Меню & пошук

Життя в дорозі: Як кинути офісну роботу і знайти свою справу в подорожах

Життя в дорозі: Як кинути офісну роботу і знайти свою справу в подорожах

Як заробляти гроші в мандрах


8 років тому Анастасія Чміль працювала в діджитал-компанії в офісі з 9:00 до 18:00, але вирішила звільнитися і поїхати в навколосвітню подорож, де знайшла свою справу. Зараз Анастасія мандрує різними країнами світу разом з чоловіком Олександром та заробляє на життя звукотерапією співочими чашами. Для Inspired вона розповідає про те, як поєднувати мандри з роботою.


Звільнитися і поїхати навколо світу

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Anastasiya (@chmilitta)

Усе почалося 8 років тому, коли я закінчила інститут у Запоріжжі і, як всі діти мого віку, хотіла щось довести собі і батькам та поїхала у Київ шукати роботу. За спеціальністю я маркетолог, тому почала працювати в невеликій діджитал компанії SMM-менеджером. Там я була півтора року, просувала турагенції у Facebook та Вконтакте. Разом з тим, мене постійно переслідувало бажання свободи. Навіть коли я працювала в офісі, я не могла висидіти 8 годин за столом, тому іноді працювала під столом. Час від часу я робила вигляд, що хворію, і брала роботу додому, бо розуміла, що можу впоратися з усім за 4 години, а потім бути вільною. Поступово я переїхала з  Києва до Львова і перейшла на дистанційну роботу. Я працювала SMM-менеджером на фрілансі, навчалася в школі бізнесу і готувалася до відкриття власного онлайн-магазину.

Коли життя стало стабільним, в голові постійно переслідувала думка про подорожі. Тоді у 2011 році тільки з’являлися тревел-блогери, і це дуже надихало. І я вирішила здійснити свою мрію та поїхати в навколосвітню подорож, але тоді для нас з партнером по подорожах це було нереально. Мені був всього 21 рік і лише кілька пакетних мандрівок за плечами, ми мали гроші лише на картці, але не завжди було, де їх зняти, бо ми подорожували автостопом. Через Азербайджан, Казахстан, Сибір, Байкал.


Знайти свою справу в мандрах

У мого покоління є дуже багато страхів, привитих нашими батьками: потрібно, щоб було стабільне житло, стабільна робота, стабільна людина поруч тоді буде щастя. До якогось часу я постійно вірила у ці міфи, думала, що треба добре закінчити інститут, щоб мати хорошу роботу, а потім мене взяли на роботу взагалі без документів. Мені казали, що треба мати своє житло і дітей до 30, а мені 29, і я маю можливість жити в будь-якому куточку світу. Подолання цих страхів є кроком до саморозвитку: наприклад, кинути роботу, яку ти не любиш, і знайти свою справу.

Але мені також було страшно поїхати в першу мандрівку, бо я не знала, де я буду жити, де спати. Мені було страшно кинути роботу, бо було незрозуміло, на що жити.

У подорожах я намагалася знайти справу, якою могла б заробляти гроші. У мого партнера по мандрах був свій освітній сайт, тому я почала проводити на ньому освітні тренінги для жінок про жіночність і жіночу природу. Це було актуально для мене на той момент, я сама це досліджувала і на власному досвіді створювала освітні програми. Зараз мені соромно про це згадувати, але це була можливість заробити. Також у мене був невеликий заробіток з магазину індійського одягу, який ми відкрили разом з подругою ще до мого від’їзду. Він не приносив достатньо коштів для мандрівок, тому тоді ми жили переважно за рахунок мого партнера. Але на дев’ятому місяці мандрівки, діставшись автостопом до Таїланду через Монголію, Китай і Гонконг, ми вирішили продовжити мандрівку поодинці.

А коли я повернулася в Україну, я зустріла свого чоловіка Сашу, з яким ми зараз подорожуємо разом. Саша підтримав мене в моєму бажанні шукати свою справу по життю і дав мені можливість для того. Тепер, завдяки моїй справі, я можу дозволити собі мандрувати і робити те, що мені подобається.

