[ads-pc-2]

Австрія – це країна вітряних електростанцій. Щойно ми перетнули австрійський кордон (а це буквально кілька кілометрів від Братислави), як опинилися в краї цих велетнів, які забезпечують Австрії майже 3 гВт електроенергії щороку. Круто, але до Норвегії, де 100% електрики виробляють з відновлюваних джерел (гідроелектростанції), австріякам ще далеко.

Взагалі спосіб виробництва електроенергії, яку потім споживають в тому числі електрокари – цікаве питання. Чи можна вважати електромобілі дружніми до довкілля, якщо вони отримують електрику з ТЕЦ, де щодня спалюють тонни вугілля? Критики цього виду транспорту часто використовують цей аргумент, мовляв, ну і де ж тут ваші Zero Emission? Чи не краще для довкілля буде просто їздити на сучасних бензинових автівках з просунутими каталізаторами та низькими викидами СО2? Ми переконані, що не краще. Норвежці використовують річки та енергію припливів, мешканці Каліфорнії – сонячні панелі, згадані австрійці – вітряки. Є багато способів отримання електроенергії буквально з нічого, без шкоди для здоров’я нашої планети.

Мандрівка електрокаром по Австрії також наразі є ризикованою справою. Багато зарядок – швидких і повільних – є у Відні та околицях, а от на шляху до Грацу, де у нас буде черговий проміжний фініш, – жодної станції. Навіть звичайної 220-вольтної розетки. Ми знову змушені з’їжджати з автобану і підзаряджати батарею Ліфа, потягнувши його деякий час на буксирі. Ситуація ускладнюється тим, що дорога до Грацу пролягає через передгір’я Альп. Круті серпантини, постійні підйоми і спуски – не найкраще місце для буксирування.

Австрія як і багато інших країн Європи має програму підтримки електрокарів. Але на фоні норвезької чи естонської вона малопомітна: звільнення від податку на пальне під час першої реєстрації, нульовий щомісячний податок на авто. Результати такої підтримки – 1645 проданих електрокарів в 2014 році. У Франції, яка також є в маршруті нашого марафону, цей показник становить 43 605 авто. Складно переконати покупця пересісти на електромобіль, якщо він коштує дорожче за звичайний, а його щоденна зарядка – суцільний квест.

Від Грацу до словенського Марібора ми знову вирішуємо їхати в змішаному режимі: частина шляху автобаном, частина – мальовничими сільськими серпантинами. Асфальт всюди чудовий, тут би поганяти в поворотах, що і роблять багато австрійських водіїв. Нас по черзі обганяють заряджений VW Golf, стара купе BMW, потім Alfa Romeo. Можливо, це у них перегони вихідного дня? Сьогодні ж неділя.

Технічно навіть такий бюджетний електрокар, як Nissan Leaf, може позмагатися на серпантинах з багатьма “зарядженими” хетчбеками. Через масивну батарею у нього низький центр ваги, що покращує керування, а електродвигун видає максимальний крутний момент у 254 Нм в усьому робочому діапазоні. Жоден ДВЗ на таке не здатний. На жаль, рівень сучасних літій-іонних акумуляторів, які застосовуються в автопромі, не дотягує до якості сучасних електродвигунів. Звісно ж, за винятком Тесли. В 2017 році одразу кілька автовиробників – Chevrolet, Nissan, Tesla – збираються випустити доступні електрокари з запасом ходу у 300-350 км, а не 200, як у нашого Leaf.

В Словенії у нас два місця зупинки: Марібор і столиця Любляна. На під’їзді до першого міста бачимо білборд з рекламою електромобіля Renault Zoe. Невже нарешті ми побачимо приклад правильної “електрифікації” країни, на який нам можна рівнятися? Проміжний фініш на одній з площ Марібора дивує повною відсутністю інтересу до нашого марафону. Та і людей тут майже немає, літні майданчики кафе заповнені ледве відсотків на 20. Електрокари? Ні, не чули про такі.

Свій Nissan ми заряджаємо тут же на площі: в кількох точках встановлені муніципальні потужні розетки, очевидно, виведені для проведення різних публічних заходів. На карті Марібора навіть є одна швидка CHAdeMO-станція, яку ми вирішуємо інспектувати. Під’їжджаємо, дістаємо зарядний шнур – і розуміємо, що зарядка… зависла. А ви кажете, Європа.

Всі фото: Ірина Брязгун