Що треба знати про розрив 

---

[ads-pc-2]

За словами психологів, не існує універсальних критеріїв для завершення стосунків, окрім насилля у різних формах. Натомість буває безліч індивідуальних причин: ситуацій або обставин, які змушують людину страждати, роблять її нещасною, а її життя – гіршим, ніж воно могло б бути без партнера. Ці причини можуть бути не пов’язані з насиллям або не сприйматися як насилля, а тому часто їх не вважають достатніми підставами для розриву. Це призводить до того, що люди продовжують жити у стосунках, які пригнічують їх і погіршують якість життя. Разом із психотерапевткою розповідаємо про найрозповсюдженіші сценарії.

---

У нашому суспільстві є уявлення про так звані легальні страждання. Якщо він б’є, п’є і гуляє, і ти від нього пішла – ти молодець. Але якщо він не б’є, не п’є і не гуляє, але водночас постійно критикує тебе й ні в що не ставить, і ти його кинула – то ти «дурна, з жиру бісишся і просто не знаєш, як буває насправді». 

Фізичне насилля є прямою причиною для закінчення стосунків так само, як і економічне насилля. А от психологічне насилля – це більш тонка штука. Причиною для розриву може стати навіть така форма психологічного насилля, як ігнорування. Коли під час сварки хтось з пари замовкає на кілька днів, інший партнер, як правило, важко це переносить. Я знаю одну пару, у якій це було основною причиною для завершення стосунків. До того ж людина, яка була ініціатором розриву, мала витримати тиск соціуму: їй казали, що це не так страшно, буває гірше.

 

Але насправді ніхто, окрім самої людини, яка знаходиться у стосунках, не має жодної компетенції визначати: є підстави для розриву стосунків чи немає. Наприклад, для когось спілкування на підвищених тонах під час сварки є звичкою. Для обох партнерів це може бути абсолютно нормальним, і така система може працювати десятиліттями. А бувають люди, чутливі до підвищення інтонації, їх це вводить у ступор. У такому випадку крик буде формою насилля.

 

Немає універсальних критеріїв для завершення стосунків, окрім насилля. Кожна людина може завершити стосунки тоді, коли відчуває, що в них їй вже не краще, ніж самій. Проте бувають випадки, коли стосунки вже вичерпали себе або є токсичними без прямих проявів насилля. Партнери не знаходять у собі сили їх завершити або ж просто не можуть зрозуміти, що не так.

---

Газлайтинг 

Існує багато різновидів психологічного насилля, але один з найбільш небезпечних – газлайтинг. Саме в таких випадках у людини найчастіше виникають сумніви про те, чи має вона право завершити такі стосунки. 

 

Наприклад, молода сім’я, жінка у декретній відпустці доглядає за дитиною, чоловік працює. Дитиною займається лише жінка і в нічний час, і на вихідних. Фактично, вона працює нон-стоп. А коли просить свого чоловіка провести суботу з дитиною, щоб зустрітися з подругами, він влаштовує скандал на тему того, що вона не цінує його внесок у родину, він заробляє гроші, а вона нічого не робить, і взагалі від чого вона могла втомитися. Таким чином або в агресивній, або в пасивно агресивній формі він прищеплює їй почуття провини. Якщо це відбувається постійно, у якийсь момент вона сама стане впевнена в тому, що вона нічого не робить, поки чоловік вбивається на роботі, вона невдячна дружина, яка не дорожить безцінним вкладом свого чоловіка у матеріальний достаток родини. 

Виходить така ситуація: якщо мене в стосунках шантажують, я розумію, що це ненормально, і розриваю їх. Але коли мені брешуть на стільки переконливо, що я починаю в це вірити, то можу відчувати, що щось не те, але навіть не розуміти, що саме. Коли така людина виходить зі стосунків і обертається через якийсь час назад, у неї падає пелена з очей, і вона сама може жахнутися з того, що дозволяла у ставленні до себе.

---

Порушення кордонів

Порушення особистих кордонів також може стати причиною для розриву стосунків.

 

Найпростіший приклад: коли один з партнерів обмежує іншого у спілкуванні з друзями чи рідними, або ж коли порушується приватність, і людина починає читати переписки свого партнера. Якщо у парі люди домовилися між собою, що щотижня читатимуть переписки одне одного, тоді все нормально, але якщо такої домовленості не було і комусь доводиться постійно виправдовуватися за свої повідомлення, це вже ненормально.

---

Різні життєві цілі

Якщо на певному етапі стосунків у парі збіглися життєві цілі, у партнерів може скластися уявлення, що так буде завжди. І коли з’являються розбіжності, вони починають тягнути одне одного в різні напрямки, не даючи права іншій стороні мати інакше уявлення про те, чого вони хочуть від життя. Це також є формою насилля. До того ж напрямки можуть бути абсолютно прекрасні. Наприклад, один хоче подорожувати, а інший – завести класичну сім’ю з дітьми, будинком і собакою. Обидва варіанти хороші. Але якщо ці люди хочуть від життя абсолютно різного, було б добре проговорити це і вчасно розійтися. Тоді є шанс, що вони зможуть залишитися друзями в добрих стосунках. Якщо хтось один починає знецінювати позицію іншого, розповідати, що в нього якісь неправильні бажання й уявлення про життя, критикувати або піднімати на п’єдестал свою позицію, тоді починається конфлікт, який може закінчитися скандальним розривом.

 

---

Стосунки, побудовані на драматичній ситуації

Доволі часто буває так, що пара створюється на фоні драматичних подій у житті когось одного. Тоді вони опиняються в ролях рятівника і того, кого рятують. Це може бути дійсно класним тандемом на певний проміжок часу, поки ситуація не завершиться. Один партнер може проявити себе по-геройськи, інший – бути дуже вдячним. Але в такій моделі початку стосунків є величезний мінус: ця пара може не знати, як їй бути поряд, коли все добре. Вони звикли боротися, вирішувати проблеми, але не знають, як їм бути разом, коли треба просто насолоджуватися життям. Як правило, коли в такої пари все добре, вони на рівному місці сваряться або починають шукати пригоди на свою голову. Наприклад, заводити інтрижки.

 

У такому випадку партнери мають або навчитися бути разом, коли все добре, або хтось з них має взяти на себе відповідальність визнати, що цей союз більше не дієздатний. Це рішення може бути дуже складним, бо нічого явно поганого не відбувається, але й хорошого люди також не отримують у цих стосунках. Тоді виникає внутрішній конфлікт: «Він/вона так допоміг мені в тій ситуації. Як же ми можемо розійтися?»

---

Зникли почуття

Це доволі часто стає приводом для звернення до психолога, бо одним із проявів цієї ситуації може бути погіршення сексуального життя, що, зазвичай, турбує хоча б одного з пари. Це необов’язково є приводом для завершення стосунків, але може ним стати, якщо не працювати над стосунками. Мова не про те, щоб терпіти страждання у стосунках, а про те, щоб розуміти механізм їхнього розвитку.

 

Стосунки з часом змінюються. Абсолютно нормально через рік від початку спільного життя мати зовсім інші почуття до партнера, ніж ті, які були раніше. Якби ми постійно жили в тому гормональному режимі, у якому знаходимося під час закоханості, ми б померли, бо це дуже виснажливо фізично. За хімічними процесами цей стан подібний до затяжного стресу: активна симпатична нервова система підвищує пульс, розширює зіниці, прискорює дихання, потовиділення і призводить до збудження. Це ті самі процеси, які відповідають за захисну реакцію. У стані закоханості може навіть збільшуватися тривога. Але природа мудра, тому вона зробила так, що на початку в нас працюють одні гормони, а потім – інші. 

Під час закоханості ми у всіх сенсах «включаємося» в партнера і хочемо бути постійно поруч – це фаза злиття. Після неї в гру вступають інші гормони, серед яких окситоцин. Цей гормон відомий тим, що виділяється у жінок під час годування дитини грудьми. Це гормон прив’язаності, що виділяється під час постійного тактильного контакту. Саме він дає нам можливість залишатися в парі по 60 років у стабільних, теплих близьких стосунках. Але в нього є й інша дія: він приглушує сексуальний потяг. 

 

Що робити для того, щоб це скорегувати? За сексуальне збудження і в жінок, і в чоловіків відповідає, зокрема, гормон тестостерон. Він виробляється у нас під час фізичної активності та переживання нових ситуацій. Тобто нові образи, експерименти й ігри підсилюють сексуальне збудження. Але треба пам’ятати, що сексуальне збудження – це умовно рефлекторний акт, і в кожного з партнерів є тригери, які стабільно запускають збудження. 

Якщо пара ставиться з розумінням до різних фаз розвитку стосунків і працює над ними, у них може бути дуже насичене і цікаве життя. Але якщо вони сподіваються, що протримаються на перших гормонах три або п’ять років, то це так не працює.

Абсолютно нормальний етап після ідеалізації партнера – процес розчарування, коли ми помічаємо все, що нам не подобається в партнері, бачимо, наскільки ми насправді різні. На цьому етапі важливо не робити передчасних висновків, а поговорити: «Як ти бачиш наші стосунки далі? Чого ти хочеш?» Також слід зрозуміти, чого хочу я. Тут потрібно або знайти спільний знаменник, або зрозуміти, що його немає і бути не може. І тоді стосунки варто припинити.

---

Непроговорені образи

Доволі часто причина погіршення стосунків буває банальною: за тривалий час у партнерів накопичилися непроговорені образи одне на одного. Тут спрацьовує ефект переповненої чаші: з’являється фонове роздратування, що присутнє в усіх ситуаціях. У такому випадку може прийти момент, коли буде вже запізно розбиратися і доведеться просто розірвати стосунки.

 

Аби вийти з ситуації, хоча би один із партнерів має набратися сміливості зізнатися в проблемі передусім собі та поговорити з партнером, що в стосунках накопичилося багато непроговорених образ. Варто почати розбиратися в цих ситуаціях або самостійно, або з допомогою психотерапевта. Тоді є шанси на відновлення стосунків. Але якщо партнери до цього не готові,вони не мають достатньо навичок комунікації або з якихось причин хтось не хоче звертатися по допомогу, бо боїться змінюватися, це може призвести до того, що вихід буде лише один – закінчити стосунки. 

---

Під час завершення стосунків кожен з пари потрапляє у своє персональне пекло. Той, хто ухвалює рішення розірвати, як правило, переживає почуття провини чи злості. Той, з ким завершують стосунки, потрапляє у відчуття невизначеності та розчарування. Це нелегкий процес для кожної зі сторін.

Якщо говорити про форму, то тій людині, яка ухвалює рішення закінчити стосунки, було б добре продумати варіанти виходу з них. Ця людина є автором рішення про розрив, отже, вона більш підготовлена. Тому було б непогано запропонувати щось, що може полегшити період дезорієнтації. 

 

Звісно, красивий і хороший варіант – сісти разом, все аргументувати, не звинувачуючи одне одного, пам’ятаючи, що кожен по-своєму сприймає ту чи ту ситуацію, кожен по-своєму в чомусь винен. Є так звані я-висловлювання і ти-висловлювання. Під час такої розмови слід використовувати я-висловлювання. Не «ти наробив таке, тому я від тебе йду», а «я відчуваю ось це». 

Варто ще на старті чесно відповісти собі, чи дійсно я хочу залишатися з цією людиною в дружніх стосунках. Не варто казати «давай залишимося друзями», якщо є зовсім інші наміри. 

 

Варто пам’ятати: ще нікому не вдавалося втекти від фаз переживання втрати. А розрив стосунків – одна із форм втрати, яка за інтенсивністю переживань може бути подібною до смерті близької людини. Зазвичай, виділяють п’ять або вісім фаз переживання втрати, але спрощено їх можна описати так.

Перша фаза – шок. Людині не віриться, що це відбувається насправді. Ба більше, у людини, яка ухвалює це рішення, спочатку може з’явитися відчуття ейфорії, але воно дуже підступне. Спершу вона може не розуміти, чому колишній партнер засмучений, «ми ж тепер не будемо сваритися, будемо просто ходити на каву одне з одним». Але, як кажуть, потім однаково «нагребе». 

 

Друга фаза – заперечення. Вона може набувати різні форми. Наприклад, ти сидиш на роботі і за звичкою хочеться написати колишньому партнеру, але розумієш, що це більше неможливо. І наступає розчарування. Ще одна можлива форма заперечення: людина за звичкою ввечері після роботи приходить до місця, де вони разом жили з партнером, стоїть під дверима і раптово розуміє, що вона вже там не живе.

Третя фаза – торги, коли один з партнерів починає пропонувати: «А давай ми ще раз спробуємо все спочатку?». Торги можуть також відбуватися в голові у вигляді думок: «А що сталося? А чи можна було щось зробити?»

 

Четверта фаза – емоційні реагування. Емоції можуть бути дуже різними: від ейфорії до відчаю, гніву, сорому, відчуття провини, злості й агресії. Спрямування почуттів може бути на себе, на партнера, на третіх осіб (класичний варіант – теща у всьому винна). 

П’ята фаза – емоційне спустошення. Вона часто лякає, тому що людина нібито взагалі нічого не відчуває щодо колишнього партнера або того часу, який вони провели разом. Ця фаза теж є нормальною, і вона проходить.

 

Шоста фаза – набуття нових сенсів і побудова життя без цієї людини. Простий приклад: партнер завжди мив машину. Після розлучення машина лишилася партнерці, і тут вона з подивом дізнається, що авто брудниться, його треба мити. Якщо вона довгий час не миє машину, це може говорити про те, що в людини фаза заперечення. Потім у якийсь момент приходить усвідомлення, що партнер більше не буде мити машину і потрібно це робити самостійно. Тут найголовніше від’єднатися від партнера в голові.

Переживання цих фаз – нелінійний процес, час від часу вони можуть повторюватися по спіралі. Якщо інтенсивність переживань із кожним витком спіралі зменшується, це позитивна динаміка, а негативна динаміка: якщо інтенсивність не зменшується, а переживання посилюються. Триває все це в залежності від того, скільки тривали стосунки. Якщо вони були довготривалими, фази можуть чергуватися від року до двох за умови, що цей період не обтяжений розділенням майна чи дітьми. 

 

Якщо ви проскочили все це, не варто рано радіти: всі ці переживання можуть наздогнати. Це називається «психологічні консерви». Переживання цих фаз може з’явитися в будь-який інший момент життя і проявитися в різних формах, аж до проживання з новим партнером тих сценаріїв, які були з колишнім.