Коли я мандрувала, для мене відкрилося дуже багато інформації, і я почала відчувати простір не так, як це було в чотирьох стінах. Я зрозуміла, що маю знайти справу, завдяки якій зможу працювати з людьми. Тому я почала думати про те, якими інструментами могла б допомагати людям: я вивчала медитацію, проводила групові семінари для жінок з техніками на голос і дихання. А 2015 року в Непалі знайшла свою справу. Там стався землетрус, а мій друг проводив короткі антистресові сеанси звукотерапії. Тоді я відчула на собі співочі чаші і зрозуміла, що це те, що мені потрібно. Я не знала, як цим користуватися, але розуміла, що це воно.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

✨История о нашей встречи с тибетскими поющими чашами. #chmilitta_singingbowls . ??Все случилось в Непале, как и многое в том году и в этой стране. Никита-братик из Запорожья, ждал спасательного самолета на родину, после землетрясения в апреле 2015 года. Так как эвакуация затянулась, Никита организовал мини-спа в беседке на территории посла Украины. Бесплатные короткие сессии с поющим чашами были доступны для всех желающих. Я напросилась тоже. Расслабляющая звуковая ванна всего на 10 минут, унесла далеко и высоко. Я не верила, что такое возможно. Тогда я впервые соприкоснулась с чашами которым 30 и более лет. Тогда я первый раз взяла их в руки и ощутила что это мое.. Я присела рядом Никитой, и как завороженная смотрела за ритмом, за движениями и слушала песнь, которую чаши пели для меня. ??Меня торкнуло, то ли на фоне постоянных толчков земли, то ли это был внутренний вопрос на который наконец-то нашла ответ. Через месяц перед тем как отправится на Бали, я оказалась в моем первом магазин чаш. Братик сказал мне, чтобы я просила провести меня в секретную комнату и дать гуд прайс. я не знала как это делается, к каким свойствам и элемента стоит уделить внимание, какие чаши выбирать и как они должны звучать. Кудрявый и я, просидели в магазине 6 часов, я выбрала свои первые 3 чаши. Я мучила Сашу, продавца и себя. Но интуитивно тогда выбрала мои рабочие чашечки. Продавец умилялся мной, в подарок от я получила стики, подушечки, диски, скидку и книгу. Он даже не подозревал что через пару лет я вернусь к нему за чашечками и буду благодарить за тот момент его щедрости, о котором он и не вспомнит, хотя вспомнил Сашку по голосу. Пару дней я носилась с ними как с детьми, я практиковала, переводила книгу с английского, ставила эксперименты с водой, и все это терпел Сашка. Первые мои провалы видел он, первые случайные удары палочкой получал он, первый успехи в моей терапии тоже легли на него. Как только Кудрявый отключался, я знала – вот он момент, значит рука не дернулась, значит ничего не упало и не разлилось, значит все идет плавно без какой либо суеты. Продолжение ?? #поющиечашиукраина #поющиечашизапорожье #звукотерапия #поющаячаша #soundtherapy #singingbowl

Допис, поширений Anastasiya (@chmilitta)

Я почала це досліджувати і витратила останні заощаджені гроші на перші 5 чаш, а відпрацьовувала навички роботи з ними на чоловіку. Після Непалу ми перебралися на півроку на Балі, де я почала активно займатися звукотерапією, і таким чином, взагалі відійшла від роботи онлайн, але продовжила писати про життя в інших країнах.


Як заробляти в подорожах

Зазвичай ми зупиняємося пожити у певній країні на період від 1 до 3 місяців, залежно від умов візи і того, чи подобається нам місце. Нецікаво приїжджати на тиждень, бо ти нічого не зрозумієш про країну. Але якщо залишаєшся там надовше, вона стає твоїм тимчасовим домом, і ти вже знаєш, де можна купити найсвіжіший хліб або випити класної кави.

Знайти замовників у новій країні допомагають соцмережі. Коли ми приїжджаємо в нову країну, знаходимо місцеві спільноти українців у Facebook, де можна просто кинути клич, написати: «Привіт, я приїхала, я вмію робити ось це, і коштує це стільки». Якшо в країні не дозволяється працювати іноземцям, ціна є договірною або благодійним внеском, аби не привертати увагу до себе. Наприклад, на Балі за неофіційну роботу можуть депортувати з країни, тому групи українців закриті від місцевих, аби ті не здали.

Моя основна робота – звукотерапія співочими чашами. Раніше я могла провести 4 сеанси звукотерапії на добу або кілька приватних консультації, але зараз обмежую себе до 1-2 клієнтів на добу. Бо ця робота також втомлює. Я вирішила не виснажувати себе роботою, не хочу, щоб це мені набридало. До того ж, за один день можу заробити стільки, щоб не працювати цілий тиждень.

Зараз я маю онлайн-магазин співочих тибетських чаш, і є розповсюдником звуку і знання про звук: навчаю людей, як працювати зі звуком та чашами.

Також завдяки соцмережам я можу продавати те, що знаходжу в подорожах. Речами, які ми купуємо для себе, я залюбки ділюся з людьми: чай, пахощі, музичні інструменти, косметика. Люди, які читають мене у Facebook чи Instagram, можуть купити ці речі.

Мій чоловік працює програмістом  і має власний рекорд: працював на висоті 4800 м в Таронг Ла Пас Кемпінгу під час треку навколо Анапурни в Непалі, де інтернет коштував 2 долари і залежав від погодних умов.


Переїзди і труднощі

Коли 10 місяців на рік ми з чоловіком подорожуємо разом, іноді хочеться побути сам-на-сам, але рідко буває така можливість. 24 години на добу ми знаходимося поруч один з одним, тому якщо є можливість зняти квартиру з окремими кімнатами, ми завжди це робимо. Також часом не вистачає друзів.

У мандрах проходиш етапи побуту набагато швидше, ніж ти б вирішував їх, сидячи на одному місці. Усі конфлікти треба розв’язувати одразу, бо в іншій країні немає куди піти і подумати над своєю поведінкою. Тому ми не ображаємося одне на одного по кілька днів, а одразу шукаємо компроміс. Взагалі вважаю це показником здорових стосунків, коли проблеми вирішуються одразу в розмові одне з одним.

Але з точки зору роботи для мене це не є проблемою. Якщо мені потрібні гроші, я починаю робити якусь активність в інтернеті, можу зняти прямий ефір, зробити курс чи вебінар. Також я проводжу онлайн-консультації психологічного характеру. Мені не хочеться повертатися до офісної роботи. Можливо, було б прикольно попрацювати з якоюсь командою, але я б не хотіла обмежувати свою свободу офісом.

Коли багато мандруєш, постійно отримуєш багато інформації: нова мова, звички, традиції, одяг, природа – все це несе інформацію, яку зчитує наш мозок, хоча ми можемо цього не помічати. Для того, щоб переробляти її, потрібно робити зупинки, побути певний час у своїй країні, де ти все знаєш, де немає ніяких збудників і стресів для того, щоб бути в активі. Для мене повернення додому – це час переварювання і засвоєння отриманої інформації, спосіб зрозуміти, що все це сталося зі мною.

За 5 років мандрів ми з чоловіком знайшли зручний для нас ритм подорожей. Кілька разів ми пропустили сезон ягід і фруктів в Україні і вирішили, що більше цього не хочемо, бо такого різноманіття фруктів і ягід немає ніде у світі. Тому ми вирішили проводити літо в Україні, до того ж, це гарний привід зустрітися з батьками і родичами, друзями. А взимку ми кудись від’їжджаємо. Якщо хочеться снігу, їдемо в гори кататися на сноубордах і жити там, де є інтернет – це для нас головний критерій. Наприклад, цю зиму нам хочеться провести в теплі, але там, де будуть друзі. І так вийшло, що ми з друзями, з якими жили в Непалі та разом переживали землетрус, домовилися цього року зустрітися в Дахабі (Єгипет).

Зараз я вирішила на місяць залишитися у Львові, буду відпочивати і закінчувати ті проекти, які я не доробила. Мені цікаво чергувати активний робочий період з періодом тиші і відпочинку. Це є особистою практикою і часом для заглиблення в себе, звідки з’являються натхнення та ідеї для нових проектів і подорожей.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: