«Холодна людина з Півночі». Історія українця, який п’ять років вчився в Іспанії
«Холодна людина з Півночі». Історія українця, який п’ять років вчився в Іспанії
Як перебороти культурний шок та адаптуватися до життя в Іспанії.
[ads-pc-2]
Українець Даніїл Ткаченко з Кривого Рогу п’ять років жив та вчився в Іспанії. Він вивчав рекламу в Університеті Аліканте, а після завершення навчання вирішив повернутися та працювати в цій сфері в Україні. Inspired поспілкувався з Даніїлом, щодо побуту та навчального процесу в Іспанії.
Як з’явилася ідея, чому переїхав
Усе почалося ще в сьомому класі: я дізнався про програму FLEX від репетитора англійської, загорівся бажанням поїхати в США, тому перейшов в ліцей з поглибленим вивченням іноземних мов. Другою мовою вибрав іспанську.
У 11-му класі поїхав на рік в США, в штат Орегон, там вивчав рекламу та маркетинг.
Влітку 2013-ого повернувся в Україну, але зрозумів, що хочу й надалі вчитися за кордоном. Ще перед переїздом в США, на мене вийшла іспанська академія з Валенсії, яка готує іноземних студентів до вступу: написали лист, мовляв, пройдіть тест щоб поїхати на конференцію нашого навчального закладу. Я його пройшов, вирушив туди, дізнався детальніше про академію і прийняв рішення про переїзд та вступ.
Готуватися довелося рік. Система вступу в Іспанії десь така ж як в Україні: потрібно скласти незалежне оцінювання (Selectividad). Іноземці складають іспит на рівних умовах з іспанцями, треба обов’язково пройти історію Іспанії, іспанську мову, і три дисципліни на вибір – вибрав англійську, економіку та історію мистецтв.
Як проходила підготовка і чому вибрав рекламу
Спершу, хотів вчити англійську філологію, але коли приїхав в Іспанію, то зрозумів, що там далеко не кожен володіє англійською. По відчуттях – майже ніхто. Тому побоявся, що втрачу час.
За кілька місяців до тестування почав оперативно шукати, чим же мені займатися. Згадав, що у мене в США були предмети про рекламу, маркетинг, і що мені це подобалося. Так і вирішив.
Школа для вступу (Hispania escuela de español) розрахована тільки на іноземних студентів, більшість були російськомовними. Хоча також було чимало людей з Китаю, Франції та Італії. Все навчання – іспанською мовою. Навіть люди, які зовсім не володіли мовою, за рік складали вступні іспити. Але треба було інтенсивно вчитися.
Я тоді отримав непогані бали, тому зміг вибрати пріоритетний для себе напрямок – реклама в Університеті Аліканте. Чому саме там? Усе просто: не хотів переїжджати з Валенсії, але напрямку «реклама» не було в місцевих державних університетах. Тому вибрав виш у цьому ж регіоні, аби далеко не мандрувати.
Як проходить процес навчання в Іспанії
За рік треба було взяти 10 предметів – п’ять у першому семестрі, ще п’ять – в другому. Вибирати предмети можна лише починаючи з четвертого курсу.
Кожен предмет поділяється на теоретичну та практичну частину. Як правило, на теорії не відмічають присутніх, тому якщо ти можеш прочитати всю літературу самотужки і підготуватися до іспиту – можеш не ходити на половину пар, чим я і займався в останні роки.
Щоб скласти предмет, потрібно заробити 5 балів (максимум – 10). Якщо не склав, зобов’язаний його взяти наступного року. Тоді розклад стає не дуже зручним: цей «зайвий» предмет можуть запхати куди-завгодно. Це твої проблеми – нікого не хвилює.
Скільки я завалив? На першому курсі один предмет, на другому – два і ще один – на третьому курсі. Постійно відставав, як мінімум, на один предмет. Якщо на четвертому курсі не вирулюєш, йдеш на п’ятий рік і вчиш лише цей один предмет. У мене таких проблем не виникло, усе закрив в останній рік.
Але система, в принципі, досить гнучка: якщо відчуваєш сили взяти більше 10 предметів за курс, то бери. Можеш хоч 15 набрати, тоді просто випустишся з вишу не за чотири роки, а на півроку раніше, наприклад.
Я не добирав нічого. Спершу узагалі було складнувато. Не розумів нічого, навіть системи оцінювання. На другому курсі лише зрозумів, як це усе працює – теорія, практика, дві оцінки, які зводяться в одну. Спочатку навіть не знав, як заповнювати екзаменаційний бланк. Зазвичай ти не вписуєш своє прізвище, а просто пишеш номер бланку. Це робиться для того, аби викладач не знав, чию роботу перевіряє.
