Меню & пошук

Prypyat Mon Amour: фотоспогади з дому

Prypyat Mon Amour: фотоспогади з дому

Prypyat Mon Amour

Цей матеріал йшов до читачів Inspired дуже довго, але він вартий того, аби ви його нарешті побачили. Ми спізнились на кілька днів до чергової річниці аварії на ЧАЕС – 26 квітня, проте краще пізно, ніж ніколи. Prypyat Mon Amour – це однойменна виставка фоторобіт Аліни Руді, яка у віці одного року була евакуйована разом зі своїми батьками з міста Прип’ять, і уже у дорослому віці знову повернулась у зону відчуження, аби побачити через призму об’єктиву речі, які могли трапитись в її житті.


rudya

Я працювала над проектом впродовж двох років. Багато фотографів під час поїздки в Чорнобиль та Прип’ять фотографують закинуті будинки, старих ляльок, чортове колесо. Мені ж хотілося зробити проект, який би відображав моє минуле. Я часто задумуюся над тим, яким було б моє життя, якщо би катастрофи не сталося. Можливо я б жила у Прип’яті до цих пір, вийшла б там заміж, стала б інженером на атомній станції, як мій батько. Можливо мій батько був би ще живий… Зараз я можу лише думати про те, що б було якби не… І саме ці емоційні переживання наштовхнули мене на ідею автопортретів у місті, в якому я вже ніколи не буду жити.

Я була у своїй квартирі по вулиці Леніна. Там на підлозі я знайшла стару фотографію, яку мій батько повісив там десять чи дванадцять років назад, як символ минулого, яке вже не повернути. Коли я приїхала вперше до міста минулого року, фото все ще лежало там, хоча мого батька вже 6 років як нема в живих. “Він був таким же відчайдушним романтиком, як і я”, – була моя перша думка.

Наразі я живу та вивчаю візуальні комунікації у Берліні. Саме тому моя перша виставка проходить тут. Німців завжди вражає той факт, що я “з Чорнобиля”, але я ніколи не намагаюся цим спекулювати. Я також маю надію виставити ці фото на батьківщині. Я хочу показати людям свій власний погляд на місто-привид. Без однооких ляльок, іржавих машинок та пустих басейнів.

Моє минуле, якого я не пам’ятаю, надихнуло мене на цей фотопроект. Я маю надію, що ці фото надихнуть інших людей на дослідження свого минулого, свого дитинства, свого коріння. Чорнобильська трагедія завжди залишатиметься чимось чужим для більшості людей. Подією, про яку знімають страшні фільми та офіційно говорять чиновники. Я показую свою історію, свій погляд, свої почуття.

Про автора:
Аліна Рудя народилася 1985 року в Україні, де вона отримала диплом у галузі журналістики Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. З 2009 до 2011 року вона вивчала фотографію у відомій школі дизайну Lette-Verein у місті Берліні, де в даний час вона продовжує жити і працювати.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 Коментарів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: