«Мій девіз – бігати, поки бігається»

---

[ads-pc-2]

На випадок, якщо ви давно поглядаєте на бігові кросівки, відчуваєте поштовх в ногах, коли бачите на вулицях марафонців, і роздумуєте над варіантами, як би оздоровити своє тіло, Inspired зібрав три історії про те, як біг вплинув на життя.

---

До бігу в моєму житті було трохи спорту, я суттєво втратила вагу завдяки ньому та дієті. Колись я важила 105 кілограмів і схудла до 54. Відклала в сторону Біг Мак, їла одну гречку, качала прес.

Бігати почала в лютому 2014 року, мені тоді було 24. Змусив випадок, коли відчула, що із здоров’ям щось не те, чомусь прихопило серце. Тоді я працювала в рекламній агенції, креативна директорка якої активно займалась бігом. Думаю, вона також на мене вплинула. Одного холодного ранку посеред зими я встала і вирішила, що сьогодні саме той день. Пам’ятаю, як вийшла на вулицю у своїх кросівках для занять у залі, на розмір менших ніж треба, і побігла. Подолала півтора кілометра, відчула себе Роккі Бальбоа і пішла додому.

Наступного дня розповіла нашій директорці про свій героїчний вчинок, а вона порадила вибрати нормальні бігові кросівки. Я пройшлась спортивними магазинами, побачила, що класне взуття коштує як ракета і вирушила в стоковий маркет. Там я знайшла New Balance за 300 грн. Потім виявилося, що це кросівки для натурального бігу, тобто в них ногу приземляти треба на носок, аж ніяк не на п’ятку. Я це з’ясувала вже після того, як пробігала в них півтора місяця і травмувалася.

Бігала ще й в зимовій куртці Columbia. До самого травня! Просто відстібнула в ній теплу підкладку. Мені здавалося, що я товста, і якщо буду без куртки, всі побачать мої товсті руки і ноги.  І от біжу я весною в цій куртці, в якійсь старій шапці, штанах, кросівках і розумію, що виглядаю, як людина, яка вдягла все, що знайшла вдома. Коли стало вже зовсім спекотно, замість того щоб врешті зняти ту куртку, я просто перестала бігати. На два-три тижні. А потім взяла себе в руки, знайшла якусь стару футболку і вийшла на пробіжку.

Я тоді ще паралельно купила собі лонгборд. Не знаю, навіщо, певно молодилась. І якось, катаючись на ньому, пошкодила ногу. Після цього бігати не могла цілий місяць. Тоді зрозуміла, що мені важко даються такі періоди, починаю сумувати. От зараз пошкодила аххілесову п’яту і знову не можу бігати. З сумом дивлюсь на всяких марафонців на вулицях.

Кажуть «Коли у вас є проблеми, треба йти на пробіжку, і якщо не знайдеш рішення своїх проблем поки бігаєш, значить бігала мало». Я так і робила: коли щось турбувало, йшла бігати або просто довго-довго ходити.

Мої пробіжки не швидкі, рухаюся в своєму повільному темпі − кілометр за шість хвилин, і завжди сама. Є ще проблеми зі сприйняттям себе, я навіть переживала, коли під час пробіжок вранці зустрічала людей. Вирішила, що у всякі бігові спільноти не піду, біг − це щось моє особисте, тільки для себе.

Люблю бігати вранці, годині о 5-ій, коли свіже повітря і мало людей. Це така краса вставати із сонцем! Все таке свіже, гарне, аж мурашки по шкірі.

Але у кожного бігуна є внутрішній демон, який вранці переконує нікуди не йти. Скажімо, проспала я трохи, встала не о 6:00, а о 6:15, а мені мій демон каже : «Ну дивись, орієнтуючись на наш попередній досвід, поки ми зберемося, то вийдемо годині о 7 ранку. А там уже купа людей, маршруток, машин. Краще сьогодні взагалі не бігати». Але якщо є хороший тренувальний план і мотивація, то пропускати пробіжку не хочеться. Вранці головне швидко вдягнутися і вийти, поки мозок ще не прокинувся і не почав генерувати відмазки. Найважчий крок в пробіжці − це крок за поріг квартири.

Люблю бігати в кросівках Nike, а взимку − в Adidas.  Коли біжу, зазвичай думаю про справи, про те, що мене турбує, моделюю варіанти вирішення проблем, просто веду внутрішній діалог. Люблю пробіжку під музику, особливо під Kanye West, пританцьовуючи.

Ще одна любов − бігати під Queen! Мені 27, а я цей гурт для себе відкрили лише півтора року тому! Під їхні пісні на пробіжках уявляю, що я не на вулиці, а десь на сцені. Нікого ж навколо нема, 6 ранку, а у мене тут «Under pressure», і я біжу, махаю руками, сміюсь, насолоджуюсь!

Я відкрила для себе, що можна приїхати в іншу країну і побігати в ранковому місті. Два роки тому я бігала в австрійському Тіролі в горах. Мені назустріч йшла жінка, яка просто сказала «Morgen» (Доброго ранку). Це вперше зі мною привіталися під час пробіжки, мені було так приємно! Наступного дня ми були вже у Відні, і під час пробіжки там я знову чула від усіх навколо «Morgen», «Morgen», «Morgen». Мене це чомусь дуже надихало, я світилась від щастя.

От я і досі трохи хвилююсь при зустрічі із людьми, коли бігаю, але думаю, що якби всі вони віталися, було б приємніше і не так страшно.

Відтоді як почала бігати, моя витривалість збільшилась. Я ж завжди вважала себе товстою, незграбною. Але завдяки бігу відчуваю силу в тілі. Навіть мій тренер каже, що я гарно витримую навантаження, як для людини, яка не часто займається спортом. Дихання стає кращим, рівнішим, гарно працюють легені. І я стала класно, довго і міцно спати.

Самостійно із трекером, я вже пробігла 21 км, тобто напівмрафон. Тепер моя мета дійти до 40 км, пробігти їх у Відні, моєму улюбленому місті, під час марафону у квітні. Я вже не соромлюсь бігати в коротких шортах і майці. Мій девіз − бігати, поки бігається.

Я якраз із тих дітей, які в дитинстві ніколи нічого не робили. Не бігали, не лазили по деревам, не стрибали. Я досі не вмію плавати, а кататися на велосипеді навчилася тільки місяць тому. Я не робила нічого, бо у мене вроджена травма ноги, пов‘язана з деформацією стопи. В дитинстві я мала дві операції: одну в 10 місяців, і ще одну в 5 років. Цю останню я навіть пам‘ятаю, вона була дуже серйозна. Ми з батьками спеціально поїхали з Франківська у Донецьк до корейського хірурга. Мені було боляче і важко, бо виявилося, що мій організм не сприймає шовний матеріал. Тобто все, що розрізали і зшили, порозходилось і стало тільки гірше.

Доктор Лім (так звали мого хірурга) тоді сказав моїй мамі: «Дівчинка не зможе нормально ходити». Була ще можливість зробити операцію в 15-річному віці, але вона не давала гарантію і могла ще більше травмувати. На той час я навчилась жити із такою ногою, вона не дуже мене турбувала, тому від операції я відмовилась.

Відповідно, росла я із мінімізацією всіх ризиків будь-якої травми − без спорту взагалі. Якби з ногою щось сталося − перелом чи сильний вивих − то назад її «скласти» було б дуже важко. Тому в дитинстві всі мої друзі бігали, а я читала книжки, думала хоч розумною буду. Поки діти перелазили через паркан, я була «розвідником», який шукав дірку в огорожі. І найчастіше знаходив.

Попри це, десь із 9 років я навіть танцювала. Народні танці, бальні, танго, потрошку усього. Але спорту як такого не було. З‘явився він в 18 років, коли почалися проблеми зі спиною, через нерівномірне навантаження на ноги. Це був пілатес і йога. А потім я пішла на тренування до Маши Карачіної. Не на біг, а на вправи. Про біг я тоді і не думала, ну куди мені? Добре хоч ходжу нормально.

Перший дзвіночок про те, що я, певно, можу трохи більше, стався тоді, коли я проскакала на скакалці тисячу разів. 5 підходів по 200, а виходить ціла тисяча! Я тоді подумала «певно, доктор Лім був неправий». Тому я почала потроху бігати. Спершу 2 км, потім 5, потім 6. Довго і далеко бігати я все ще не можу, бо моя стопа починає боліти.

Це швидше психологічний момент − розуміння, що через зусилля, через біль, але ти можеш. Звісно, на таких емоціях трапляються і помилки. Я якось здуру пробігла 18 км, а потім важко відходила. Коли зрозуміла, що маю зосередитися на маленьких дистанціях, наприклад 5 км, то подумала, що треба пробігати їх швидше. Крім того на великих дистанціях стає нудно і одразу з‘являються думки «А раптом нога почне боліти? А мені ще ж назад вертатись». Тому я бігаю мало, але швидко.

У мене є одна пісня, послухавши яку, я можу зрозуміти, чи хочу я сьогодні вставати вранці на пробіжку. Воно доволі динамічна, це Clark − Vengeance Drools.

Мені під неї класно біжиться, вона мене «будить». Люблю бігати під Beyonce − Diva, пританцьовую під неї.

Біг чистить мізки, є моменти коли настрій поганий, емоційне дніще − але виходиш на пробіжку, і ніби тікаєш від цього настрою. Ті 18 км, які я випадково пробігла, не розрахувавши правильно сили, сталися у важкий для мене період. Я вийшла на пробіжку, увімкнула додаток, який рахує кілометри, і побігла. І от поки не «вибігала» всі ті думки, не зупинялась. Вже потім побачила скільки вийшло.

Коли я біжу, мені радісно, добре. Навіть якщо тренування на 7.30. А я ж сова, люблю спати до 12. Бігати в компанії люблю так само, як бігати сама. А останнім часом − і без музики. По-перше, своїх думок багато, по-друге, я люблю підспівувати поки біжу. Звісно не захоплююсь, дихати ж треба, і всі ноти в пісні Beyonce «Halo» я не витягую. Але мене це веселить і допомагає.

Бігаю зазвичай в Nike, хоч є і New Balance. Але Nike улюблені. Мій рекорд не у відстані, а у швидкості. Я пробігла 5 км за 20 хв. Було дуже жарко, я певно так швидко бігла, бо думала, що на фініші буде вода. Але це був Kyiv Breakfast Run, на фініші були круасани і кава! Хто придумав, що бігунам після пробіжки треба кава? Я прибігла, «виплюнула» легені, закотила очі і пішла в Сільпо.

Я відчула, що не дарма бігаю, коли вперше використала хороший натренований біг у роботі. Мені часто доводиться мати кілька зустрічей на день, і часом між ними − 15-20 хвилин перерви. Можна пройтися, а можна пробігтися. І тоді буде ще пару хвилин на каву.

Я зрозуміла, що в деяких речах я себе недооцінювала. Після того як почала бігати, вважаю, що мої інші страхи можна подолати також, вони можуть бути безпідставні. Я знаю багато випадків, коли люди починали бігати, бо біжать від чогось, або до чогось. А у мене це азарт. Я все життя чула, що я бігати не можу, це мені не доступно. Але виявилося, що можу. У мене в планах напівмарафон, 21 км. Вірю, що за правильної підготовки, я зможу це зробити без шкоди для себе.

Мій тато − досить спортивна людина. Тому з самого дитинства він водив мене по всяким секціям. Я трохи був на баскетболі, ходив на джіу-джицу, карате. Але нічого з цього не прижилося, бити людей я не вмію, на заняттях із бойових мистецтв, в основному, били мене. Після закінчення школи, я тимчасово припинив усі фізичні активності, і повернувся до них лише 5 років тому, коли мені було 23.

У мене тоді була якась незрозуміла проблема із судинами. Паморочилась голова, але лікарі не могли сказати, що зі мною відбувається. Навколо мене було кілька друзів, які активно займалися бігом, певно вони вплинули. Крім того, біг мені здавався досить лінивим видом спорту, просто набираєш темп, і вперед.

Виявилося, що моє тіло дуже добре сприймає такий вид активності. Запаморочення пройшли, і я щиро насолоджувався процесом. Біг приносив певну соціалізацію, бігуни тусуються разом, роблять селфі, обговорюють результати. Я тоді потрапив в біговий клуб для любителів. Потроху це стало частиною моєї рутини.

Спершу я бігав по асфальту, пробіг кілька напівмарафонів, а потім виявив у себе стару травму хребта. Почала боліти нога, але насправді проблеми були зі спиною. Повністю це вилікувати складно, хіба що зробити операцію. Натомість, я виконав необхідний мінімум − укріпив м’язи на спині, щоб не було тиску на хворий хребець. Коли повернувся до бігу, зрозумів, що ліпше перейти на трейл, бо в такому разі бігати буду по грунту, який м’якіший за асфальт.

Останні три роки я займаюсь трейлом, тобто бігом по природньому рельєфу − в лісах і горах. Зараз готуюсь до великого багатоденного забігу під назвою Transalpine-Run у вересні.  Він проходитиме через 3 країни: стартуєш в Німеччині, пробігаєш через Австрію, і фінішуєш в Італії. Усього 255 км через Альпи протягом 7 днів. Це командний забіг, його треба бігти в парі. Тренуюсь зі своїм другом, під час цього марафону дистанція між нами не може перевищувати 100 метрів.

Багатоденні забіги важкі тим, що хоч ти і біжиш порівняно не багато, 30-40 км, але щодня, з крепатурою, якимись травмами і втомою. На подібних марафонах зазвичай змагаються не з кимось, а з самим собою. Ти ставиш собі мету, і твоя задача − прийти до неї. В такому разі, все одно хто там біжить біля тебе. Програти можна лише собі.

Біг на ультрадовгі дистанції вимотує психологічно. Спочатку є багато ентузіазму, і ти тримаєшся на ньому. Але рано чи пізно, він закінчиться, цього не уникнути, твоє тіло і мозок починають бунтувати. Все болить, але попереду ще половина дистанції. Організм посилає сигнали, що треба зупинитися, життєвої потреби бігти нема, ти не рятуєшся, не женешся за їжею. Тобто, ця активність, по суті, не має сенсу. В цей момент треба увійти у дзен, відкласти в сторону всі думки і методично переставляти ноги.

В трейлранінгу всі шляхи із розміткою, продумані, небезпечно може бути хіба що якщо заблукаєш. Але у кожного є телефон на випадок такої ситуації. В США під час трейлу можна і ведмедя побачити. Я бачив дикого кабана, лося і певно нічого більш екстраординарного.

На забіг ти маєш комплект − ліхтарик, їжу, теплі речі. Маєш ліміт часу, в рамках якого сам вирішуєш коли спиш, коли біжиш, а коли милуєшся природою навколо. На таких забігах є пункти із водою, їжею, і навіть ліжками. Я ніколи не бігав довше ніж добу, тому мені ніколи не доводилося зупинятися заради сну.

Біг дав мені хорошу фізичну форму. Я краще відчуваю процеси в тілі. Є відчуття, що до цього все було несвідомо − я просто приймав свій стан, не розуміючи причинно-наслідкові зв’язки. Коли займаєшся бігом, не моніторити стан свого тіла неможливо. Організм досить вдячно ставиться до фізичної активності, мозок працює по-іншому.

Якщо із тілом проблеми, то мислити в позитивному руслі неможливо. Через фізичну активність можна зменшити вплив фізіології на твій настрій. Якщо з якоїсь причини я кілька тижнів не бігаю, то стаю більш роздратованим, з’являються важкі думки. Але по факту, все добре, просто я не займаюсь спортом.

Зараз літо, активний сезон, я маю 6 тренувань на тиждень, тобто майже щодня. Я не професіонал, тому можу часом полегшити тренування, чи пропустити. Але в цілому, намагаюся не відходити від графіка. Коли я бігав по асфальту, мені найбільше підходили Nike, для трейлового бігу − Salomon.

В горах бігати із музикою не можна, оскільки треба слідкувати. Це питання безпеки, з музикою, наприклад, неможливо почути як згори на тебе котиться камінь. Крім того, звуки лісів і гір самі по собі приємні.

Чим інтенсивніший біг, тим безглуздіші думки в голові. Якщо це легка пробіжка − думаю про свої справи. Якщо це серйозний марафон − я можу протягом 4 годин прокручувати в голові один рядок із пісні. Просто на мозок багато ресурсу не виділяється.

Якось в Індії неподалік Гоа я знайшов невеликий туристичний трек на пагорбах. На вході там було написано, що йти можна лише з гідом. Але гідів навколо не було, а потрапити на трек хотілося. Тому я пішов сам, а по дорозі зустрів групку індусів, очевидно тих же гідів. Серед них був один, який спитав, чому я тут блукаю, а потім взагалі погнався за мною із палкою в руці. Я тоді вперше зрозумів як добре, що я класно бігаю. Я досить легко втік від нього, хоча він був швидким. Я біг і думав: «Все в моєму житті було не дарма».