат: лишила свою хату як резиденцію, в яку я або хтось з моїх друзів може приїхати як у місце для ретриту, але точно не для віддаленої роботи.

Фото: Тарас Ковальчук для Ukraїner

І зараз у мене є думки шукати нове місце. Коли я прийняла, що не зможу жити на цьому хуторі, мені відкрилися інші можливості. Хати є всюди, можна жити не обо’язково поруч з Києвом і взагалі не в Україні. Зараз я працюю над фільмами в ролі продюсера, і мені іноді навіть місяць не треба бути в Києві. Для мене стали важливішими інші речі: наприклад, можливість провести швидкісний інтернет та природа, серед якої я можу почувати себе гармонійно.

Мені тільки 26, і у мене ще багато часу, щоб пожити в багатьох місцях і знайти своє.


Як працювати в подорожах

Зараз я ніде не живу постійно і проводжу у своїй квартирі в Києві всього третину свого часу. Я дуже не люблю стабільності в місці проживання, тому не прив’язана до Києва. У мене є внутрішня потреба періодами жити в різних місцях.

Як тільки щось стає занадто рівно та організовано, мені стає просто нецікаво. Інтерес до того, що я роблю, для мене є найголовнішим, тому зміни місця, роботи, проекту, команди тримають мене у постійному інтересі до своєї справи. Також для мене дуже важлива свобода. Я ще не вибрала місце, в якому почуватимуся гармонійно, і не хочу постійно бути в Києві тільки тому, що в мене тут робота.

Мені тільки 26, і у мене ще багато часу, щоб пожити в багатьох місцях і знайти своє

Намагаюся так організувати свої справи в Києві, щоб встигнути зробити всі справи, де потрібна моя присутність. Наприклад, зараз я два тижні у Києві, і за цей час планую провести всі зустрічі, які вимагають моєї присутності та запланувати всі наступні справи так, щоб бути лише онлайн. Звісно, це не завжди без шкоди проектам, бо інколи треба раптово бути на місці.

Я працюю з командою, і для мене важливо, щоб вони теж були відкриті до такого формату. Поки що не всі до цього готові, бо в деяких людей досі є відчуття, що якщо колеги чи начальника немає на місці, то всі ваші справи можна зробити тоді, коли він повернеться. Тобто не всі готові до дистанційної співпраці.

Труднощі у життя в русі у тому, що ти сам собі додаєш задачі: купити дешевий квиток, орендувати житло чи вписатися до когось, знайти інтернет. Організація переїздів також займає час, і для когось це може бути обтяжливо, але мені це цікаво.

Я постійно повертаюся до Києва, а працюю дистанційно максимум місяць-півтора. Зазвичай від 1 до 3 тижнів я подорожую, потім на 1-3 тижні повертаюся в Київ.


Чому треба відпочивати без ноутбука

Приблизно останні 4 роки я провела в постійній роботі, сама обирала, коли мені працювати, але це перетворилося на те, що я мусила постійно бути онлайн. Робота і відпочинок так сплуталися, що це стало одним цілим. Я могла навіть вночі відповідати на email, але не тому, що я мусила, а тому, що маю рису нічого не відкладати на потім. Якщо поступає нова задача, я намагаюся її одразу вирішити, а не додавати в кінець списку.

Влітку я дуже багато працювала, це було пов’язано зі з виробництвом фільму і краудфандинговою кампанією. На мене звалився великий об’єм роботи, який я раніше ділила з партнером, і я так втомилася емоційно й фізично, що запланувала собі на останній тиждень серпня відпочинок. Це був ретрит для соціальних інноваторів і громадських активістів: я поняття не мала, що це буде, і на цей захід потрібно було надіслати заявку і пройти відбір. Але я розуміла, що в кінці моєї безперервної роботи в Києві мені потрібен буде відпочинок.

Я пройшла, і в останньому листі, учасникам надіслали перед ретритом, написали взяти з собою спрей від комарів, теплий одяг і в жодному разі не брати з собою роботу і ноутбук. Завдяки цьому реченню я помітила, що останні роки ніколи не розлучалася з ноутбуком, окрім того періоду, коли в мене його вкрали. Коли я подумала про можливість розлучитися з ноутбуком, у мене з’явилося відчуття тягаря, бо це річ, яка стерла рамки між моєю роботою і відпочинком.

Якщо на кілька днів ти відключишся від ноутбука і всіх про це попередиш, нічого не розвалиться

Я вирішила не брати з собою ноутбук і в день, коли мала виїжджати на ретрит, мені прийшов мейл про те, що мій проект виграв ґрант Українського культурного фонду, а за 5 днів потрібно було принести список документів. Це було справжнє випробування для мене, бо я запланувала не брати ноутбук, а в найближчі 5 днів треба було зробити купу роботи, інакше я б не отримала ґрант на фільм.

Я зважила все і схилилася до того, що мені дуже потрібен відпочинок без ноутбука. Я увімкнула турборежим і за 1 день вирішила все, що мала б підготувати за 5 днів, знайшла людей, які мені будуть в цьому допомагати, роздала задачі і залишила ноутбук вдома на наступні 10 днів.

Фото: Ігор Метод

Я навіть не можу передати відчуття полегшення, коли я закрила ноутбук, лишила його на столі і вийшла з дому без нього. Це було найважливіше відкриття цього літа.

З собою у мене був телефон, мені хтось писав і намагався впарити якусь роботу, а я просто відповідала всім: «після 2 вересня». І тоді я зрозуміла, що відпочинок має бути абсолютно не пов’язаним з роботою. Це відчуття у мене було на хуторі, де не було інтернету і зв’язку, і я на 2 дні повністю випадала з роботи, копала ями, щоб посадити дерева, білила стіни чи робила будь-яку іншу роботу руками.

Фото: Ігор Метод

Важливо розуміти, що якщо на кілька днів ти відключишся від ноутбука і всіх про це попередиш, нічого не розвалиться. Іноді нам здається, що якщо ми не будемо на зв’язку, просто все зруйнується. Але це не так. Якщо вчасно роздати всі задачі і вирішити все наперед, нічого не станеться, а відпочинок буде справді ефективним. Після тих 10 днів у мене було відчуття, що я 2 місяці не працювала. А секрет просто в тому, щоб лишити ноутбук вдома.

Фото обкладинки: Тарас Ковальчук, фото: Катя Мізіна,


Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб не пропускати найцікавіші історії

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: