Власний бізнес у Китаї: досвід української пари
Власний бізнес у Китаї: досвід української пари
Вони поїхали в Китай на зиму, а залишилися уже на півроку.
[ads-pc-2]
Українська пара Владислав Дедерчук та Іра Гамбаль ось уже півроку проживають в Китаї. Туди вони поїхали після того, як об’їздили всю Європу, і захотіли відкрити для себе Азію. Влад та Іра розповідають Inspired про життя в Китаї, місцеву їжу, правила та інші особливості, які можуть стати в пригоді тим, хто планує туди їхати.
Як виникла ідея
Ми якраз повернулися з 3-місячної подорожі Європою, посиділи місяць в Україні, зрозуміли, що нас нічого не тримає і вирішили відкривати Азію, раз уже покінчили з Європою.
До того ж, близька подруга приїхала в Китай за півроку до нас. Вона ж нам вперше розповіла про місто Шеньчжень. Розказала нам, що тут прикольно, тому приїжджайте. Ми їхали навмання. Подалися на візу, закрили всі питання в Україні, купили квитки − виліт був уже за чотири дні з Праги. Швидко зібрали речі і полетіли.
Хотіли поїхати в Китай, аби в нас була якась база для подальших подорожей Азією.
Що ми знали? Лише те, що їдемо в Шеньчжень. Спершу планували поїхати на зиму, а якщо сподобається − залишитися, а якщо не сподобається − повернутися. Віза у нас була на два місяці, тому розглядали такий варіант.
А потім так закрутилося: пробули тут, поїхали на місяць на Балі, поновили візу, повернулися. Ось уже півроку живемо в Китаї.
Про візові особливості
В основному, візи роблять через агентів. Платиш 100-200 доларів людині − і вона все робить за тебе. Спершу у нас була туристична віза на два місяці, з нею жодних проблем не виникло.
Зараз у нас вже річна бізнес-віза. Чим далі, тим важче стає з документами. Усе через те, що обмежують приїзд нових людей зі Східної Європи, оскільки багато заробітчан працюють нелегально.
Нещодавно в Гонконгу затримали українських дівчат, які займалися проституцією, а вони мали китайську бізнес-візу.
Наша бізнес-віза передбачає виїзд з Китаю раз на 20 днів. Оскільки Шеньчжень знаходиться прямо на кордоні з Гонконгом, з яким в України безвізовий режим, це дуже зручно для нас. Для тих людей, які живуть в Центральних провінціях, чи десь в Пекіні, постійний виїзд дуже складний, забирає багато часу і грошей.
Виїжджати можна хоч на 30 хвилин. Головне − отримати штамп в паспорті, що ти покинув територію Китаю. Це тут називають «visa run», наш рекорд − дві години від дому до дому.
Можна відкрити студентську візу, але у неї є суттєвий мінус: у тебе лише один в’їзд, тобто виїхати впродовж півроку нікуди не можеш. Щось схоже з робочою візою, яку отримати дуже складно: лише якщо тебе запрошує конкретна фірма на твою спеціальність, при цьому на ринку в Китаї не має бути фахівців у цій сфері, бо в протилежному випадку вони візьмуть на роботу місцеву людину.
Де і ким працювати в Китаї
Можливо, Китай не є найпопулярнішим напрямком для українців , але коли приїздиш на роботу сюди, то мимоволі думаєш: «А чи залишився ще хтось взагалі в Україні?». Як мінімум, п’ять-сім спільних знайомих уже тут.
Більшість працевлаштувань є нелегальними для українців, але коли ми сюди приїжджаємо, усі розуміємо, на що йдемо.
Найбільше тут вчителів англійської мови. Компанії, що беруть українців на роботу, видають їх за американців, британців чи австралійців, щоб китайці платили шалені гроші. Кажуть, що треба мати прекрасний акцент, але насправді, достатньо нормально виглядати і добре говорити.
Безпосередньо у Шеньчжені влаштуватися на роботу вчителем англійської складніше: тут багато native-спікерів. А от десь всередині країни − легко.
Є різні формати роботи вчителем: можна працювати в тренінг центрі, викладати вдома групі з 3-5 дітей. Другий варіант, звісно, кращий в плані безпеки, оскільки вчителювання − це нелегальна діяльність. Вчителем можна легально працювати лише по робочій візі, а таку отримують лише native-спікери, у яких є диплом бакалавра і два роки досвіду.
