[ads-pc-2]

Кожного разу, чуючи чергову історію про те, як хтось з наших знайомих поїхав десь закордон, ми замислюємося про те, чому ми досі вдома. Звісно, не в кожного є можливість виконати всі необхідні умови для того, щоб побачити щось за межами своєї країни: це і гроші, і бажання, і час в першу чергу. Ми поспілкувалися з двома львівськими хлопцями, які минулого року побували чи не в усіх ключових містах США та дізналися, чи варто їхати туди за програмою Work&Travel. 

– Чому вирішили поїхати по програмі Work&Travel? Що очікували від неї?

Тарас: Учасники програми ставлять собі різні цілі: хто хоче грошей заробити, хто – підняти рівень знання англійської, хто – стати самостійнішим, а хто – побачити таку омріяну Статую Свободи з фільмів. Ми ж з Андрієм, вже поподорожувавши багатьма країнами Європи, вирішили, що настав час розширювати географію – за океан.

Та тут постає питання: а де ж звичайним студентам Львівської політехніки взяти стільки грошей і як дістати дозвіл на в’їзд до Штатів? WizzAir в Америку не літає, і закупівельних віз, для яких потрібна лише підписана заява на ім’я консула, США теж не видають. Знайшли тільки один вихід, який до того ж ідеально підходив, – Summer Work & Travel.

Плануючи подорож, розділили її на три частини. Перша, по дорозі до місця роботи: день у Лондоні, декілька днів у Нью-Йорку, день у Філадельфії. Друга: 3-місячний застій в одному з найкращих курортних містечок східного побережжя Ocean City, намагаючись заробити грошей на останню частину подорожі, а також відробити вже вкладені раніше, працюючи в парку атракціонів (все-таки на одному місці ми стільки часу не висиділи, поїздки до Ніагарського водоспаду та на концерт The Killers були ковтком свіжого повітря в задусі плацкартного вагону поїзда Ковель-Чернівці). Третя, кінцева і, власне, основна: Вашингтон, Каліфорнія, Мексика, Невада, Чикаго, знову Лондон. Цей план виглядав чимось неймовірним, та у нас все вийшло! :)

Андрій: Мета участі у програмі W&T для кожного своя: для студентів з Європи – це літо постійних вечірок, нових знайомств та повної свободи, а для студентів країн СНД – це переважно гроші, тому вони працюють на декількох роботах, сплять по 4-5 годин і п’ють енергетики. Особисто я і від вечірок не відмовлявся і грошей хотів привезти, але головною метою було поїздити по самій Америці та побачити якнайбільше нового. Всім відомо, що туристичну візу досить-таки тяжко отримати, та й грошей на таку подорож треба не мало, тому програма Work&Travel була ідеальним варіантом.

– Наскільки знаємо, ви вирішили трошки змінити маршрут, і проїхались багатьма містами Америки. Що вас штовхнуло на такий крок? Не страшно було їхати у невідомі до цього локації?

Тарас: Ми ті, хто може ввечері, сидячи вдома за новою серією Breaking Bad, вирішити поїхати в Будапешт і вже зранку сісти на поїзд :) Все невідоме – кайф. Що може бути чарівніше за нові місця, нових людей та новий досвід? Їх боятися – позбавляти себе прекрасного.

Андрій: Ми постійно бачимо Америку в різних фільмах, телепередачах або на фотографіях в інтернеті. Про вулиці Нью-Йорку з його жовтими таксі, туманний Ґолден Брідж у Сан-Франциско та зірки на тротуарах Голівуду знають усі. Побувати там здається чимось нереальним. Ось саме думка про те, щоб побачити це все своїми очима не давала спокою. І дійсно відчуття, коли ти бачиш перед собою гігантський Емпайр-Стейт-Білдінг, стоїш біля будинку з серіалу «Friends», проходиш біля людей, які програють (або й виграють) тисячі на легендарних автоматах Лас-Вегасу, валяєшся на траві з видом на Сан-Франциско, або просто насолоджуєшся просторами Великого Каньйону, є дивовижними. Тому і страху ніякого немає, навпаки, хочеться чимшвидше зібрати всі необхідні речі в рюкзак і вирушити в подорож.

– Що вас найбільше вразило в США у порівнянні з Україною? Люди, міста, атмосфера?

Андрій: Здається, що всі великі міста Америки однакові – величезні хмарочоси, між якими ходять бізнесмени в костюмах та їдять хот-доги. Але насправді це не так. Кожне місто якось по-іншому відчувається – це і стиль людей, і погодні умови, і стиль самого міста. Америка величезна, а отже й дуже різноманітна. Наприклад, Балтімор – це майже самі чорні, які можуть просто у МакДональдсі почати лущити насіння, кидаючи сміття на землю, Чикаго – стильно одягнені люди, та купа бомжів, які пишуть на картоні, що просто втратили роботу, Сан-Франциско – прохолодний вітер, навіть якщо на небі жодної хмаринки, величезна різноманітність архітектури, вуличні графіті на тему джазу та люди, які відпочивають на траві, читаючи книжки, а Лос-Анджелес – хіп-хоп, Діва Марія та мексиканці.

Тарас: Як казав один блогер: “Всьо, шо про Америку доброго говорять – правда, ну а всьо, шо поганого – теж правда”. Штати, порівняно з Україною, зовсім інші, спочатку все здавалося страшенно дивним: важко було звикнути і до людей, і до того як функціонують всі соціальні інститути та і просто до всього, що відбувається навколо. Американці із задоволенням привітаються з абсолютним незнайомцем, з яким просто перетнулися поглядом або запропонують двом хлопцям, які проходять повз, декілька донатів зі щойно купленої коробки. Загалом, у США почуваєш себе в безпеці: знаєш, що тебе ніхто не обдурює, довіряєш поліції та відчуваєш дію закону.

– Як ця поїздка змінила ваше життя?

Андрій:  Не сказав би, що якось особливо змінила. Я просто ще раз переконався, що завжди треба використовувати всі можливості по максимуму та пробувати щось нове. Можливо, в звичних нам місцях завжди затишно та спокійно, але без нових емоцій, нових вражень та нового досвіду стає просто нудно, а більшість втрачених можливостей вже не повернеш.

Тарас: Відкрив у собі суперсилу: тепер можу відключатись у будь-якому виді транспорту на світі, лише зайшовши в нього та закривши очі, та  прокидатись якраз перед тим, як треба виходити :)

– Що порадите людям, які вагаються чи їхати їм мандрувати і вчитись закордон?

Андрій: Звичайно, пораджу відкинути всі вагання подальше, побороти страхи та рухатись вперед, бо це того варте. Також, для тих, хто хоче їхати по програмі Work&Travel та мандрувати Штатами: бажано спланувати маршрут заздалегідь, вдало підібрати авіарейси, не брати валіз, якнайменше зайвих речей, а також читати книжки Джека Керуака, який додатково надихає.

Тарас: Припиніть сумніватись негайно, рюкзак на плечі – і в дорогу! Не існує нічого більш казкового, ніж культурний обмін. По дорозі ви зустрінете цілу купу найкращих в світі людей, побачите та дізнаєтеся неймовірне, пізнаєте мудрість, відчуєте щастя та набудете духовного спокою. А чи є сенс життя без подорожей?

Відеозвіт від Андрія і Тараса за мотивами їхніх мандрів по США: