13 цитат з книги Тома Генкса «Історії, наклацані на друкарській машинці»
13 цитат з книги Тома Генкса «Історії, наклацані на друкарській машинці»
Про кохання, славу і друкарську машинку
[ads-pc-2]
Inspired спільно із Видавництвом Старого Лева пропонує підбірку цитат з книги актора Тома Генкса. Збірка оповідань «Історії, наклацані на друкарській машинці» з’явиться на полицях книжкових магазинів наприкінці вересня.
Том Генкс
Фото: Gareth Cattermol
Том Генкс − зірковий голлівудський актор, володар двох «Оскарів», а віднедавна ще й чудовий письменник. Збірка «Історії, наклацані на друкарській машинці» складається з сімнадцяти оповідань, які відкривають читачеві різну Америку і різну американськість. Якісь оповідання змусять реготати до сліз, якісь розчулять і здивують. Герої Генкса вирушають на Місяць у саморобній ракеті, насолоджуються славою у Парижі під час промотуру блокбастера, намагаються втілити мрії у Нью-Йорку, грають у боулінг і займаються серфінгом. З 70-х років минулого століття Том Генкс колекціонує друкарські машинки (у колекції актора уже понад сотня вінтажних машинок), тож у кожному з оповідань є цікаві епізоди, пов’язані з ними.
Генксовому стилю притаманні кінематографічність, вишукана простота, влучність метафор та увага до деталей. Його акторську гру цінують за чесність та чуттєвість, ці риси Том Генкс привносить і в свої художні твори.
1.
Фліртувати − це як рибу ловити. Може, і впіймаєш когось на гачок, а може, й ні.
2.
Я був або найщасливішим чоловіком на світі, або ж міцно увійшов у роль легкої здобичі. Навіть після того, як Анна дозволила й мені залізти в її трусики, я все ще не визначився, який з двох варіантів був правильним.
3.
Містер Мур, коп у відставці, з яким у нас один на двох паркан на задньому подвір’ї, побачивши мене в русі, викрикнув: «Який біс в тебе вселився?».
«Жінка», − озвався я, і це була не просто правда, а правда, яку мені приємно було промовляти.
4.
Коли чоловік думає про леді і охоче чекає, того дня, коли він зможе сказати їй, що здатен бігати безперестанку впродовж сорока хвилин, що ж, напарничку, тепер ти підданий Жінколяндії.
5.
Дівчина міняє все в житті чоловіка: починаючи від кросівок, у яких він займається спортом, і закінчуючи стрижкою (за неї Анна і взялася наступного ж дня перед моїм же перукарем) − зміни, яких я потребував. Введений в оману адреналіном нашого роману, я пробіг трішки більше, аніж могло витримати моє тіло.
6.
− А ви певні, що Анна − не вітрило? − сказав я. − І чому це я не можу бути стерном, а Стів компасом? Щось я ніяк не второпаю вашої аналогії.
− Дай-но я перекладу це мовою, яку ти розумієш, − сказав Стів. − Ми усі, як телешоу, до якого відбирають абсолютно різних учасників. Африканський хлопчина − він. Азіат − я. Мішаний європеєць − ти. Анна − сильна, рішуча жінка, яка ніколи не дозволить чоловікові керувати. Ви та ваш союз − це наче сюжет одинадцятого сезону телешоу, коли продюсери уже впихають туди що-небудь, аби ще хоч якось утримати глядачів біля екранів.
7.
Приміряти на себе костюм Анниного хлопця − це чимось нагадувало курс молодого бійця в морській піхоті у поєднанні з роботою на повну ставку в пункті опрацювання та виконання замовлень в «Амазоні», що розташований в Довгій Ручці Оклахоми, саме в сезон, коли там одне за одним ширяють торнадо. Спокою не було ані днини, ані жодної хвилини. Мій денний сон о 14:30 назавжди відійшов у минуле.
8.
Лівої ноги не було − відрізали вище коліна − і три пальці лівої руки тепер нагадували огризки, на які намотали стільки бинту, що виглядало так, наче він бейсбольний кетчер із марлевою рукавичкою. Але у нього були ще два пальці, одна справна нога, зір та й чоловічі причандали теж не повідривало. У порівнянні з багатьма іншими хлопцями в цьому госпіталі та на кораблі додому Вірджил почувався так, мов виграв в Ірландську лікарняну лотерею 1945-го. Єдине, що він насправді хотів повернути, була його обручка, яку він згубив десь у бельгійських лісах.
9.
Минулої ночі − ще якихось пару годин тому − я був хлопцем із супер популярного фільму, хлопцем, що виціловувався з гламурною красунею, хлопцем із класним задком. Як у Штатах, так і в європейських столицях моє життя забурлило в ритмі майже як у якогось політичного лідера: в машину, з машини, якісь зали урочистостей, набиті журналістами-камероносцями й -питаннєставцями. Цілі океани людей радісно стрічали те, як я вітав їх помахом руки, й багато з них махали мені навзаєм, навіть попри те, що ніхто й не знав, хто я такий, навіть попри те, що насправді я − ніхто.
10.
Найгіршим було те, що впродовж більш ніж чотирьохсот інтерв’ю запитання не мінялися.
Як це − працювати із Віллою Сакс?
Як це − цілуватися з Віллою Сакс?
А це і справді ваша дупа у тій сцені з ураганом?
Тепер уже Рорі думав, що працювати з Віллою Сакс – це наче намагатися жерти арахісове масло, коли морда розвівається від швидкісної їзди на мотоциклі; цілуватися з Віллою Сакс − це мов Різдво в липні; а дупа у сцені з ураганом − це зад наділеного даром мови коня на ймення Брітчес.
11.
Одного разу, граючи в тачбол на пляжі, він забезпечив собі роль у рекламі йогурту. Впродовж трьох похмурих днів зйомок він бігав по Сан-Дієго без футболки − без футболки Рорі виглядав в біса добре − з групкою різнорасових «хлопак», а потім, за сценарієм, вони усі перекушували йогуртом.
Усім акторам реклами проводили спеціальний інструктаж, як занурювати ложки в міні упаковки і запихати йогурт до своїх писків. Не все так просто − був спецприйом.
12.
До речі, гарне й перевірене часом правило для мандрівників Європою: зупиняйтеся в місцях з нацистським минулим. Є от у Римі один готель − колишній штаб гестапо часів війни. Просторі приміщення. Високі стелі. Гарний сад. Ще один такий готель був у Берліні, але росіяни зрівняли його з землею, коли добивали нацистів, що ховалися в ньому. І, аби залишити по собі щось, що б постійно нагадувало про їхню звитягу, комуністи навіть і не задумалися над тим, щоб відбудувати його, як і решту будівель у тій частині східного Берліна.
13.
Готель нещодавно реконструювали так, аби він став зручнішим для хіпстерів та мілленіалів − бачили б це нацистські окупанти часів сивої давнини, певне, не пережили б. В номері був чорний екран, що виявився телевізором. Пульт до нього − довгий, тоненький і важкий, і незрозумілий будь-якому американцю. Усі лампи і світильники − сенсорні, і то ще треба було знати, де їх торкатися. Чотири пляшки напою «Оранджіна» охайно стояли на квадратному кавовому столику і, за іронією долі, сусідували із бутафорським ансамблем із чотирьох порцелянових помаранчів. Саунд-система − ретро-патефон із набором пластинок французького Елвіса − Джонні Голлідея; одна й геть із далеких 1950-х. На полицях не було книг, проте стояли три старі друкарські машинки, на одній клавіатура була російською, на другій французькою і на третій англійською.