Складнощі в навчанні: система оцінювання, мотивація
Мені не подарували навіть десятої бала. У цьому плані в Іспанії дуже круто, бо домовитися взагалі ніяк.
Як правило, викладачі навіть не знали, що я з України. В певний момент я втратив акцент, то усім взагалі було байдуже. Мені фактично лише одного разу за чотири роки подарували якийсь бал. На першому курсі була журналістика: писав матеріал про Майдан, розповідав, що відбулося. Десь помилявся, робив орфографічні, граматичні помилки. У мене вийшло «4,5» бала за предмет. Викладав тоді мені сказав: «Ставлю «5», але довчи іспанську».
Після цього мені не подарували навіть десятої бала. Було «4,8» – усе одно іди на перескладання. Якщо на перескладанні не добираєш, то береш предмет наступного року знову. У цьому плані в Іспанії дуже круто, бо домовитися взагалі ніяк. От зовсім.
Усі іспити були письмовими. Списати практично неможливо. Траплялися викладачі, які за 2-3 години іспиту взагалі не сядуть на місці. Утрьох ходять колом, якщо щось побачили – виганяють на перескладання.
Попри строгість оцінювання, мені в навчанні не вистачало мотивації. От щоб з самого початку нам показали перспективу і те, чим ми можемо займатися. Було багато теорії, бували різні викладачі – одні любили предмет, інші просто викладали по інерції.
Дуже чітко помітив це на предметі «Стратегія». Думав, що це жахлива дисципліна, і хоча склав іспит, не розумів, для чого стратегія і як вона застосовується в рекламі. Але коли прийшов на стажуванні в Києві, поступово закохався в стратегію. І зараз це моя друга прихована любов: займаюся копірайтингом, але цікавлюся стратегію.
Мені в навчанні не вистачало мотивації. От щоб з самого початку нам показали перспективу і те, чим ми можемо займатися.
Дійсно зацікавив копірайтинг. Це був перший предмет, на якому я справді заморочувався. Викладачка була дуже строгою та вимогливою. Смішно, але він був лише в другому семестрі третього курсу. До того я не дуже мав мотивацію ходити на навчання, але копірайтинг все змінив. На цьому предметі вчився більше, ніж за 2,5 роки до того. Усе тому, що викладач міг послухати тебе і сказати при всіх: «Це фігня, викидай в сміття». І усе, над чим ти працював десятки годин – в смітник. От тоді я закохався в рекламу.
Згодом ця викладачка стала моїм ментором під час написання диплому. Допомогла мені створити вирішальну роботу: аналіз принтів в іспанському GQ за останні кілька місяців.
Про життя в Іспанії, графік дня та роботу
Коли я тільки приїхав вчитися до підготовчої школи, мене забезпечили житлом на місяць. Потім з’їхався з кількома знайомими з цього університету, трохи пізніше почав переїжджати з місця на місце. Так усі п’ять років.
Платив за житло по-різному – від 120 до 145 євро за місяць. Це ціна за кімнату. Як правило, знімали трикімнатну квартиру: троє людей, усім по спальні, спільна кухня і вітальня. Перший рік в Аліканте з’їхався по оголошенню з людьми, а потім уже якось намагався жити з друзями.
Переїхав в Іспанію ще в 2013 році, коли курс євро був по 10, тоді працювати не дуже хотілося. А потім курс підскочив: 20, 25, 30, тому терміново почав шукати роботу. У результаті влаштувався репетитором англійської мови і залишився на цій посаді аж до закінчення університету.
Місцеві майже не говорять англійською, навіт викладачі англійської в моєму університеті часом неправильно вимовляли деякі слова. Тому, в принципі, я був в виграшній ситуації. Найвищий рівень, який я готував – C1, але в основному було B1.
Як репетитор спершу брав 8 євро за годину, з часом підняв до 10 євро. Знижував ціну лише тоді, коли майже не було учнів, у період іспитів, наприклад. За день працював з двома-трьома студентами.
Але навіть із таким заробітком було важкувато, не витягував платити за університет. Їхав з думкою, що разом із батьками зможу сам оплатити навчання, але потім курс євро в Україні обвалився. Мені порадили піти в центр стипендій, там я написав лист-пояснення. Вони відповіли: «Розуміємо, знаємо, що відбувається в України, ми оплатимо навчання». І так відбувалося усі чотири роки: я писав лист, мені відповідали. А на стипендію не міг претендувати, оскільки не є жителем країни-члену ЄС.
Переживав реальний стрес. Я не розумів, для чого увесь цей переїзд. У мене в Україні є друзі, сім’я, мова, культура. Запитував себе: навіщо я в Іспанії? Навіщо мучуся? Але терпів.
Про адаптацію та «людину з Півночі»
Іспанці – люди дуже відкриті, навіть занадто. Якщо нас з дитинства вчили, що може бути лише один-два друга, а всі інші просто знайомі, то там зовсім по-іншому. Познайомитися з людиною, поспілкуватися півгодини і називати його найкращим другом – звичайна справа. Для іспанців важливо посміхатися, справити на всіх позитивне враження. Мені це було складно, перші пару років був культурний шок. Через те, що не посміхався усім, вони мене називали закритим, холодним, «людиною з Півночі».
Пригадую, перші півроку в університеті взагалі ні з ким не спілкувався, сидів на перервах між парами на тому ж місці. А рік підготовки у Валенсії взагалі спілкувався лише з російськомовними людьми, створював свою «маленьку Україну», свою зону комфорту. Лише у другому семестрі познайомився з кількома іспанцями. А на другому курсі з’явилися друзі, почалися знайомства. Через важку адаптацію дуже хотів повернутися.
Це уже зараз я себе поводжу майже як іспанець. Не знаю сусіда, але все одно усміхаюся, вітаюся з ним. Раніше такого не робив. Іспанія зробила мене більш легким у спілкуванні, більш відкритим. Але весь час, будучи там, тягнуло в Україну.
Єднання сім’ї та процес соціалізації
Найкращі моменти, що були в Іспанії – це їх сприйняття сім’ї та друзів. Кожної неділі люди з’їжджаються з різних міст, аби разом посидіти, поспілкуватися, розтягнути тусовку до ночі. Як тільки я заїхав в першу квартиру, мої сусіди влаштували вечірку. Ми робили паелью на величезній сковорідці, пили пиво, потім їли, потім знову алкоголь.
Кожного тижня іспанські студенти їдуть додому, бо вони прив’язані до сім’ї, до попереднього життя. Тому найбільші студентські вечірки проходили в четвер ввечері. У нас в містечку (Сан-Вісенте, передмістя Аліканте) було 3-4 бари, де завжди було шумно.
Узагалі, іспанці запам’яталися тим, що вміють відпочивати. Для нас, наприклад, вийти в заклад повечеряти – це подія. А у них – це буденність. Дуже багато людей організовують свої місцеві свята. Доходить до крайнощів – район змагається, на чиїй вулиці найяскравіші костюми. Вони самі придумують свята, пишуть заяву в міську раду, що не вийдуть в той день на роботу і відпочивають.
Про досвід в рекламній агенції в Україні та Іспанії
В останній рік навчання в Іспанії пройшов стажування в Grupo Antón Comunicación, найбільшій рекламній агенції регіону. Там стажувався як копірайтер, доводилося їздити в інше місто. Воно знаходилося в Ельче, а я жив в Сан-Вісенте. Тому коли на роботу треба було на 8 ранку (щоп’ятниці), то я прокидався о 5 ранку: спершу автобусом до Аліканте, потім поїздом в Ельче.
Хоча іспанський ринок реклами набагато більший за український, коли я був тут на стажуванні, то побачив, що все дуже стрімко розвивається.
Хоча іспанський ринок реклами набагато більший за український, коли я був тут на стажуванні, то побачив, що все дуже стрімко розвивається. Усі орієнтуюся на Захід, хочуть робити круті продукти. Але після стажування в Києві, зрозумів, що у нас не гірше, хоч раніше думав, що в рекламі тут нема чого ловити.
Що подарував цей досвід
Життя за кордоном – це крутий досвід в плані особистого розвитку. Потрібно чітко розуміти, для чого ви вирушаєте вчитися чи працювати в іншу країну. В основному, всі думають про різницю в зарплатні. Мало хто ставить собі питання про культуру, про те, з ким будеш спілкуватися, чи будеш на побутовому рівні розуміти людей. Потрібно усвідомлювати, що попереду буде серйозний культурний шок. І потрібно вирішити для себе – чи готовий до цього. Але це хороша можливість, яка не буде зайвою.
Тепер у мене є змога в будь-який момент повернутися. Я переїжджаю в Київ, але якщо раптом щось піде не так, то повернуся назад. Це навчання дало мені вибір, якого могло не було. Я зараз в Україні, бо хочу тут бути, мені цікаво пожити тут. Таке враження, що не додому повернувся, а починаю новий етап в новій країні.
Фото: особистий архів Даніїла Ткаченка