І ще одна важлива деталь: якщо у тебе робоча віза, можеш працювати тільки на певну компанію, яка тебе запрошує в Китай. Компанія може тобою користуватися, якщо щось станеться: захочеш піти з цієї роботи чи перейдеш на іншу − тебе депортують. Ти для них як раб.
Також іноземці працюють тут моделями, танцівниками. Ми, наприклад, коли приїхали, також розглядали варіант працювати моделями. Ми зробили модельні карти, але так їх і не використовували, бо особливо багато часу цьому не приділяли. Але тут дуже багато наших людей цим займаються, причому далеко не у всіх є модельна зовнішність. Китайці просто цінують білих людей.
Найпопулярніша робота для моделей-аматорів − масовка. За неї платять близько 100 доларів в день, при тому, що особливо і не працюєш.
Є ще багато інших вакансій. Наприклад, найкрутіша, яку ми бачили − це людина, яка б сиділа на переговорах і кивала головою. Або така ж вакансію в лікарні. Нічого не треба робити, просто показувати, що в цьому офісі є білі люди. Це вважається престижно, платять від 150 доларів в день.
Про адаптацію, мову та соцмережі
Перші два тижні були суцільним шоком. Куди б ти не пішов − обміняти гроші, купити сім-картку чи щось інше − кожен з цих етапів був колом пекла. Усюди потрібна купа папірців, страшна бюрократія. І ніхто не говорить англійською.
Блокування західних сайтів настільки сильне, що безкоштовні VPN не справляються
Але за півроку ми адаптувалися. Місто подобається, щоправда, досі є ментальні чи мовні бар’єри, вони досить потужні. 95% людей взагалі ніяк не говорять англійською. Та завдяки тому, що тут ціла діаспора людей з європейською зовнішністю, трохи легше.
Китайської мови ми досі не знаємо. Дуже рятує Google Translate і те, що він автоматично перекладає зображення з камери. Коли ти, наприклад, прийшов в кафе, а навколо лише ієрогліфи − тільки завдяки перекладу можеш визначити яка страва перед тобою.
Для ведення бізнесу теж вистачає перекладачів. Ми спілкуємося з китайськими підприємцями, в основному, через додатки, в які вбудована автоматична функція перекладу. От і виходить, що ми пишемо їм англійською, а вони нам − китайською, але один одного розуміємо.
До речі, Google Translate − чи не єдине, що працює в Китаї без VPN, багато сайтів заблоковані: Facebook, YouTube, Instagram, Google та інші звичні для нас сайти. Блокування настільки сильне, що безкоштовні VPN не справляються. Ми купили VPN, який коштує 100 доларів в рік, аби більш-менш з комп’ютеру відкривало заборонені сайти.
Китайцям це не потрібно, тут є аналоги всіх західних соцмереж. Замість Facebook, наприклад, WeChat, яким ми теж найбільше користуємося зараз. Наймогутніший додаток. З нього можна все: таксі замовити, комуналку сплатити, з друзями переписуватися.
Навіть бабусі, що продають щось на вулиці, не хочуть готівку. У них є QR-код для WeChat − ти його зчитуєш і гроші їм зараховуються на онлайн-гаманець.
Чим ми займаємося
Після повернення з Балі та відкриття бізнес-візи, намагаємося розвивати власний бізнес. Шукаємо товари тут, працюємо з постачальниками та гуртовими покупцями, замовляємо, тестуємо і надсилаємо в Україну, Європу чи США. Зараз плануємо налагодити власний роздрібний продаж через Amazon.
Іноземці заробляють від 2 тисяч доларів і вище
В основному, працюємо з дому, але відвідуємо ринки, виставки, фабрики, якщо треба щось подивитися на зразки − їздимо на зустрічі з виробниками. Треба виїжджати з дому для пошуку речей, бо в інтернеті немає вірогідності, що ти щось знайдеш якісне: сотні тисяч товарів, не знаєш навіть, що шукати. Найкраще, спершу побачити вживу, а потім шукати постачальників на китайських ресурсах. І варто запам’ятати: щоб ти не придумав, тут уже все є. Наприклад, спеціальні пакети для ходіння в туалет в машині, коли немає змоги вийти. Або великий Enter − спеціальна подушка у формі клавіші, яку ти підключаєш до комп’ютера. І коли треба натиснути Enter, ти просто б’єш по цій подушці, а не клацаєш на клавішу.
Якщо хочеш щось купити в роздріб, ціни можуть бути вищими, ніж в Україні. Тому що купівельна спроможність висока і китайці можуть собі це дозволити. Але якщо ти хочеш замовити гуртом 100 штук чи 1000 — виходять копійки.
Окрім того, намагаємося розвиватися в рекламній сфері. Усе-таки за освітою ми рекламники і в Києві працювали в цій галузі. Для китайців дуже важливим є американський та європейський ринок, а продавати туди вони не вміють. Причина? Усе просто − незнання мови і велика відмінність рекламної культури. Тому вони активно шукають маркетологів, SMM-менеджерів чи інших спеціалістів, які володіють англійською та російськими мовами, щоб допомагали їм виходити на ринок.
Наш ідеальний план – це налаштувати бізнес з Китаєм, який не прив’язуватиме нас до місця. Витрати тут великі у порівнянні з багатьма іншими країнами Азії, тому ми б хотіли більше подорожувати, а в разі необхідності лише інколи заїжджати в Китай.
Про зарплату, ціни на житло та їжу
Шеньчжень вважається досить дорогим містом, тут найбільші зарплати в Китаї. Іноземці заробляють від 2 тисяч доларів і вище. Якщо ти іноземець з англомовних країн − зарплата стартує від 4 тисяч доларів.
Житло дороге, вартість квадратного метру − від 10 тисяч доларів. Ми знімаємо квартиру (42 м²) в непоганому районі за 800 доларів на місяць. Заплатити треба за місяць і ще два екстрамісяці. Це такий депозит, який повернеться після завершення контракту, якщо ти нічого не зламав чи побив. Тобто, ми заплатили 800 доларів за місяць і 1600 доларів, які просто висять в повітрі.
Як знайшли квартиру? Саме для білих є рієлтори, які знають англійську. В основному власники не дуже хочуть напрягатися з іноземцями, і тому кажуть, що не здають їм квартири.
Ціни в кафе чи на розваги приблизно такі ж як в Європі. Суттєво дешевші лише суші.
На місяць ми витрачаємо приблизно 1,5-2 тисяч доларів на двох. Це із врахуванням оренди квартири. І ми ні в чому собі не відмовляємо.
Харчуємося, в основному, вдома. Коли приїхали, багато експерементували з місцевою їжею, але тепер ні. Для європейців є супермаркети Walmart і Carrefour, хоча європейських продукти тут суттєво дорожчі. Хліб тут м’який і солодкий, але на смак ніякий. Інша проблема − молочні продукти. Ми з Гуанчжоу замовляємо експрес-доставку сира і сметани в боксах. Це дуже дорого. Ціна за кілограм творогу − 15 доларів. Банка сметана коштує 6 доларів. Це продукція з Росії, яку літаками доставляють в місцевий російський магазин.
Зі звичайної їжі можна взяти макарони, картоплю. Рис тут всюди, він замінник хліба. М’ясо тут якесь штучне, не надто смачне. Величезний плюс − фрукти. Манго, ананас, банани − дешево і великий вибір.
Є багато звичних для нас фаст-фудів, типу KFC чи McDonald’s. Їжа там майже така сама, як в нас, хіба більше гострих варіацій і усюди є рис. Та й взагалі, уся їжа гостра, смажена, жирна. Китайці не їдять сирі овочі, вони їх смажать − на кукурудзяній олії.
Про Шеньчжень і безпеку
Шеньчжень − ультрасучасне місто для Китаю. Його називають «місцевою кремнієвою долиною». Тут виробляється більшість електроніки, а цілі райони − заводи. Буквально через річку знаходиться Гонконг. Вільна земля, де всі спілкуються англійською.
Нас привабило те, що тут все нове, дуже зручне для життя. Немає заторів, незважаючи на кількість населення. Абсолютно нове метро, яке щороку оновлюється.
Усюди стоять камери, якщо треба − тебе одразу знайдуть.Нещодавно поліція за допомогою системи розпізнавання обличчя знайшла якогось порушника в черзі на 50-тисячний концерт. Та й самі китайці не дуже схильні до криміналу. Ми уже й забули, як це, триматися за кишені в метро, як в Києві.
Якщо щось треба − уряд міста надсилає смс, бо усі ж сім-картки за паспортами. Попередження про тайфуни, наприклад, або про те, що світлове шоу на День міста не відбудеться через велику кількість людей в центрі.
Китай − країна контрастів, але інколи аж страшно, якими темпами розвивається. Ти можеш йти по вулиці, а за тиждень знову там йтимеш − і все буде по-новому, не зрозуміло коли це сталося. Регулярно відкриваються нові станції метро, нові торгові центри. Перебуваючи тут, бачиш, що Китай має всі шанси стати наддержавою.
