«Я все одно тебе знайду»: як протидіяти сталкінгу
«Я все одно тебе знайду»: як протидіяти сталкінгу
«Ти моя. Я все одно тебе знайду» – з таких повідомлень починається сталкінг
[ads-pc-2]
«Ти моя. Я все одно тебе знайду» – з таких повідомлень починається сталкінг. Сталкінгом називають переслідування іншої людини протягом довгого часу, яке викликає відчуття страху, небезпеки та тривоги. Наприклад, численні небажані повідомлення чи телефонні дзвінки, шпигування за допомогою прихованих камер, пристроїв для прослуховування чи GPS. У День протидії сталкінгу Inspired спільно з Amnesty International в Україні розповідає історію активістки Яни Товпеко, що постраждала від сталкінгу, а зараз ділиться порадами, як боротися із його проявами юридично та із його наслідками психологічно.
Яна Товпеко, активістка
Кілька років тому я розлучилась із людиною, з якою зустрічалась. Ми дуже посварились, я вирішила припинити це спілкування. Він сказав, що не дає свою згоду на це. Почав писати через усі доступні засоби зв’язку – то пропонував зустрітись, то погрожував. Іноді імейлів, дзвінків, повідомлень було по кілька десятків на день. Причому це не було «вб’ю», «поріжу», а обережно так, завуальовано:
«те, що ти робиш – дуже небезпечно»,
«це мене не зупинить, навпаки це для мене як гра, challenge»,
«ти сама знаєш, що до F20/F21 [відповідно до Міжнародного класифікатора хвороб – код шизофренії чи уповільненої шизофренії] краще не доводити….»,
«є десятки номерів, пошта, телеграм, тощо…»,
«ти баниш – я знаходжу способи ;) » ,
«ти мене кинула як собаку!!!!! Не вибачу – чекай відповідь»,
«Україна і Європа – дуже маленькі»,
Писав, що радіє, що Стамбульську конвенцію (прим. – міжнародна угода Ради Європи щодо попередження насильства проти жінок та домашнього насильства) в Україні так і не ратифікували.
Він обвинувачував мене, що я не «вмію домовлятись». Писав, що я садистка і знущаюсь. Були від нього імейли з графіками «чергувань» під будинком, де я живу.
Мені часто казали, що я сама винна, нагнітаю, я чула: «просто заблокуй». Але іноді він писав з декількох різних номерів телефонів, акаунтів у соцмережах і пошт. Я на все робила скріни. Іноді відповідала йому – просила припинити, казала, що спілкуватись не хочу, потім – що буду скаржитись і писати заяву в поліцію. Він дзвонив – я давала телефон батькам, щоб уже вони казали, що я не хочу його чути.
Я зверталась до поліції, говорила зі слідчим. Мені сказали, що це не злочин і сенсу в заяві немає, ніхто розслідувати це не буде. Порадили блокувати його всюди і не звертати уваги.
Мені було весь час дуже страшно. Я хвилювалась, коли треба було виходити вранці на роботу, повертатись додому. Весь час здавалось, що він дійсно буде чекати біля мого дому або офісу. Хвилювалась, щоб нічого мені не зробив, бо казав: «Я хворий, мене нічого не чекає, а в тебе вже життя попереду. Подумай». Здається, у мене були панічні атаки. Ще хотілось увесь час із кимось говорити про все, що відбувається. Було відчуття, що чим більше людей знає про це – тим більше я начебто захищена. Я весь час дивилась у телефон. Не могла перестати читати повідомлення, що постійно надходили (хоча знайомі радили не читати взагалі), на деякі відповідала проханням припинити. Коли читала його повідомлення, з’являлось відчуття, що я контролюю ситуацію, можу оцінити ступінь ризику.
Я зверталась до поліції, говорила зі слідчим. Мені сказали, що це не злочин і сенсу в заяві немає, ніхто розслідувати це не буде. Порадили блокувати його всюди і не звертати уваги.
Що мені допомогло: в один момент я вирішила викладати на сторінці у фейсбуці скріни того, що він мені пише, з хештегами за ратифікацію Стамбульської конвенції. Написала йому попередження: що всі його повідомлення буде оприлюднено, що я буду тегати його колег, компанію, де він працює. Під моїми постами було багато коментарів, люди писали, що це шок, жахливо. Були й такі реакції: «чого ти не заблокуєш», «не звертай увагу», «навіщо це всім читати».
Оприлюднення справді допомогло – він злякався, просив, навіть пропонував гроші за видалення цих постів. На них було видно його ім’я, прізвище, номер телефону. В той момент я вже багато прочитала про сталкінг як явище, свідомо прийняла рішення і взагалі перестала відповідати на будь-які повідомлення. Принципово.
Насправді мені дуже пощастило, що в нього гарна робота, він веде активне соціальне життя, йому важлива репутація. І в нього фізично не було б можливості чергувати під моїми дверима. Також я відчуваю, що провела роботу над собою, «розділила кордони» і усвідомила, що маю право не погодитись, дати відпір.
Що мені допомогло: в один момент я вирішила викладати на сторінці у фейсбуці скріни того, що він мені пише, з хештегами за ратифікацію Стамбульської конвенції. Написала йому попередження: що всі його повідомлення буде оприлюднено.
Зараз раз на один-два місяці він пише мені з якихось фейкових акаунтів у соцмережах (переважно коли я додаю нові фото, міняю аватарку), ввічливо просить додати в друзі, розбанити його основний аккаунт. Із цих же акаунтів (пустих, без аватарки, різних) він дивиться мої «сторіс». Я просто не звертаю увагу. Від нього вже давно немає погроз. Викладати щось особисте в соцмережах мені давно не хочеться. Я намагаюсь вести особисті сторінки так, щоб не було точно зрозуміло, де я і що роблю.
Наслідки цієї історії в моєму житті є й досі. Це вже не такий сильний страх щодо цієї конкретної людини, але я відчуваю деяку напруженість і підвищену чутливість до того, чого інші не помічають. Слухаючи, наприклад, пісню Maruv, розумію, що мене зачіпає фраза «Give me love, give me love, You don’t have a choice». Був випадок, коли я познайомилась із людиною, вона почала мені одразу занадто часто писати і дзвонити. Принаймні мені так здалось, я побачила в цьому якийсь нездоровий інтерес. Одразу стало страшно, і я миттєво дистанціювалася. Під час спілкування я вишукую такі «червоні прапорці», ніби намагаюся попередити ситуацію сталкінгу в майбутньому.
Відновитись мені допомагають робота, навчання, спілкування з колегами і друзями. Мені дуже пощастило, що я активістка. Я більш обізнана про гендерно зумовлене, психологічне насильство. Також навколо мене є люди, які розуміють, допомагають і підтримують. А я, зі свого боку, робитиму все, що можу, щоб проблема стала більш видимою. Бо про психологічне насильство майже не говорять, його не сприймають всерйоз.
Правовий захист від сталкінгу в Україні
Сталкінг досі залишається невидимим в українському суспільстві: постраждалим часто радять «просто не звертати уваги», незважаючи на те, що проблема є доволі поширеною. Так, за словами директорки департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна» Альони Кривуляк, протягом 2018 року на «гарячу лінію» надійшло 100 дзвінків з повідомленнями про сталкінг; з початку 2019 року таких звернень вже 30. Переважно це звернення від жінок, яких переслідують колишні партнери.
В Україні досі не існує ефективних правових механізмів, які могли б захистити постраждалих від переслідування. Так, постраждалі просто не можуть звернутися за допомогою до правоохоронних органів, оскільки статті про «переслідування» не існує в Кримінальному Кодексі України.
Протягом останніх двох років також збільшилася кількість дзвінків на Національну дитячу «гарячу лінію»: підлітки, які перед цим зазнали грумінгу в інтернеті (прим. – входження повнолітньою особою в довіру до дитини з метою зустрічі й вступу в сексуальні стосунки) чи постраждали від секстингу (прим. – інтимна переписка), так само мають ризик зіткнутися зі сталкінгом. Практика покладати провину на жертву і відсутність ефективного законодавства для протидії є причинами того, що багато постраждалих мовчать і не можуть отримати допомогу у випадках насильства.
В Україні досі не існує ефективних правових механізмів, які могли б захистити постраждалих від переслідування. Так, постраждалі просто не можуть звернутися за допомогою до правоохоронних органів, оскільки статті про «переслідування» не існує в Кримінальному Кодексі України. Є лише згадка цього поняття в Кодексі про адміністративні правопорушення і в контексті домашнього насильства. У випадках насильства, зокрема переслідування, допомогти психологічною допомогою та порадами можуть лише на «гарячій лінії» ГО «Ла Страда-Україна».
Дмитро Гончаренко, партнер юридичної фірми Brightman
Сталкінг або будь-яке інше посягання на недоторканність приватного життя в Україні – заборонене. Незалежно від того, переслідують вас в інтернеті чи офлайн. У жертв переслідування є ультимативне право на захист не тільки в межах конституції, а й відповідно до положень Кримінального кодексу.
Більшість випадків сталкінгу потрапляють під заборону в межах статті 182 «Про недоторканність приватного життя» Кримінального кодексу. Але це не єдина норма закону і обмежуватися нею не варто. Наприклад, захистити себе від сталкінгу з боку когось із родичів можна за допомогою термінового заборонного припису на наближення до вас. Це дозволяє Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Якщо сталкер використовує ваші особисті дані, фото чи відео без дозволу – це можна заборонити на основі положення статті 307 Цивільного кодексу України. Використання ваших паспортних даних, даних про здоров’я, банківські рахунки та навіть ваш номер телефону також є незаконним. Право на захист таких персональних даних закріплено в Законі України «Про захист персональних даних» та супутніх нормативно-правових актах.
Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна
Законодавством багатьох країн сталкінг і переслідування криміналізовано. Наприклад у США, Великій Британії, Австралії, Австрії, Японії, Канаді. Покарання за переслідування варіюється від штрафу до позбавлення волі терміном аж до шести років. Також поширеною є видача захисного ордера. Однак навіть у країнах з прогресивним законодавством існує серйозна проблема з його втіленням на практиці. Наприклад статистика Великої Британії показує, що 8 з 10 людей, яких звинувачують в сталкінгу, не притягаються до відповідальності. Тобто після подання понад 10 тисяч заяв про сталкінг в Англії та Уелсі протягом 2018 року лише 1822 підозрюваним висунули офіційні обвинувачення.
В Україні не існує офіційної статистики, та і переслідування не вважається злочином, ба більше, виправдовується суспільством як прийнятна практика, подібна до «залицянь» чи висловлення симпатії. Відповідно, багато хто не знає про те, що може себе захистити, багато хто боїться звертатись за допомогою. Тож лише в часовій динаміці ми зможемо побачити реальні цифри. Але для цього необхідно збільшувати рівень обізнаності, щоб постраждалі не лишались сам на сам зі злочинцем.
Як можна захистити себе у випадку сталкінгу?
Більшість випадків сталкінгу потрапляють під заборону в межах статті 182 «Про недоторканність приватного життя» Кримінального кодексу.
- Змінити звичний маршрут. Це може допомогти, якщо аб’юзер приблизно знає звичний режим дня і регулярно зустрічає по дорозі на роботу чи в університет на одному і тому самому місці.
- Заблокувати аб’юзера в соціальних мережах, максимально обмежити доступ до приватної інформації, адже іноді навіть відмітка в івенті чи на загальній фотографії, пост про намір поїхати в подорож можуть «допомогти» відслідкувати переміщення. Крім того, важливо передивлятися заявки в друзі і додавати лише добре знайомих людей.
- Дотримуватися правил онлайн-безпеки: змінювати паролі, щойно є підозра, що хтось їх знає, намагатися робити їх максимально складними для вгадування; використовувати двофакторну аутентифікацію в соціальних мережах (тобто коли до акаунта також прив’язаний телефонний номер чи електронна пошта), не переходити за сумнівними лінками та не вимикати антивірус.
- Повідомити про проблему близьких, друзів, знайомих – важливо не мовчати, фіксувати факти насильства (скріншоти повідомлень, фото і відеофіксація) і не боятися говорити про насильство. Часто розголос у соціальних мережах та винесення ситуації на публічне обговорення можуть зупинити сталкера. Крім того, якщо в зафіксованих повідомленнях були погрози вбивства, аб’юзера можна притягнути до відповідальності за статтею 129 Кримінального Кодексу України, яка передбачає ув’язнення на термін до двох років.
Ситуацію могла б також змінити ратифікація Стамбульської Конвенції, оскільки у статті 34 дане чітке визначення поняття сталкінгу, а також передбачені кримінальна відповідальність або введення «обмежувального припису». Директорка Amnesty International Україна Оксана Покальчук додає: «Ратифікуваши конвенцію, уряд буде зобов’язаний внести в національне законодавство відповідні норми, прописати визначення поняття сталкінгу і переслудування. У перспективі правоохоронні органи зможуть використовувати ці норми, щоб притягати переслідувачів до відповідальності. Крім того, конвенція покладає на державу обов’язок вести відповідну статистику та роз’яснювальну роботу в суспільстві. Конвенція дає можливість міжнародного контролю над впровадженням цих норм. Це важливо, тому що багато законів в Україні просто не працюють так, як треба».
В Україні існує онлайн-петиція на підтримку ратифікації конвенції.
Психологічні наслідки і як їх побороти
У тому, що відбувається, немає провини постраждалих, а в насильстві завжди винні самі аб’юзери
Насильство можуть здійснювати незнайомі люди, але, за словами дослідниці сталкінгу та авторки книги «Stalking Victimization in the United States» Катріни Баум, здебільшого аб’юзерами виступають друзі, колишні та теперішні партнери. Іноді сталкінг може бути складовою подальшого насильства у стосунках: партнер чи партнерка може контролювати будь-яке переміщення та всі контакти, вимагати постійно повідомляти про місце перебування, унеможливлювати будь-яку спробу вийти з токсичних стосунків. У випадках, коли сталкінг є частиною теперішніх стосунків, зростає також імовірність застосування фізичного та сексуального насильства.
Для жертви наслідками сталкінгу можуть бути втрата ваги, сну та апетиту, відчуття безвиході, ізольованості, постійного перебування під наглядом аб’юзера, депресія, тривожність, соціальна дисфункція, панічні атаки.
Світлана Паніна, психологиня
Сталкінг – це вид психологічного насильства. Зазвичай сталкінгу зазнають люди, які були в стосунках, тому наслідки є більш серйозними, ніж від насильства з боку незнайомих людей. Так, є сильніша довіра, ми знаємо, на що здатен партнер чи партнерка. Аб’юзер може мати більший вплив серед знайомих і знати особисту інформацію. Тому здійснюється тиск на оточення, формується негативний образ постраждалих. Це призводить до складностей у сім’ї, проблем з друзями, соціальної ізоляції, проблем через негативний образ на роботі. Це є постійним стресом, який може перерости у депресію, тривожні розлади, загострення хронічних хвороб та розвиток психосоматичних захворювань.
Відновитися після пережитого досвіду можуть допомогти:
1) Самопідтримка – у випадках насильства важливо пам’ятати, що в тому, що відбувається, немає провини постраждалих, а в насильстві завжди винні самі аб’юзери. Така самопідтримка допоможе відновити і зберігати внутрішній ресурс, який дозволяє протидіяти сталкінгу.
2) Звернення до служб допомоги – за допомогою можна і потрібно звертатися. Наприклад, зателефонувати на «гарячу лінію» ГО «Ла Страда-Україна», а також звернутися до Кіберполіції. Незважаючи на відсутність поняття сталкінгу в Кримінальному Кодексі України дії аб’юзера можуть підпадати під інші статті.
Якщо сталкер використовує ваші особисті дані, фото чи відео без дозволу – це можна заборонити на основі положення статті 307 Цивільного кодексу України.
3) Не мовчати – загалом важливо не замовчувати проблему і повідомляти про переслідування друзів, родичів, знайомих. Якщо аб’юзер має доступ до близьких, важливо також сказати їм про загрозу.
4) Підвищувати свою поінформованість про сталкінг – на жаль, в Україні досі мало знають про сталкінг і часто постраждалі просто не можуть ідентифікувати насильство. Саме тому потрібно читати про проблему та звертатися за допомогою в спеціальні центри, де можуть допомогти розпізнати насильство.
5) Звернутися за психологічною допомогою – у випадках сталкінгу потрібною є і психологічна допомога, яку можна отримати, зателефонувавши на «гарячу лінію» ГО «Ла-Страда» або звернувшись до спеціаліста.
Автор: Дзвенислава Щерба, активістка Amnesty International Україна
