[ads-pc-2]

Ми продовжуємо нашу рубрику Життя в стилі, яка виходить за підтримки Somersby Ukraine, і розповідаємо вам про нових крутих людей, стиль життя яких надихає та мотивує. Сьогоднішній герой – Сергій Кейн, головний редактор інтернет-журналу Comma, музичний оглядач та організатор цікавих подій. Сергій розказав нам про те, як музика стала його справжньою пристрастю. 

– Твоя справжня пристрасть – це музика. Так чи ні?

– Безумовно. Друзі іноді шуткують, що я розрізняю людей не за зовнішністю і іменами, а за профайлами у last.fm)

– Розкажи про свою першу музичну любов. Що це був за виконавець, і чим він тебе вразив?

– Не пригадаю, бо перша музика зі мною від народження. Від мами мені дістались записи Pink Floyd, Depeche Mode та інших. Кажуть, я танцював і підспівував пісні “Looking For The Summer” Кріса Рі ще до того, як навчився ходити.

– Чи були в тебе власні “проби гітари” у музиці? Як називався гурт, в якому ти брав участь?

– Я граю на клавішах. Існує гіпотеза, що музичні журналісти – це нереалізовані музиканти-невдахи. Маю намір спростувати її і зібрати хороший гурт. Наразі є я і гітарист (за сумісництвом арт-директор нашого проекту Comma), шукаємо барабанщика, басиста і вокаліста чи вокалістку. Трохи пишемо своє. Окрім того, кілька разів я підігравав на клавішах деяким українським гуртам, але це вже інша історія.

– Ти побував на незліченній кількості концертів та фестивалів. Чи можеш простежити якісь закономірності? Які групи неповторні, а які ні?

– Така штука: гурт може бути якісним і підривним на сольних виступах, але провальним на фестивалях. Є артисти, створені тільки для сольників. Так у мене було з Foals на Dockville Festival у Гамбурзі, коли знаєш, що хлопці потужні, але бачиш, що на опен-ейрах вони не можуть розкритись повністю – не та атмосфера, не той звук.

Фести більше схожі на дегустацію – можна обійти багато сцен, увірвати по шматочку звідусіль і скласти певне враження. Часто хибне, бо ж так не можна. Артист старається, вибудовує драматургію – тут аудиторію завести, тут вгамувати, тут розчулити, тут кульмінація, тут відпочинок – а затятий фестивальщик такий підійшов на кілька пісень і каже “нудно, поганий гурт, піду далі”.

Тому виграють фестивалі, які гоняться не за лайн-апом, а за атмосферою свободи і єднання. Але я надаю перевагу цілісним сольним концертам.

– Яка музична подія вразила тебе найбільше?

– Найбільш вражаючими наживо для мене були Atoms For Peace у Парижі та Амстердамі: бездоганий звук, епілептичне світлове шоу, карколомні подвійні ритми барабанів і перкусії, гіпнотична електроніка Найджела Годріча, шалений бас Флі і геній Том Йорк за кермом. Це жива музика за межами людських можливостей і фантазії. Ніколи не відчував подібного катарсису на концертах.

А ще київський концерт Esthetic Education у Мистецькому Арсеналі в грудні 2007, коли вони, усі в чорному і майже без світла, виступали під проекцію чорно-білого німого фільму “La Antena” з Аргентини, створюючи зі своїх пісень влучний саундтрек до сюрреалістичних подій на екрані. Майже сім років минуло, а досі мурахи по шкірі.

Тож Atoms For Peace та Esthetic Education вразили найбільше. Дуже особливими були Radiohead у Римі та Флоренції, Florence + the Machine у Парижі (я просто закоханий у цю дівчину), Coldplay у Празі (бездоганне шоу та робота за аудиторією, суцільний Діснейленд), Sigur Ros у Кракові (околиці міста, павільйон металургійного заводу посеред лісу).

– Коли українці зможуть бачити зірок зі світовим іменем у своїй країні, а не лише в Європі? Що перешкоджає цьому?

– Наразі перешкоджає війна. Не можна ігнорувати стан речей, навпаки, потрібно бути задіяними, кожен по-своєму. Я переконаний, коли ми відновимо мир і стабільну економіку, відбудеться новий концертний бум.

Ще заживемо. Звісно, не так, як у Європі. У нас не такий рівень достатку. І не така податкова база. І промоутери діють не так прозоро. І населення, яке століттями зомбувалось і тепер занадто прив’язане до матеріальних цінностей, не готове платити за розваги. Людям подавай машину, новий диван, нове взуття. Вони не розуміють, що так і сидітимуть на цій купі речей, хоча могли збагатитись зсередини новими враженнями та сплесками адреналіну, подорожуючи, відвідуючи концерти тощо. Цікаво, чи можна у старості з таким же захватом згадувати той диван чи взуття?

– Робити медіа в Україні – не зовсім просто, а якщо це й музичне медіа – то взагалі. Як тобі вдалося запустити цікавий проект і чому саме Comma?

– Вдень – офісна робота у сфері реклами, зовсім інші заморочки, яким присвячуєш усього себе. А вночі – Comma. Плюс такого розпорядку – денна робота дає зарплатню для фінансування проекту. Мінус – мало сну. Але, як сказав нещодавно Джаред Лето у Каннах, хочеш досягти успіху? Усе просто – не спи. Багатозначно і влучно.

– Що мотивує тебе прокидатися зранку і продовжувати займатися тим, чим ти займаєшся?

– Відкрите вікно, чашка чаю і кнопка “play” на музичному програвачі.

– Чи можеш ти пригадати якийсь момент із свого життя, який би ти міг назвати “поворотним”?

– Усе життя складається з поворотних моментів, чи не так? Усе найкраще відбувається спонтанно і несподівано. Я не планував ставати музичним журналістом, не планував займатись проектом Open.ua, не планував запускати Comma, навіть на Atoms For Peace не сильно планував їхати – ці речі просто відбуваються довкола, варто лиш дозволити їм відбуватись.

– Нещодавно ти написав, що пішов з агенції Prodigi. Що далі? Повністю зосередишся на Comma?

– Для Comma це тільки початок, нам поки нема чим пишатись, попереду ще багато роботи, перш ніж проект почне подобатись нам самим і почне давати прибуток. Тож без паралельного денного життя не обійтись, та й цікаво набиратись нового робочого досвіду. Що далі? А що завгодно. Я відкритий до будь-яких пропозицій.

– Що для тебе означає «жити у стилі»?

– Мабуть, на сайті Inspired більшість відповідає на це питання однаково, але це правда: жити у стилі – це бути собою. Впевнено. Без імітацій того, що звично називати стилем. …Я от казав про людей, які мріють про нове взуття, а у самого є класнючі коричневі туфлі, так що я стильовий, ще й як))