Меню & пошук

Родом із дитинства: як припинити звинувачувати батьків у своїх бідах?

Родом із дитинства: як припинити звинувачувати батьків у своїх бідах?

Чи бувають проблеми успадковані?


Характер людини формується під впливом виховання, суспільства і освіти, та найбільшу роль у цьому процесі відіграють батьки. Основа наших соціальних навичок закладається у віці до 6 років саме в період найбільшого впливу батьків та найміцнішого зв’язку з ними. 

Існує думка, що всі наші проблеми походять з дитинства, тож усе частіше молодь звертається до психотерапевтів із проблемами, у яких звинувачує батьків. Нібито батьки приділяли їм недостатньо уваги або ж проявляли гіперопіку; ніколи не розуміли їхніх потреб або ж досі постійно продовжують втручатися; не дали поштовх до розвитку або нав’язали певні заняття. 

Про здорові стосунки в сім’ї, зв’язок проблем у дорослому житті з вихованням та те, як припинити звинувачувати батьків у своїх бідах і почати жити власним життям, пояснювала психотерапевтка, викладачка та тренерка Ольга Євланова.


Ольга Євланова, психологиня, засновниця Школи здорових дорослих

Вдале та невдале виховання: у чому різниця

Здорове виховання це такий вид взаємодії батьків з дітьми, коли ключову роль відіграють активне слухання, важливість дитини та її бажань для батьків. Дітям, яким пощастило з вихованням, буде легше впоратися з проблемами в дорослому житті. Основним маркером вдалого виховання є психологічне здоров’я. Воно включає у себе як відсутність травм і хвороб, так і наявність можливостей для розвитку, цінування дитини батьками.

Невдале виховання може призводити до психологічних травм. Травмувати можуть не тільки жорсткі рамки або покарання й побиття, але і відсутність цих рамок. Занадто жорстке або занадто м’яке виховання не дає дитині можливості адаптуватися до сучасного світу.

Як зрозуміти, чи вдало мене виховували? Окрім очевидних неправильних тактик, як-от фізичне насилля, батьки можуть травмувати й через авторитарний стиль виховання. У такій ситуації мама і тато не просто обмежують дитину у свободі самовираження, але і не дають простору для вибору, власних думок та бажань. 

При авторитарному стилі виховання вдома встановлюють занадто жорсткі рамки покарання за невиконання певних завдань, відсутність уваги до емоційного стану дитини та її інтересів, а також постійні заборони та погрози. Звісно, батьки можуть забороняти дітям певні дії, щоб уберегти їхнє здоров’я та життя, проте ці заборони мають бути вмотивовані та пояснені. 

via GIPHY

Інша сторона медалі повна відсутність рамок, інакше кажучи, вседозволеність. За такого стилю виховання батьки дозволяють робити дітям усе, що ті хочуть, купують будь-які подарунки та за найпершого бажання дитини змінюють школи і гуртки замість зануритися в проблему. Зрештою, такі діти не знають слова «ні» і не сприймають відмови, що так само, як і авторитарний стиль виховання, призводить до неможливості впоратися із викликами дорослого життя. 

У вихованні дитини, як і в будь-якій довготривалій справі, варто дотримуватися балансу. Встановлення рамок це необхідний елемент, але це має відбуватися за згодою обох сторін, не принижувати гідність дитини та не обмежувати її розвиток, а сприяти її зростанню як цілісної особистості. При вдалому вихованні дитину не карають за порушення правил, а хвалять за їхнє дотримання, наголошують на відповідальності за свій вибір.

via GIPHY


Особливості та наслідки виховання дітей у 80-х та 90-х 

До виховання покоління 80-х та 90-х є багато зауважень, але некоректно стверджувати, що батьки тоді щось робили неправильно. Варто звернути увагу на те, що вони не встигли зробити через перебудову. 

Що відбувалося у цей час? Полиці магазинів були пусті, а навіть якщо на них з’являлися продукти, у людей не було грошей. Природно, що за таких умов батьки замість того, щоби виховувати дитину або проводити час із нею, були змушені займатися пошуком засобів для існування. 

Тож покоління дев’яностих могло недоотримати уваги, турботи та батьківського тепла. А де батьки могли взяли це тепло, якщо вони не мали чим нагодувати дитину? 

У ті часи було дуже багато страху, тому природно, що тепер дорослі люди з цього покоління часто не вміють розуміти свої емоції, будувати стосунки та відпочивати. Як наслідок недоотримання уваги з боку батьків, уже дорослі діти можуть побудувати будинок і досягти великих успіхів, але як досягати близькості чи як розслаблятися їм не зрозуміло. 

via GIPHY

Перфекціонізм, трудоголізм і вигорання з’явилися саме тому, що покоління 30-літніх прагне досягати результатів за моделлю поведінки батьків під час перебудови. Коли ж їм потрібно відпочивати або зосередитись на стосунках, то їх наздоганяє тривога, оскільки вони цього не вміють, як, утім, і старше покоління.

Батьки двадцяти- та тридцятилітніх людей народилися у 5070-х, зростали в умовах СРСР, де було чітке класове розшарування, зрозуміла лінія життя та приблизно однакова кар’єрна драбина. Усім було зрозуміло, що, закінчивши школу, технікум або університет, людина обійме посаду на певному підприємстві або в установі і буде отримувати підвищення в процесі накопичення стажу. 

У батьків великого вибору не було ні в чому: як одягатися, де вчитися, як працювати та навіть як влаштувати власне весілля усе відбувалося за вже наявним зразком. Виділятися означало бути білою вороною, наражати себе та своїх близьких на небезпеку. За таких умов вміння приймати рішення та бути гнучким не були ключовими для щасливого життя.

Коли зростало покоління 80-х та 90-х, світ навколо почав стрімко змінюватись, деякі з цих дітей пішли у школу в СРСР, а закінчили її в незалежній Україні. За лічені роки почали стрімко розвиватись технології, вибухнув ринок праці, з’явились незнані раніше можливості для підприємництва. Разом з новими умовами життя мали би з’явитися і нові тактики виховання, які б розвивали творчий потенціал дитини, тренували її навички комунікації та винахідливість, робили її гнучкою до змін давали все те, що так цінують у працівниках сьогодні.

Мали з’явитись, але в багатьох сім’ях цього так і не сталось. Перебудова поглинула сили батьків, деяких стрімкі зміни зламали, їм важко було знайти своє місце в новому суспільстві. Вони продовжували виховувати дітей відповідно до старої системи і не змогли дати навички, потрібні в сучасному світі, оскільки самі не знали, як пристосуватися до нового життя. Така ситуація заклала фундаментальну проблему: розрив між навичками, які має молоде покоління, та потребами, які у них виникають у ХХІ столітті.

via GIPHY


Як припинити звинувачувати батьків у своїх бідах?

Дорослій людині буде простіше, якщо зрозуміти, що все, що відбувається в її житті, це не провина батьків, а її власна відповідальність. 

Важливо розуміти, що основна роль батьків це дати життя і поділитися тим, чим спроможні. При вихованні вони дають тільки те, що мають: чому навчилися у своїх батьків та на власному досвіді. Варто прийняти той факт, що більше батьки дати не могли, адже у них більше просто не було.

Намарно звинувачувати батьків і ображатися на них за те, що відбувалося в дитинстві. Якщо доросла людина усвідомила, що вона щось не отримала в минулому, що їй чогось не вистачає або що вона чогось не вміє, це чудово! За усвідомленням іде наступний крок: тепер людина може щось із цим робити та брати відповідальність у свої руки. Наприклад, можна звернутись до психотерапевта, читати книжки, почати займатися у групах та рефлексувати. 

Інакше кажучи, необхідно перевести нераціональну образу в раціональне русло та зробити її поштовхом до саморозвитку. Змінити те, що відбувалося в дитинстві, неможливо, проте можна змінити своє ставлення.

Наведу аналогію: маленька дитина зачепила ногою стілець і їй стало боляче. Через власний біль дитина ще раз б’є цей стілець, від чого їй стає ще гірше, бо вона насправді продовжує бити себе. Батьки це живі люди, яких ми любимо та які люблять нас, а звинувачувати їх це бити їх, роблячи боляче і їм, і собі. Від цього легше не стане. 

via GIPHY


Як спілкуватися з батьками, навіть якщо є образа на них:

  1. Виробити зручну дистанцію спілкування, тобто частоту, тривалість та періодичність особистих зустрічей та розмов телефоном. У дистанцію також входить можливість та необхідність жити окремо.
  2. Сепаруватися. Відокремитися від батьків означає не забути і втекти, а перейти на стосунки дорослих людей. У таких стосунках і дорослі діти, і батьки мають право обирати, у яких аспектах життя одне одного брати участь, у чому допомагати, але не жертвувати собою.
  3. Пробачити. Пробачення у нашому суспільстві часто плутають з терпінням, нібито певні речі потрібно забути і відпустити, проте це неможливо. Важливо зрозуміти батьків та прийняти те, що відбувалося у минулому, а також зробити висновки. Це складно, але і дуже корисно.
  4. Дякувати. Варто дякувати за кожну зустріч та розмову, шукати те, за що можна сказати «дякую», вголос (хоча це буває складно) або через смс.
  5. Говорити «я люблю тебе».
  6. За наявності невирішених проблем або питань звернутися до психолога.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: