Фото-блог Іринки Громоцької з Паміру

[ads-pc-2]

Півтора року тому Іра з Андрієм покинули Львів і відправились в мандрівку середньою і південно-східною Азією. Під час мандрів Іра захопилась документальною фотозйомкою. Щочетверга ми публікуватимемо знімки з місць, про які ви чули і не чули – Памір, індійські потяги чи маленькі китайські села, назви яких неможливо вимовити.

М-41: холод, щастя і пустеля

Памірське шосе є одним з моїх найбільших відкриттів.

Правду кажучи, я закохалась у нього настільки, що мені навіть не дуже хочеться ним ділитись, бо ревную.

Позаземні пейзажі безкраїх гір і пустель пронизує одна старенька дорога, М-41, по якій декілька разів на день проїжджають самотні вовки-далекобійники. Там сухо, вітряно, холодно і як ніколи відчутно те, наскільки маленьким і незначним ти є. Пам’ятаю, як мені думалося, що якщо загубитись – то тебе, мабуть, ніхто тут і не знайде. Але в цьому і краса цього місця. Воно робить тебе більш приземленим і змушує цінувати те, що приймаєш за належне у буденному житті.

Кішлак Мургаб

Найбільшим населеним пунктом на нашому шляху був маленький кішлак Мургаб. Він знаходиться на висоті 3618 м і населяють його переважно киргизи. У них обвітрені червоні щоки, вузькі очі й широкі посмішки. До таких подорожніх як ми тут не звикли. Майже всі, хто заїжджає в це село є або велосипедистами, або мотоциклістами, які долають свій long way round (бачила тут і австралійців, які на двох велосипедах везли трьох дітей!).

Ми викликали ажіотаж серед сільських дітей, які один за одним підбігали до нас і демонстрували свої вміння англійської, просячи або один долар (який не отримували), або цукерку (яку отримували). Дорослі ж хотіли знайомитись, кликали в гості, частували чаєм з молоком і сіллю, всіляко агітували залишатись на Курбан-байрам.

М-41

Проте, М-41 кликала в путь – тож ми, не задумуючись, рушили далі.