Меню & пошук

Пластик дорогоцінний: як перетворити сміття на мистецтво

Пластик дорогоцінний: як перетворити сміття на мистецтво

«Це моє покоління занапастило ліси. Може ми ще встигнемо виправити ситуацію?»


Пластик оточує нас щодня, його присутність в нашому житті стала незаперечною. І так само звично для нас – викидати на смітник використані пластикові вироби. В руках майстра вони мають право на друге життя. Ольга Тарасенко спеціально для Inspired поспілкувалася із Євгеном Хлебніковим, художником майстерні «Дорогоцінний пластик».


Ми піднімаємося на третій поверх старої радянської будівлі в промзоні Одеси. Колись тут функціонував завод чи склад, зараз приміщення здають в оренду художникам та скульпторам. Саме тут розташований одеський проект «Дорогоцінний пластик» Євгена Хлебнікова.

Євген займається виробництвом різноманітних предметів побуту стільців, ваз для фруктів, вазонів, віял та іграшок. Усі вони унікальні, бо складаються з переробленого пластику.  

Євген Хлебніков (фото Facebook)

Задум «Дорогоцінного пластику» має нідерландське походження. Проект заснував Дейв Хаккенс ще у 2013 році з простою метою зменшення кількості сміття завдяки переробці пластику в «домашніх умовах». Для цього він розробив спеціальне обладнання, а усі схеми та процес виклав в інтернет.

Вже незабаром «Дорогоцінний пластик» зібрав широку аудиторію поціновувачів. Обладнання почали збирати та використовувати по всій планеті: від Індонезії до Південно-Африканської республіки та Колумбії. Наразі спільнота майстрів налічує понад 40 тисяч осіб. Одне з таких «домашніх» підприємств відкрив і українець Євген Хлебніков.  

Коли ми зайшли до лісу, мені стало моторошно від всього того сміття, що я побачив.

«Моя спеціальність не має ніякого стосунку до проекту» розповідає Євген, піднімаючись сходами до майстерні. «За освітою я товарознавець в митній справі. Закінчив Донецький університет економіки та торгівлі. Рішення розпочати проект з’явилося, після того, як у мене народився син. Йому було десь півтора року, коли ми з ним пішли до лісу. Він тоді все роздивлявся і вивчав, що навколо. Була весна, трава не висока, кінець березня, початок квітня. Коли ми зайшли до лісу, мені стало моторошно від всього того сміття, що я побачив. Ми тоді були в селі на Тернопільщині, я думав, що якщо далеко від міста, та має бути чисто та незаймано, але, виявляється, проблема у головах людей. Люди усюди однакові, не важливо, село чи місто. Коли ми йшли назад з прогулянки, син вже міцно спав у візочку, а я продумував план.

Мета проекту показати людям на контрасті, що можна робити з пластиком замість того, щоб викидати його.

Зайшов в інтернет і почав дивитись, що ж до мене люди вигадали. І вкотре натрапив на проект Дейва Хаккенса Precious plastic. Бачив у Дейві свого чувака: він придумав обладнання, виклав у відкритому доступі усі схема і сказав: «Друзі, камон, підключайтеся до процесу. Чим більше майстерень, тим чистіша планета». Мета проекту показати людям на контрасті, що можна робити з пластиком замість того, щоб викидати його.

Я подивився усі відео та схеми проекту, а потім рушив на ринок. Ходив рядами з «металом». У Тернополі ринок суворий там запчастини для тракторів, комбайнів. Вже тоді почав придивлятися до двигунів та необхідних деталей. Звичайно, спершу хотів, щоб усі деталі були виготовлені в Україні, але згодом довелося і через AliExpress замовляти. Зараз вже знайшов українські відповідники».

Слухаючи розповідь, заходжу до майстерні на верхньому поверсі. Відразу відчувається запах фарби, присмак ремонту. Ми проходимо повз незавершені картини до невеликої кімнати, в якій працює Євген. Тим часом він продовжує:

Ми з сином на прогулянку без сміттєвих пакетів не виходили.

«За дватри місяці зробив перший ручний подрібнювач. Потім за місяць з’явився екструдер, який плавить матеріали. Тоді я почав збирати на вулицях пластик. Ми з сином на прогулянку без сміттєвих пакетів не виходили. Взагалі у мене проблеми з вторсировиною нема її валом. Я навіть не закликаю приносити мені пластик, люди самі його несуть. Постійно телефонують і питають: «А це можна принести? Ви його переробите?». А питання полягає от у чому: якщо я скажу не нести, як ви вчините, викинете цей пластик на смітник, правда ж?»

Заходимо до майстерні Євгена, оглядаю її, слухаючи розповідь. Невелика кімната, кроків десять по діагоналі. Обладнання обережно розставлене під стінами. Тут торшер у плямах, там вазон для квітів, а під вікном дошка товщиною у два пальці. Усюди відра з шматками пластику різного розміру, кольору та текстури.

Особливо ціную кришечки без логотипу чи будь-яких позначок. Здавалося б, у загальній масі написи не видно, але якщо з кришечок зробити лист під пресом, то вони залишають брудний знак

Помічаю на підлозі пакети, пакунки та мішки з кришечками з пластикових пляшок. Для когось це сміття, а для когось найважливіший елемент роботи. В очі кидається кількість кольору у такій малій кімнаті.

По центру головні прилади «Дорогоцінного пластику»: екструдер, що плавить пластик у тонку нитку, величезний прес, подрібнювач та прес меншого розміру. Євген вказує на відра з червоними кришечками:

«Особливо ціную кришечки без логотипу чи будь-яких позначок. Здавалося б, у загальній масі написи не видно, але якщо з кришечок зробити лист під пресом, то вони залишають брудний знак на виробах», пояснює майстер. «Треба обережно поводитись з сировиною. Вона має бути чистою та посортованою. Від неправильно підібраної температури  є ризик зіпсувати продукт. У нас дефіцит із жовтим. Він такий класний, яскравий, з нього хочеться багато чого робити. А його мало, хоч бери і оголошення роби: «Хто користується продукцією «Ушастий нянь» приносьте до нас.»

Євген вмикає подрібнювач далекого родича домашньої м’ясорубки. Майстерню миттєво заповнює оглушливий звук. Женя швидко підкидає матеріал в отвір. За хвилину двигун замовкає, і майстер тренованим рухом заводить його знову. Такі зупинки трапляються ще двічі. Буває, саморобна техніка просто не витримує креативного процесу «Дорогоцінного пластику».

Показавши мені як працює подрібнювач, Євген демонструє роботу пресу. Спочатку треба розкласти матеріал та сформувати пластину, розплавивши пластик. Тут нам у нагоді стає дві п’ятилітрові пляшки наповнені подрібненим пластиком. Їх майстер розкладає по металевій поверхні.

«Я зараз роблю замовлення для організаторів заходу «Ніч в музеї». Вони відцифрували декілька скульптур та створили їхні 3D моделі у віртуальній реальності. Моє завдання створити постаменти для  локацій. Такі куби під «уявні» скульптури розкидають по місту. А людина підійде до нього і через спеціальний додаток зможе побачити експонат. Доповнена реальність», пояснює засновник одеського проекту.

Виклавши на поверхні білий та блакитний пластик, Євген підходить до пресу щоб перевірити температуру. 170 градусів за Цельсієм: можна працювати. Пластина із пластиком потрапляє під прес. Євген змахує з рук залишки пластику та прямує до іншого кутку кімнати, де піднімає тонкий лист  розміром 1.5×1 метр.

«Вперше спробував виготовити великий тонкий лист з пластику. Назвав цю картину «Чумацький шлях». Повністю зроблена з пляшечок. Сьогодні виклав її у Facebook», зазначає він. Цей «витвір мистецтва» повністю виготовлений зі сміття, і  символізує для Євгена другу спробу та нове життя.

Символом одеського філіалу «Дорогоцінного пластику» вважаються авторські світильники найпопулярніше замовлення у Євгена.

Саме завдяки ним, інформація про його проект поширилася на просторах українського Facebook. Світильники тут будь-яких форм та кольорів, можна замовити або придбати вже готові. Євген знімає декілька штук з полиці та показує:

«Найбільше зараз займаюсь цими світильниками. От у мене заготовки, от наступна партія. Мені сьогодні порадили продавати їх на Etsy (прим. веб-сайт електронної комерції, що фокусується на виробах ручної роботи). Кажуть, такі незвичні штуки там гарно підуть».

Процес створення світильників відносно простий, пояснює Євген. Подрібнений пластик треба розплавити під пресом та сформувати лист. Це не обов’язково має бути прямокутник чи коло все залежить від натхнення автора.

Бізнес план? Ні, я від цього далекий. Я веду справу за іншими законами

Хоча «Дорогоцінний пластик» існує вже декілька років, однак Євген досі робить все заради задоволення. Спитавши його про бізнес-план, я отримали здивований погляд та усмішку.

«Бізнес план? Ні, я від цього далекий. Я веду справу за іншими законами. Ом намо, все само (прим. авторська приказка). І він працює. Ще є закони природи, всесвіту, «все любов». Дім там, де ти є», вказує на табличку на стіні, теж виготовлену з переробленого пластику.

«Я намагався подавитися на усілякі громадські конкурси, коли був мрійником та фантазером. Потім зрозумів, що треба спочатку робити і пропонувати щось конкретне. На експерименти люди вкладатися не хочуть. Перш ніж ходити на конкурси та гранти, спочатку треба щось втілити власними силами».

Майстерня Євгена Хлєбнікова (фото Facebook)

 

Трохи подумавши, він додає: «Я розумію, що для мого сина купи сміття на вулиці це вже нормально. Він звик до такої картини світу.  Коли я ще був у школі і ходив у походи з друзями, такого бруду навколо не було. Значить, то моє покоління так занапастило ліси. Може ми ще встигнемо виправити ситуацію?».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: