Меню & пошук

Зачитано: Любко Дереш про силу Стівена Кінга та книжки, до яких повертається

Зачитано: Любко Дереш про силу Стівена Кінга та книжки, до яких повертається

Чому за простим стилем Селінджера ховається справжнє життя


У рубриці «Зачитано» Inspired спілкується з цікавими людьми про книжки, до яких варто повертатися. Український письменник Любко Дереш розповідає, звідкіля в нього любов до літератури та радить книжки, які сам перечитує.

Іспанські казки та любов до Кінга

Спочатку я не був фанатом читання. Перші тексти, які мене вразили – це казки. Мама мені їх читала у віці 3-4 років. Я дуже любив іспанські історії. Там був зовсім інший світ, який відрізнявся від відомого мені – полювання, хорти, чаклуни, замки. Мене це захоплювало. Коли ти малий, весь світ має значення.

Ситуація змінилася десь у 8 років. Мій дядько – книгоман, бібліофіл, не любить літературу про «високе», читав Кінга, містику, фантастику. Він мені показав кілька книжок, пригадую, мене зацікавили ілюстрації Боріса Вальєхо, який малював різні чудовиська, красунь з мечами і таке інше. Я брав у нього ці книжки, але часто не міг прочитати їх повністю, вони були надто товстими. Деякі я читав з середини, бо там вже починалося щось цікаве.

Наступний етап – 10 років, коли мені в руки потрапив Стівен Кінг – «Темна вежа». Це був перший досвід, коли я товсту книгу буквально “проковтнув”. Книжки Кінга дуже добре підходять для ескапізму. Я вірив у його світ, розуміючи при цьому, що він художній, вірив у те, що ми з Кінгом разом і нам добре. У нього є таке звернення «мій постійний читачу» – я сприймав його на власний рахунок.

 

Що дає хороша література

У мене є три шляхи спілкування з книжкою.

Перший – це ескапізм. Я жив у досить ворожому середовищі. Однокласники, одногрупники не дуже розуміли мене і за нагоди завжди знаходили спосіб сказати про це. Ми частіше сварилися, ніж навпаки. Я втікав від них у світ книжок.

Другий – це пізнання світу. Усе, чого мені не вистачало, я брав з енциклопедій та словників – від абеток вимерлих мов до анатомії людини.

Хороша література розкриває горизонт, розумієш, що існує значно більше речей, ніж ти знаєш

Третій – езотеричний пошук. Це книжки з йоги, аутотренінгу. Коли мені було 10 років, я попросив маму купити мені пару книг з окультизму та магії. Мене це заворожувало. Цікаво було дізнатися, що це таке, почав вивчати тему і досі її досліджую.

Хороша література розкриває горизонт, розумієш, що існує значно більше речей, ніж ти знаєш. Читання показує, що світ великий і коли ти дивишся на карту, може, ти її всю і не знаєш, але принаймні знаєш, що є такі місця, держави, гори ріки, і тьма нерозуміння вже не така непроглядна.


Книжки, які варто перечитати

«Выше стропила, плотники»

Джером Девід Селінджер

Щоби ясно висловлюватися, треба знати життя і порядок в ньому.

Уперше відкрив цю книгу в 9 класі. Оповідання Селінджера сильно відрізнялися від того, що я у ті часи читав. У першу чергу реалізмом. Спочатку я не дуже розумів, про що ці тексти, але все одно вони мене зачаровували. Тільки зараз, спілкуючись з людьми, які займаються літературою, я зрозумів, чим Селінджер мене зачіпав. Його оповідання позачасові, їх можна перечитувати у будь-якому віці і щоразу бачити щось нове. Кожне слово автора лежить на своєму місці, немає відчуття фальшу, штучності. Це дає дуже велику легкість. Щоби ясно висловлюватися, треба знати життя і порядок в ньому.

Це книга про самотність чутливої людини і про різні форми любові, які ця людина  може переживати. Ця палітра іноді смішна, іноді курйозна, іноді жорстока, але вона допомагає побачити справжню людину, яку рвуть вітри буденності впродовж життя. Врешті вона вчиться стояти посередині і бути собою, не зважаючи ні на що.


«1984» та «Эссе разных лет»

Джордж Орвелл

Купив цю книгу на барахолці, власне, через роман «1984». Це текст про утилітарне суспільство, яке будувало власну мову для пояснення явищ, щоби ними можна було керувати. Уперше прочитав її у 16-17 років, вона була дуже відчутною частиною сучасної культури, часто натрапляв на неї, у тому числі й у Кінга. Орвел безжальний, коли розповідає про те, якою може стати людина, що таке свобода і як ми її віддаємо, а також протистояння особистості й суспільства.

Увага, спойлер! Вкінці роману є дві дуже сильні на мою думку сцени. Перша – коли Вінстона Сміта просять побачити не 4, а 5 пальців, а інша – коли всі керівники руху опору в барі під каштаном слухають інформацію про бої, яка знову змінилася. Це моторошна картинка, тому що розумієш, що реального світу без зворотного зв’язку не існує.


«Іша-Упанішада»

(з коментарями Його Божественної Милості А.Ч. Бгактіведанти Свамі Прабхупади)

Упанішади – це індійські філософські тексти. Ціле покоління європейських інтелектуалів черпали натхення у цих роботах – Артур Шопенгауер, Освальд Шпенглер, трансцеденталісти типу Генрі Торо, Ральф Волдо Емерсон та інші.

Я з цією книгою вперше стикнувся, коли мені було років 12 і я лежав кілька тижнів зі струсом мозку. Попросив свою тітку принести мені якісь книжки з медитації. Вона принесла багато кришнаїтської літератури, серед інших книг була ось ця. Я був вражений картинкою – цим спокійним обличчям, долонями, що тримають лотос. У той момент вчитуватися не міг, бо боліла голова, але запам’ятав цю книгу і вдруге повернувся до неї вже в дорослому віці, живучи у Єгипті.

З того часу перечитував її більше 5 разів, щоразу сприймаю цей текст по-різному. Іноді я бачу там ідею пізнання світу – щоби збагнути життя, треба також пізнати невігластво, деградацію, зворотний від розуму процес. Іноді бачу там геополітичну доктрину про суспільство, в якому може не бути заздрості, ворожнечі. Це книжка, яка просвітлює.

 

Фото: Анна Бобирєва

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: