[ads-pc-2]

5 лютого 2014, Бангкок

Які спогади найчастіше привозять люди з Таїланду? Море, мушлі, волкінг-стріт? Про досвід з ідеалістичними островами, виступами трансвеститів та найтмаркетами я навряд чи буду розповідати онукам, гойдаючись в кріслі та потягуючи трубку, але без нього, звичайно, враження від Таїланду були б не повними. 

Нам хотілося чогось особливого та нетривіального, а хто шукає, той завжди знайде. Тож натрапили ми в Бангкоці на якесь кубло, без жодних ознак туристичної заманухи, на кшталт пінпонгу вагінами.

Можна було відчути неладне одразу, адже ми виявилися єдиними європейками в мутному збоченському стриптиз-барі. Навколо кишіло блідолицими гладкими пердунами з масляними оченятами та японцями з кам’яними обличчями. На сцені оголені тайки витворяли дива еквілібристики, котрі, як на мене, було б соромно показувати навіть в порно.

Отож сидимо ми – червоніємо, розуміючи, що нічого в своєму житті не бачили, і до сьогодні морально були чисті, як сльоза. І дідько ж смикнув зняти то дійство на відео. Я досі вражена пильності, з якою нас у пітьмі спалили за зйомку ледь помітною GoPro без кейсу. Судячи з усього, ми тут не перші такі розумні.

Місцева “мамця” атакувала нас стрімко, неочікувано і без жодного натяку на спробу цивілізованого діалогу, як німецькі мессери в 41-му. На їх думку, ми вдерлися на територію тайських кицьок в якості конкурентної контори, тож найменша іскра могла детонувати ситуацію.

Так що, пацани, всі ваші пафосні теревені про те, як ви самотужки розкидали трьох троєщинських гопників після спроби останніх віджати ваш айфон – пусті дитячі безпонтові балачки. У нас натовп (саме натовп!), наче кішки шиплячих, розлючених і оголених тайок, намагався відібрати нашу власну камеру. Але гоупро на те і hero – вистояла, рідненька.

На Марусю, яка після зйомок зціпила камеру в руці, налетіло шестеро, мене утримували троє, а позаду, зі сцени, набігло ще з десяток. Курва, це варто було бачити! Маруся боролася як лев! Розуміючи, що розтиснути її руки не вдасться – почали по черзі душити та всіма пазурами влізли у волосся, сіпали і рвали з усіх сил. Якби за махач з лютими хвойдами нагороджували, то вона б відразу отримала орден за відвагу!

При розкладі одна на десяток шанси у нас були нікудишні. Важливо зазначити, що ми не мали досвіду вуличних бійок. Єдина в моєму житті сутичка з ципами була в класі десятому. Тоді була популярною штука як денні дискотеки: школоло з декількох гімназій збирали в одному клубі і влаштовували платний діскач під пильним наставництвом вчителів, типу для злучення колективу та розвитку комунікативних здібностей у підлітків пубертатного віку. Жоден з таких тімбілдінгів потасовкою не закінчувався, тож хулігани з ворогуючих угрупувань мірялися авторитетами, а альфа-самки штовхали одне одну плечима в натовпі та були налаштовані повидирати патла за вподобаного хлопця. Так ось одна з таких намагалася зачепити мене, але фізрук нас швидко розняв.

Після цього на мене руку ніхто не підіймав, а тут клац, і вища ліга боїв без правил. Судячи з «вертушкового» рівня прочуханів, яких нам роздавали, то кожна поважна тайська повія з 8-ми років проходить поглиблений курс муай-тая, а маман з вагою у центнер може спокійно ставати в спаринг з Ємельяненко. Кровожерливі курви одразу ж намагалися учепитися в обличчя сантиметровими нарощенними пазурами й поцілити в череп знятими з цієї нагоди туфлями з металевими підборами. Найбрутальніша хвойда мобілізувалася зі сцени безпосередньо зі своїм робочим інструментом і розмахувала фалосом, як д’Артаньян шпагою.

Можливо хтось із вас і фантазував перед сном про садистські збочення з голою кралею, але тепер я можу зробити авторитетну заяву, що немає нічого огиднішого за безпосередню близькість спітнілих цицьок тайської хвойди, яка саме намагається зняти вам скальп. Здається, від всього того трешу в мене розвинулася цицькофобія.

Дивом нам вдалося накивати п’ятами звідти та врятувати всі речі. Потім, перебираючи сумку, ми знайшли в ній ліхтарик сутенерки, котрий вона використовувала для пошуку камери. Бойовий трофей, йопта!

Але добре те, що добре закінчується і наступного дня ми, нарешті, здрапали в сторону Малайзії.

Текст – Аня Морозова, фото – Марія Хандусь.