[ads-pc-2]

Іван Дорн вже досить довгий час є уособленням незалежної поп-музики в Україні. Як і будь-яке незалежне мистецтво, його творчість збирає як шквал критики, так і здіймається слухачами на лаври вітчизняного музичного Олімпу. Кілька днів тому в мережі з’явився дебютний лонгплей randorn — збірка з 16 потенційних хітів. Тут і хіп-хоп, і диско 80-х, і хаус в стилі Disclosure та навіть мелодичні джазові композиції.

Основна місія альбому Дорна — змінити погляд пересічного музичного слухача на якісну поп-музику. Враховуючи несмак, яким переповнена українська естрада, це непроста задача. Платівку чекали з нетерпінням, а її реліз щоразу відкладався. І перше враження після години прослуховування та ще 10 хвилин для того, щоб перевести подих — це альбом-оксиморон. Не зважаючи на те, що майже кожен трек викликає спонтанні паралелі з роботами західних зірок, а рвані ритми можна відгадати чи не з першої секунди, randorn — дуже самобутня та виняткова робота.

Як і будь-яке незалежне мистецтво, його творчість збирає як шквал критики, так і здіймається слухачами на лаври вітчизняного музичного Олімпу.

Дивні тексти та глянцева електронна музика зазвичай є основними компонентами пісень Дорна. Якщо би на цьому все і завершувалось — цей альбом поповнив би колекцію нічим не примітних електронних наробок «незалежних» виконавців. Але в Randorn кожна пісня особлива та має свою родзинку, а діапазон джерел натхнення знаходиться десь у проміжку між Френком Сінатрою та спід-геріджем.

«Спортивная» — ідеальна напівабстрактна, напівреальна суміш фанку та хіп-хопу, та вічного слогану олімпійських ігор «Выше, быстрее, сильнее». Мишка Виновен — химерний електрохаус у стилі Daft Punk, Джорджіо Мородера та Тода Джерьє з іронічним текстом про вбивство. «Телепорт» — один з шедеврів альбому. Вивірений хаус, що міг би без проблем з’явитись в лонгплеї Disclosure. У цьому ж стилі звучить і «Танець пінгвіна» — переосмислений та символічний реквієм творчості Скрябіна, як однієї з ікон поп-музики минулих років. «Где вино» за свої півтори хвилини та з мінімумом виразних слів встигає вразити сильніше радіо-хітів спродюсованих серед сірих бетонних стін та дешевих шаблонів українського шоубізу.

І це лише початок лонгплею. «Безмато», не зважаючи на свою непримітність у рамках жанру, стає справжньою несподіванкою у рамках альбому. Чого-чого, а хіп-хопу в дебютній роботі Дорна не очікуєш почути. Не менше вражають і спокійні розмірені джазові наробки. Напрочуд вдала колаборація з Pianoboy подарувала трек «Весна», який безперечно радує чудовим аранжуванням та мелодійними звуками синтезатора від майстра жанру Дмитра Шурова. Пісня «Актриса» — перлина альбому. Це дещо сатирична та напрочуд харизматична композиція, присвячена шоубізу.

Насправді ж всі ці паралелі є нічим більшим від спроби звести музику Дорна до спільного знаменника та знайти точки дотику.

Багато чого в платівці Randorn запозичено у Фарелла Вільямса, якого Іван називає своїм головним кумиром. Соул нагадує Френка Оушена, а музичні ритми наче написані Джеймсом Блейком. Можна довго перераховувати звідки взято той чи інший звук, але насправді ж всі ці паралелі є нічим більшим від спроби звести музику Дорна до спільного знаменника та знайти точки дотику. Це дуже сильний альбом з величезним розмаїттям безперечно популярних музичних жанрів, який важко узагальнити та охарактеризувати однією рецензією. Після прослуховування хочеться перевести подих та осмислити те, що щойно почув.

Саме Дорн зараз є кістяком нової вільної, модної та дуже прогресивної вітчизняної музики, такої, за яку не буде соромно.

Але, тим не менш, Дорн не єдиний нині влаштовує революцію. Точніше, по-справжньому неочікувано і свіжо його композиції звучали близько року тому. Зараз же на горизонті української незалежної музики з’явилась Onuka з вражаючим синтезом сучасної електронної та аутентичної народної етно-музики; зовсім інший та максимально мінімалістичний поп, натхненний метрами класичної музики, ми чуємо від Jamala, яку одразу ж справедливо нарекли українською Jessie Ware; а Дмитро Монатик вже зараз створює якісний український грув не гірше Дорна.

І таке відчуття, що Randorn трохи спізнився з релізом. Він все ще викликає навколо себе ажіотаж, але вже не так як свого часу хіти «Стыцамен» або «Ненавижу», що вражали уяву слухача, який звик до однакових пісень про кохання з абсолютно шаблонними текстами. Але, у будь-якому разі, альбом виконує поставлені цілі. Іван Дорн вже не просто один з «Пара нормальных», чи ексцентричний білявий співак, що вміло римує та виступає на святкуваннях 8 березня в клубі «Рай».

Він вже встиг отримати визнання чи не усіх музичних видань та слухачів, займає своє місце в журі Ікс Фактора, надихає молодих талантів та може дозволити собі провокаційні виступи на офіційних заходах. Саме Дорн зараз є кістяком нової вільної, модної та дуже прогресивної вітчизняної музики, такої, за яку не буде соромно.