[ads-pc-2]

Страви, що дивують, шокують і лякають

Чим далі їдеш, тим більше цікавого. Це факт. Тому сьогодні ми вирішили розповісти вам про їжу. Читати про смачненьке і дивитися апетитні фотографії на пустий шлунок тяжко. Тож прихопіть собі з холодильника чогось, налийте філіжаночку кави та вмощуйте свої дупки позручніше… Хоча ні, що це ми вам тут радимо. Цей допис трохи не про ту їжу, котру ми звикли уявляти. Тому, мабуть, краще все ж читати на пустий шлунок.

Оспівувати рідні борщі та вареники не будемо. На ці кулінарні дива ви і без нас вдосталь надивитеся. Тому першою на нашому шляху буде Росія.

Не секрет, що головна національна страва Росії – водка. Не намагайтеся прискіпуватися до визначень. У Росії-матушці водка – це найсправжнісінька їжа. Не дарма саме звідси прийшов вираз «нажертися в зюзю». Водка для нашого північного сусіда це основа основ, альфа і омега, початок і кінець. З водки починається будь-яке свято чи гостини, і нею ж воно і закінчується під акомпанемент хропіння в олів’є. Водка та російська думка пов’язані невід’ємно. Тому в усьому, що стосується самої водки, російська винахідливість не знає ні кінця ні краю.

 

В Пітерському ресторані «Палкинъ» також вважають, що водка – це їжа. І годують відвідувачів бутербродами з хлібцем бородінським, щедро намащеним водкою, замороженою рідким азотом. Згори опціонально кладуть оселедець, маринований огірок або ж червону та чорну ікру. Їсти це диво кулінарного генія треба дуже швидко, тому що горілка розтає стрімко та нещадно. На смак незабутньо, але! Не намагайся повторити цей досвід вдома, дорогий анонім, якщо в школі у тебе була двійка по хімії. Рідким азотом дуже легко обпектися та й умови для його збереження не аби які.

Але у кулінарних збоченнях з Росією може сміливо потягатися Казахстан. Тут кінь – символ нації. Спочатку символ бігає по степу, а потім вже не бігає, а сумно лежить на столі у тарілці. Як в тій пісні «Колбаса-а, это бывшие лошадки, колбаса, что ж вы мчитесь без оглядки».

Проте навіть російська винахідливість марніє на фоні того, що творять казахи. Саме в Казахстані вигадали 1000 і 1 спосіб приготування кінського м’яса. Тільки тут тебе можуть нагодувати навіть прямою кишкою бідного лоша. Аня на все своє життя запам’ятає традиційну страву бешбермак.

 

Бешбермак з коня традиційно складається з шматка м’яса з тазової кістки (каз. жанбас), хребця з грудної частини коня, сала з під гриви, засоленого спеціальним способом, ребра з полоскою м’яса та жиру з живота, вивернуту навиворіт (жиром всередину) товстої кишки коня. Також в бещбармак кладуть традиційну кінську ковбасу, шматки м’яса без кісток, печінку та шматки тельбухів. На смак це диво таке собі, чесно кажучи. Можливе це дійсно може бути смачним, але тільки-но ти починаєш уявляти собі всі ті кінські запчастини, як стає моторошно і апетит зникає миттєво.

Китай – це кулінарна імперія зла. Ні, правда. Китайці їдять все, що ворушиться і не ворушиться. Гурман в Китаї може скуштувати смажений мозок мавпи, суп з акулячого плавника, паштет з тарганів та вино з пацюків. В великій родині дзьобом не клацають, тому в Китаї без вагань їдять навіть те, чим у нас прийнято годувати домашніх улюбленців. Куряча лапка в глазурі – ммм, хіба не смакота?

В сусідньому Лаосі кухня особливою різноманітністю не балує. Центральна місцева страва – це sticky rice (липкий рис). З’ївши декілька ложок цього підступного місива, починаєш відчувати, як стінки шлунка починають прилипати одна до одної. Лаос – країна дуже бідна, та й ми з Марічкою, коли проїжджали її, грошима не брязкали. Кожен день жерли той рис і все кляли. За підрахунками ми удвох здолали понад 24 кг цієї гидоти. А ви кажете, що сіль – це біла смерть.

Візитівка В’єтнаму – це асорті з кобри. Перед гостями випускають живу змію, дають їй трохи пошипіти і полякати народ. Опісля цього прямо перед глядачами відтинають голову. Кров фонтаном, дами верещать, чоловіки приндяться, а у дітей травма на все життя. Кров розливають по чаркам, а в одну з них кидають ще живе серце змії. Хтось один, найсміливіший, має його проковтнути. Потім тушку виносять і повертають гостям з десяток різних страв: суп, спрінгроли, печеню, салати.

Вартує задоволення відносно недорого: 40-60 доларів в залежності від розміру змії. На смак дуже круто, але все ж таки відчуваєш сум за те, що з цього роблять шоу.

Таїланд відомий в Україні здебільшого завдяки своїй кухні. Господині після азіатського відпочинку з захопленням розповідають одна одній, яке все там було смачне, освоюють смаження в воці (кругла глибока пательня) і намагаються повторити скуштовані шедеври. Проте не все так безхмарно.

 

Майже у всіх тайських забігайлівках їжу щедро прянують глютаматом натрію. Це хімічний підсилювач смаку і тайці користуються ним, як сіллю. Американський нейрофізіолог Джон Олні провів серію експериментів, які довели, що глютамат натрію здатен порушувати роботу мозку у пацюків. А отже, цілком можливо, що і у нас. Глютамат не рідко викликає головний біль, нудоту, німіння рук та ніг і зараз з’ясовується його причетність до розвитку хвороби Альцгеймера. А ще після страви з глютаматом дико хочеться пити. Так що я би не радила захоплюватися в Таїланді такою їжею.

А ось Індонезія запам’яталася нам своїми фруктовими фрешами. Там вони продаються на кожному кроці. Незліченне розмаїття фруктів змішується у всіх можливих комбінаціях і пропорціях. Велика склянка коштує 6-8 гривень. Південно-Східна Азія зараз дуже популярна як місце, де можна дешево та дієво підтягнути свій фізичний стан. В Індонезії ця теза дійсна на всі сто відсотків. Їжа смачна та здебільшого корисна і свіжа. Іноді ти навіть відчуваєш заздрощі, дивлячись як гарні хлопці з оливковою шкірою розсікають хвилі на дошці.

В США, як відомо, національних страв як таких майже немає. Зате тут зібрані і представлені у всій різноманітності кухні майже всіх країн світу. Проте деякий вклад США все-ж таки зробили в світовий спадок. Це батьківщина фаст-фудів. Один з найяскравіших випадків, що нам запам’ятався, це бургер, де замість звичайної булки використовується солодкий пончик. Виглядає це дуже незвично, їсти лячно через жахливу калорійність продукту, проте самі американці пищать від захвату.

В кожній кухні світу знайдуться страви, що викликають подив. Наша також грішить салом в шоколаді, одна тільки назва котрого навіває священний жах на іноземців. Проте рідна сорочка ближча до тіла. В дорозі екзотика швидко набридає і ти все більше починаєш сумувати за тими, з ким не можна поговорити по скайпу. Іноді вночі мені сняться мамині борщ та котлети, а Марусю до цих пір ламає від творогу, котрого навіть в США ніде купити.

Текст: Анна Морозова