A password will be e-mailed to you.

44OpRrPzuDY

Богдан Дубильовський кинув Могилянку на 4 курсі, щоб нелегально жити, працювати і подорожувати Британією. Занурення у заробітчанське середовище тривало 22 місяці. Експеримент над собою закінчився – і Богдан повернувся в Україну. Привіз з собою купу вражень, нових навичок і цікавих ідей.

– Що тебе спонукало кинути Могилянку і вирушити до Британії?

– Знаєш, з плином часу все нові відповіді я знаходжу на це питання. Тоді здавалося що йду, аби не рухатися по інерції, аби робити трохи більше, ніж мінімум.  Щоб не відкладати дорослішання у довгу шухляду магістерок-аспірантур, бо вже і так багато часу згаяв в університеті, що ніяк не сприяло збільшенню моїх кар’єрних можливостей. Гуманітарна освіта в Україні мало як сприяє працевлаштуванню… До того ж – це стильно і трохи культово – покинути навчання вже за сантиметр до фінішу.

Це, як не крути, вчинок серйозний – такий собі акт ініціації в чоловіки. Я кинув виклик соціальним нормам, своєму страхові, батькам, стосункам із деякими близькими. А щодо Британії – то тут усе вирішила інфраструктура. З’явився канал нелегального і швидкого переїзду і гарантії роботи на перший час. Це і стало вирішальним фактором. Інакше не знаю, чи поїхав би, а якби й поїхав, то, може, в Австралію чи Канаду, а то й Норвегію.

qyLQGn2pwhE

Пізніше я почав думати, що поїхав аби заробити стартовий капітал на відкриття власного бізнесу в Україні, а також щоб прокачати свої навички у якісь практичній, суто чоловічій сфері – на будівництві, в ремонтах, електриці. Щоб отримати унікальний досвід занурення у заробітчанське герметичне середовище. Приміряти на себе життя нелегала, емігранта, чорнороба. В Україні на той час у мене була затяжна депресія, з роботами “кидали” постійно, переслідувало почуття безвиході. Тому всі мої тогочасні рішення були добре обдуманими і прагматичними.

– Як тобі вдалося потрапити в Лондон без візи?

– Є безліч контор, які займаються нелегальним перевезенням людей «під ключ» в різні країни на заробітки. В Англію зокрема. Послугами одної з них я скористався.  Потрапити до Англії коштувало мені 30 000 грн. Прибув я до Британії з грецькою візою, перепливши Ла-Манш на вітрильній яхті.

Потім одного з дядьків-перевізників посадили у в’язницю на 9 років :).

– Наскільки легко було знайти роботу і на яких роботах зазвичай працюють іммігранти?

– Я весь час працював на батька своєї дівчини. Зовсім трошки репетитором з англійської для своїх колег по роботі, та ще трохи приторговував на Ebay. Якщо немає роботи – вам дорога до української церкви. Там досить часто можна отримати інформацію про різні підробітки чи халтури. Все пов’язане із сферою будівництва та ремонтів. Жінки працюють переважно прибиральницями та служницями-куховарками. Також в іммігрантському середовищі процвітає підробка документів, так можна стати литовцем чи поляком і влаштуватися офіційно в якусь британську компанію. Але це небезпечно і дорого.

– Як тобі було після Могилянки працювати будівельником?

– Дуже тяжко і прекрасно водночас. Після богемного, інтелектуального середовища я потрапив до роботяг – практичних, приземлених, обивательських, суворих. Шалено бракувало цікавого спілкування. Постійна фізично втома робила мене дратівливим і спраглим до швидких задоволень – фільми, ігри, поспати, поїсти, полежати. Коли інтернет зависав чи «гальмував» комп’ютер – це за секунди виводило мене з себе. Адже коли я – герой, вже так тяжко відпрацював цілий день, то тепер все має лягти до моїх ніг: комп’ютер працювати без збоїв, їжа готуватися швидко і бути смачною і т.д. Тому дрібниці дуже дратували. Співчуваю і водночас прошу пробачення за це у своєї екс.

– Як попри робочий графік тобі вдавалось подорожувати і де ти встиг побувати за 22 місяці?

– Тут я багато в чому завдячую своїй колишній дівчині. Після 60-годинного робочого тижня часто я не хотів нікуди їхати, в такі моменти дівчина давала мені добрячих стусанів і ми все ж вибиралися в мандри. А щодо «як» – то все дуже просто. Тут ключик у цінностях – я свідомо відмовився від заробляння $1000 аби три тижні мандрувати країною. Серед істинних заробітчан так мало хто робить, бо у них в самоназві закладений корінь і суть – заробляти. А мандри, як не крути, – це витрачання, а не заробляння. Це інвестиції у враження. Для багатьох це не цінність.

Здається, я побував у більшій кількості Британських міст, ніж українських: Единбург, Глазго, Кардіфф, Оксфорд, Кембридж, Йорк, Лінкольн, Манчестер, Ліверпуль, Брістоль, Брайтон, Свансі, Глоучестер, оз. Лох-Несс і тд. Був навіть на ледь залюдненому острові на самій півночі країни. Утримався правда від Стоунхенджа, бо досі вважаю що там просто купа каміння.

oG4NDDLniEA

– Розкажи про подорож, яка найбільше запам’яталась.

– Різдвяна подорож по Шотландії та північно-східній Англії. Там було все: атмосферні паби зі смачнючою їжею, дешеві придорожні мотелі, багато розмов, гори, ночівля в машині, сувеніри, чоловічий шопінг, прогулянки красивенними вузенькими вуличками і ріки сидру…

– Яким є твій найулюбленіший спогад з Британії?

– Важко виділити щось таке мега-яскраве, що затьмарювало б все інше. Перший тест-драйв зібраного електровелосипеда, підйом на гору за Единбургом і вітер, що здував найхудіших азіатів, радість від першої проданої речі на Ebay, вечір коли вдалося зібрати багато грошей на Євромайдан, рідкісні погожі ранки, коли велосипедом їздив на роботу, веломандрівка до моря.

– Яке місце в Британії ти радиш відвідати всім мандрівникам?

– Лондонські музеї та центр міста, район Брік-лейн, Единбург, Ліверпуль, Йорк.

FhsJRhFTZa4

– Чому вирішив повернутись в Україну?

– Бо скучив за проблемним і динамічним середовищем. Бо західна ситість дуже розлінює, примітивізує і сприяє моїй деградації. Бо мій дім тут. В Україні я можу повніше себе реалізувати у творчих та управлінських сферах, а там переважно у чорноробських. Бо для мене важливим є досконале володіння мовою – я обожнюю писати прозу, вірші створювати тексти, жартувати специфічно. Все це стане доступним англійською тільки через роки кропіткої праці.

Для цього мені треба стати англійським мовознавцем. Я не готовий витрачати стільки часу, аби лише інтегруватися у англійське середовище. Також дуже чітко усвідомив, що моя життєва мотивація черпає сили з українських проблем і проектів. Розвивати велорух чи Вікіпедію в Британії – мене якось не чіпляє, не надихає. Бо в Україні красивенні дівчата. Цей фактор не був вирішальним, але місце мав :)

– Що плануєш робити далі?

– Нещодавно знайшов роботу за спеціальністю і в сферах, які мені дуже цікаві уже віддавна. Хотілось би відкрити хостел, впроваджувати інновації в міську інфраструктуру, розвивати публічні простори в містах, працювати над українським сегментом Вікіпедії. Ще хочеться колись видати настільну книгу для cпудеїв ‘’Студентська Біблія’’ та другу книгу своїх художніх текстів. А ще – багато лазити по печерах, спробувати дельтапланеризм та банджі-джампінг, багато спілкуватися із молодшими за себе, реалізовувати нові проекти з цікавими людьми.

Більше про життя Богдана в Британії дізнайтеся на його блозі.

Розмовляла Ганна Гаврилів

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.