Меню & пошук

Програмую за їжу: експеримент у центрі Львова

Програмую за їжу: експеримент у центрі Львова

13241197_1078050955587323_8459478756034409339_n

Богдан Прокопович, програміст однієї з львівських компаній, вирішив провести незвичний експеримент, просидівши кілька годин у центрі міста з табличкою “Програмую за їжу”. Якою була реакція перехожих, та чому більшість людей все ще досить далека від ІТ, читайте у його пості.

Посидів ось так на вулиці Галицькій біля каплиці Боїмів десь півтори години, щоб поспостерігати за реакцією людей.

13178717_1078043585588060_9109983786360142667_n

Перше, що було цікаво, то це те, що більшість людей старається на тебе не дивитись, навіть випадково не кинути погляд. Навіть не дивляться на табличку. А тим більше уникають зорового контакту. Коли ти починаєш дивитись їм в очі, зразу відвертаються, ніби вони на тебе і не дивились. Напевно не хочуть, щоб їм давили на жалість і відчуття провини.

Тобто перший висновок – люди не люблять жебраків. Ну але це ніби не відкриття.

Незважаючи на те, що більшість старається уникати тебе, все-таки дуже багато людей підходили і дивились або говорили. І більшість тих, хто заговорювали, починали розмову із запитання «а що це ти за код пишеш?» І якщо від старших людей я нічого іншого не очікував, то коли хтось від 15 до 30 років запитував, що це за код, що це означає, то було дивно. Зараз абсолютна вся молодь користується комп’ютерами, смартфонами, ставлять туди собі програми і так далі, тим не менше більшість не чула слів типу «Javascript» і навіть не знає, що означає «писати код».

Дуже багатьом людям доводилось пояснювати, типу «я – програміст, код – це текст програми, програма це те, що у вас на комп’ютері або телефоні, наприклад Word; насправді в мене все гаразд, я маю роботу, і оскільки зазвичай всі знають, що програмісти забезпечені, мені цікаво зробити такий дисонанс і поспостерігати за реакцією людей на програміста-бомжа». Може якби напис був «програмую за їжу», то більше людей в’їхало би.

Таких щоб йшли, і розуміли суть приколу і усміхались було досить мало. Тому другий висновок – більшість людей в нас досі далекі від IT.

Багато людей давали гроші. І навіть не дуже дрібні, по 10, 20 гривень. Це теж були люди, які не зрозуміли жарту. Доводилось пояснювати і не брати гроші. Такого я навіть не очікував, бо хоч я і вирядився, як бездомний, але чорт, я вважав, що по табличці люди будуть все розуміти. А насправді було багато людей, які насправді не розуміли, чому в мене проблеми і що я хочу, і просто давали мені гроші. При тому переді мною не лежало ніякої банки чи капелюха, мені здавалось, що я ніяк не підштовхую людей давати мені гроші. Такого я не очікував справді.

За півтори години мені сумарно давали десь 150 гривень. Виходить ~100 ₴/год. Нехай якщо отак «працювати» 6 годин на день, буде приблизно 600 гривень. За місяць більше 10 тисяч гривень можна назбирати наче без проблем. І то я ще не дуже давив людям на жалість. В мене був порваний і брудний одяг, брудне лице, але не було поряд хворого собаки чи дитини, чи відрізаної ноги. Якісь професійні жебраки думаю ще більше можуть заробити.

Тому наступний висновок – жебраки непогано заробляють. Принаймні ті, які вміють гарно надавити людям на жалість. Ті дідусі і бабусі які тихо стоять з пластиковою склянкою, думаю, далеко стільки не отримують. Але наглі жебраки скоріше всього заробляють багато. І для чого ходити на роботу і напрягатися, якщо можна просто ось так, розслабляючись, посидіти?

Трохи вражає, що середня зарплата українця ~5 тисяч гривень. А так виглядає, що, жебракуючи, можна цих 5 тисяч мати запросто, або і набагато більше.

Може рано робити висновок про заробіток жебраків лише після 1.5-годинного експерименту, але грубу оцінку все-таки зробити можна.
Крім грошей давали їжу. І ті, хто розумів жарт, і ті, хто не розумів. Відбиватись від їжі було дуже важко, тому в кінці в мене було кілька булочок, йогурт, пляшка молока, батончик, яблука. Батончик принесла маленька дівчинка, і я навіть не встиг їй нічого сказати, бо дивився в інший бік, а потім обертаюсь, а вона саме кладе той батончик біля мене на землю і тікає.

Один чувак спеціально пішов в магазин і приніс мені великий кульок їжі. Він якраз розумів, що відбувається, але хотів мені підіграти. Я переконав його забрати, знайти когось справді потребуючого і віддати йому. Якби він поставив біля мене той кульок, то люди би приносили ще більше їжі, а це насправді не входило в мої плани.

Всю назбирану їжу ми з Mustafa Ali віддали справжній нужденній бабусі біля церкви Андрія.

Одна пара молодих людей питала, чи можу я допомогти почистити їхній комп’ютер від вірусів. А ще один чувак пропонував справжню роботу програмістом. Напевно HR якийсь. Так що можна навіть не шукати вакансії, а просто ось так посидіти.

Текст та фото – з поста Богдана на Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

96 коментарів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: