[ads-pc-2]

Ми продовжуємо рубрику Apps Community, яка виходить за підтримки бренду APPS, і сьогоднішня історія буде про дівчину, яка обрала для себе популярну останнім часом програму стажувань Au-Pair. Програма дозволяє вам обрати сім’ю в одній з країн Європи, покращувати знання іноземної мови, займатись вихованням дітей у цій сім’ї та отримувати невелику платню. Оксана розповіла нам про те, як виглядає процес подачі заявки, будні в обраній сім’ї та дозвілля закордоном. 

— Як ти дізналася про цю програму і як виглядав процес подання заявки?

— Коли вперше почула про дану програму вже й не пам’ятаю, згадую лиш, що вже на першому курсі навчання в університеті почала задумуватися про можливість поїхати до Франції саме через Au-Pair. Плюсів в цій програмі купа, вона дає можливість повністю поринути в європейський стиль життя, глибше пізнати культуру країни, спробувати її на власний смак.

— Що найважче при виборі сім’ї? І хто кого вибирає — вони тебе, чи ти їх? Як довго це триває?

— Реалізація поїздки в мене забрала приблизно два роки. На початку четвертого курсу я звернулася до агенції, яка займалася пошуком сім’ї, але пройшло майже півроку, а результатів не було, тоді я вирішила взяти все в свої руки і створила акаунт на сайті Au-pair World, почала  розсилати свою кандидатуру сім’ям, які мене зацікавили. Найбільше уваги при виборі я звертала на вік і кількість дітей, адже морально досить тяжко усвідомлювати, що доведеться взяти на себе відповідальність за їхнє життя, тому старалася підбирати сім’ю, в якій не більше 2-х дітей, але в кінці-кінців мені першою написала сім’я з трьома хлопчиками, татом Олександром і мамою Анною, на яких я і зупинила свій вибір.

Від моменту першого листа і до самої поїздки пройшло більше як півроку. І для мене, і для них це був перший досвід в цій програмі, ми довго обговорювали різні деталі, просто розповідали про себе, про свій спосіб життя, традиції, дійшло до того, що на Різдво я отримала велику бандерольку з різними смаколиками з Франції:)

— Скільки грошей тобі знадобилося на початку: щоб поїхати туди, зробити документи, візу і т.д.?

— Загалом в мене пішло близько 4-х тисяч гривень, найдорожче обійшовся консульський збір в посольстві — майже 100 євро, менше пішло на підготовку документів, за переклад та апостилювання заплатила менше тисячі гривень. Добиратися до Франції найзручніше виявилося літаком, летіла зі Львова до Дортмунда за 35 євро, а звідти до Страсбурга на автобусі за 40 євро. З України також можуть ходити і прямі автобуси, але в такому випадку доведеться простоювати на кордонах до 10-ти годин, не кажучи вже  й про те, що автобус можуть просто скасувати, як це було в моєму випадку. Також завжди потрібно бути готовим до різних непередбачуваних витрат.

— В чому полягали твої обов’язки? Опиши свій побут: де ти жила, з ким спілкувалась та що робила зазвичай?

— Найбільше часу я витрачала, доглядаючи за дітьми: зазвичай мій день складався з того, що я забирала їх зі школи на обідню перерву, готувала їм їсти, і відводила назад до школи. Після навчання, яке в Франції зазвичай триває до 16-ї години, ми ще приблизно дві години займалися різною активністю, малювали, ходили на прогулянку, просто гралися, далі з роботи повертався їх тато і я була вільна, субота та неділя також були повністю в моєму розпорядженні. Ще в мої обов’язки входило стежити за чистотою в дитячих кімнатах. Загалом на цьому все, далі все йшло за власною ініціативою.

Сім’я моя мешкала в типовому для Європи будинку, в маленькому селі неподалік від Страсбургу і німецького кордону, до якого легко можна було добратися за 20 хвилин на велосипеді. Французи дуже дбають про місцевість в якій живуть, неподалік від нашого будинку був ліс, в якому іноді навіть можна було зустріти диких косуль і кабанів.

— Ти задоволена сім’єю та містом, в яке потрапила? Чи підтримуєте ви контакт і до тепер?

— Я вважаю, що з сім’єю мені дуже пощастило, якщо виникали якісь непорозуміння, а без них ніяк, ми старалися їх обговорювати і вирішувати конфлікт мирним шляхом, але таких моментів в принципі було не багато, так як більшість питань ми вирішили ще до того, як я до них поїхала.

Також мені дуже подобався їх інтерес до України і українських традицій: пам’ятаю на дитячому футбольному матчі моя малеча розмалювалася в кольори української символіки:) Сусіди іноді розповідали, що чули щось в новинах про Україну, приносили мені вирізки з газет, де було написано про Україну, і насправді це дуже приємно, коли знаходишся за тисячі кілометрів від дому.

Вже пройшло майже півтора року, як я повернулася з Франції, але стосунки ми підтримуємо і дотепер, на день народження та різні свята отримую листівки і малюночки від дітей, також було багато листів під час подій на Майдані, писали, що дуже переживають за долю України і надіються, що все в нас буде добре.

В Страсбург закохалася з першого погляду, близькість до Швейцарії та Німеччини залишили на ньому свій слід, затишна архітектура, безліч каналів, які розкидані по всьому місті, і звичний для французів темп життя не залишили мене байдужою: з усіх міст в яких була можливість побувати, найбільше сумую саме за ним.

— Чи був у тебе час на розваги та власне дозвілля — якщо так, то як ти його проводила?

— Часу було достатньо,  двічі на тиждень в мене були курси французької мови, також я ходила в художню школу, там  познайомилася з дівчинкою з України, в якої чоловік з Ужгорода :) Кишенькових грошей вистачало і на більш серйозні подорожі, їздила на декілька днів до друзів в Гренобль і Швейцарію, на осінні канікули в Україну, але  найбільше запам’ятався тріп в Париж з хорошою подругою Ірою, який випав на святкування дня взяття Бастилії і на мій день народження — незабутні враження і купа приємних знайомств :)

— Що, на твою думку, було найбільш корисним для тебе в цій програмі — досвід, мова, нові місця?

— Звичайно і мова стала в рази кращою, і досвід, і зовсім нові для мене місця, зсередини дізнаєшся що таке знамените французьке savoir-faire (вміння робити) і art de vivre (мистецтво жити), але найбільше відчуваються зміни саме в голові, зовсім по-іншому починаєш дивитися на звичні  речі. Виникає розуміння того, що не місце характеризує людину, а навпаки, змінюється ставлення до життя, сім’ї, роботи, починаєш більше цінувати рідне місто і близьких людей, стараєшся більш правильно розставляти пріоритети.