[ads-pc-2]

Digital-агенція – це місце, де всі з айпадами та макбуками сидять і рахують бюджети, кліки, “лайки” та марять Канськими Левами, ні на що інше не відволікаючись. Якщо ви досі вважаєте все це 100% правдою – тоді наша сьогоднішня гостя трохи розсіє цей парад кліше з книжок та фільмів про рекламників.

– Отже, привіт, розкажи про себе трохи: хто ти є, чим займаєшся і яку роль в твоїй роботі відіграють книги (якщо відіграють, звісно)

– Мене звуть Віка Прудник, працюю digital-менеджером в агенції SPN Ogilvy. Незважаючи на приставку digital у своїй посаді, надаю переваги друкованим книгам. Хоча й електронними книгами не нехтую.

– Традиційне питання гостям Inspired: три нещодавно прочитаних книги, які сподобались, чи є такі?

– Три книги назвати найпростіше: зазвичай я три і читаю. Почну з улюбленої –  Роберт Капа, «Прихована перспектива». На мою думку, геніальний твір, який буде цікавий усім: від фотографа до піарника.

Фотографів, звісно, раніше було менше, ніж в наш час. Але повірте, що їм точно не було простіше. Капа одним з перших зрозумів, що треба почати з самопіару. Спочатку фотограф став успішним та знаменитим на словах, а згодом – «на ділі». У Франції Роберт разом зі своєю дівчиною розпустив чутки, що він – американець, а його роботи – найуспішніші та найбажаніші серед фотографів. А в Америці він вже «був» французом. Недарма ж він вчився на журналіста і знав, до речі, сім різних мов. У книзі розповідається про Другу світову очима фотографа, котрий був в епіцентрі подій. І до цього додано прекрасний стиль, гумор, шикарний текст. Не дивлячись на опис усіх жахіть війни, книга читається на одному диханні; не сумніваюся, що дуже скоро ми побачимо голлівудську екранізацію на її основі.

Якщо ви вважаєте, що у нас в Україні три різновиди погоди – бруд, бруд засох, бруд замерз, – то перечитайте роман «Прокляті» Чака Паланіка (чи Палагнюка, як пише видавництво «Фоліо», нагадуючи цим про українське коріння автора). Люблю його роман «Уцілілий» і гаряче усім рекомендую. Тим часом повернемось до його відносно нового твору (написаного в 2011 році). У ньому описане пекло, куди потрапила (!!) 13-річна американська дівчинка, котра помирає від передозування марихуани.

Тут є, звісно, декілька нюансів. По-перше, вона – дочка відомої кінозірки та продюсера, які просто казково багаті й всиновлюють дітей по всьому світові (впізнаєте таку пару?). По-друге, дівчинка в 13 юних років – товстунка: саме зайва вага – це проблема американців №1 (а не північнокорейскі ракети, як запевняє ТБ). По-третє, за цим романом 100% політиків та журналістів після смерті прямують в пекло услід за 85% розробників програмного забезпечення та 23% фермерів (вже приємно знати, що навіть за пластикові фрукти в супермаркетах вони будуть покарані). Завдяки цій книзі ви зможете простіше ставитись до пекла. Можливо, навіть до раю не захочете :)

І третя книжка надихає на зміни. Відсутність ресурсів / мотивації, помітне зростання безнадії – так я б описали політичні, економічні та інші усі «зрушення» в нашій країні. Здавалося б, як змінити ситуацію в державі / компанії / у виші / вдома?! Відповіді можна пошукати в книзі Ван Кіма та Рене Моборна «Стратегія блакитного океану». Автори розглядають низку цікавих кейсів про те, як відкинути традиційну точку зору на здійснення змін.

– А купуєш ти книги в Україні чи за кордоном? Читаєш взагалі паперові чи виключно в “цифрі”? Що тобі подобається (або не подобається) в тому, як нині продаються та поширюються книги?

– За кордоном купую лише журнали. Книги ж беру лише в Україні. Більше того, купуючи книгу, зазвичай пускаю «по колу» друзів. Бо дуже вже шкода, якщо книга корисна і буде на полиці порохом припадати. Зізнаюся, що планую перейти на цифровий формат (хай вибачать мені українські видавці). Цей варіант має подвійну “еко”-сторону: екологічніше та економніше + дає змогу читати практично в будь-яких умовах.

– Що б ти порадила нашим читачам почитати (вибач за тавтологію)? Яка книга (чи книги), на твою думку, – це твір, як то кажуть, “на всі часи”?

– Я люблю російську класику і раджу її перечитувати час від часу не заради сюжету, а заради слова, заради мовлення. Ну і ще – заради гарних порад, як, наприклад, у Салтикова-Щедріна у романі «Господа Головлевы»: «Питье тогда на пользу, когда при нем и закуска благопотребная есть». “В вопросе культуры не спрос рождает предложение, а наоборот”, – писав Бродський. Ну як тут не погодитись із ним. Дуже люблю Бродського: як поезію, так і його напоумлення в есе «Нескромное предложение». Тут викладено доволі працездатну схему того, як збільшувати культурний потенціал. І я щиро сподіваюся, що колись цю схему втілять в життя:

 «Книги следует доставлять к дверям каждого дома, как электричество или как молоко в Англии. Если это трудно организовать, поэзию можно продавать в аптеках (не в последнюю очередь по той причине, что она могла бы сократить расходы на психоаналитиков). И, как минимум, …должна лежать в тумбочке в каждом номере каждого мотеля, рядом с Библией, которая, уж конечно, не станет возражать против такого соседства – не возражает же она против соседства с телефонным справочником!»

– Дякую, Віко, за цікаву розмову. І коротке, але корисне побажання читачам нашим наостанок

– Література як мистецтво “не подражает жизни, а заряжает ее”. Тому не відкладайте читання книг, наче дзеленчання будильника щоранку.

Фото зі сторінки Віки у Facebook