Меню & пошук

«Нехай публіка знищить цього психопата»: інтерв’ю Ларса фон Трієра про новий фільм «Дім, який побудував Джек»

«Нехай публіка знищить цього психопата»: інтерв’ю Ларса фон Трієра про новий фільм «Дім, який побудував Джек»

Вже від 6 грудня в українському прокаті новий фільм Ларса фон Трієра «Дім, який побудував Джек» − драма про серійного вбивцю-архітектора, що приховував свої злочини протягом 12 років. В інтерв’ю для Inspired режисер картини розповів в чому наслідував Хічкока під час зйомок, чому вважає, що показувати натуралістичне насильство важливо, та яким чином своїми фільмами він зробив внесок у розвиток фемінізму. 


Про передбачуваність персонажа

Я завжди був у захваті від американської письменниці Патрісії Хайсміт, бо в центрі її книг часто опинялися психопати.  Я вивчив поведінку таких людей і зрозумів, що психопати часто не усвідомлюють свою психопатію, вони просто звинувачують у всього когось іншого. Але персонажа «Дому, який побудував Джек» я задумав як такого, що знає, що він є психопатом.  Це найбільш «хічкоківський» фільм, який я колись робив. В ньому багато елементів з творчості Хічкока, наприклад, в фінальній сцені його герой висить на нігтях. Якось Хічкок зізнався, що допустив помилку в одному зі своїх фільмів − коли антагоніст звисав зі Статуї Свободи, тримаючись за неї однією рукою. За його словами так висіти має лише протагоніст. Я думаю в моєму фільмі Джек одночасно і протагоніст і антагоніст.  

Кадр з фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

В такому контексті мені цікаво спостерігати за реакцією публіки на Джека. Він має достатньо екранного часу, щоб вони зрозуміли − він і є головний герой. Але водночас, під час фільму стає зрозуміло, що цей протагоніст − втілення зла.  І з часом вони приймають це, тому що він не лише зло, він також людина.

Я прагну дослідити механізми формування персонажа. Проблема американського протагоніста в кіно полягає в тому, що часто він надто передбачуваний. Але мені було цікаво писати діалоги для Джека, оскільки в моєму розумінні, він може вчинити будь-що, він абсолютно непередбачуваний.  

Я намагаюся проникнути глибше в концепцію зла, даю персонажу бути зрозумілим для глядача на багатьох рівнях. Таким чином, під кінець фільму ми обдурені ним, аж до прийняття цих вбивств, як чогось необхідного. Мені подобається, коли глядачі виходять з кінотеатру з певним враженням, але за кілька годин воно міняється внаслідок роздумів про фільм. Для мене це означає, що фільм спровокував інтелектуальну активність.  

 


Про самоцитування та самозакоханість

Немає нічого поганого в тому, щоб показувати на екрані натуралістичні подробиці насильства.  Я думаю, що демонструвати в кадрі лише очі людини, в яку встромили ножа − це повна нісенітниця. Це спроба бути тактовним, виправдання, щоб не показувати порізані нутрощі. В кіно немає бути жодних виправдань. Це не популярна думка, але я вважаю що в кінематографі мають бути представлені всі способи передачі дійсності.

Метт Діллон, Ларс фон Трієр та Ума Турман на прем’єрі фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

Я роблю (або принаймні намагаюся робити)  кіно, яке відсутнє, в такому стилі зараз творять не багато режисерів. Я не кажу про так звані torture porn, або слешери, де маніяки ріжуть жертв. В кінці кінців, зображення насильства в таких фільмах є схематичним, воно не має особливого смислового навантаження.

В цьому фільмі я цитую деякі свої попередні роботи, сприймайте це як нахабство з мого боку. Мені треба було додати згадки про кіно, що має культурне значення, і можливо цитувати себе − це занадто самозакохано, але принаймні це дешевше, аніж просити дозволу на використання кадрів з «Іншопланетянина» Спілберга, чи уривків із фільмів Хічкока.

Кадр з фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

Про ставлення героя до жінок

Багато хто подумав після фільму, що мій герой − жінконенависник, тому що серед його жертв більшість жінок.  Я не вкладав такий сенс, але не бачу нічого поганого в тому, щоб глядач інтерпретував персонажа як йому заманеться. Нехай публіка знищить цього психопата, мені все одно. Мене хвилює лише те, що глядачі часом схильні думати, що зображувана мною дійсність у фільмі є такою, якої я прагну, чи яку я підтримую. Це не так. Це вигадана історія.

Кадр з фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

Я зняв кілька фільмів про хороших жіночих персонажів. Думаю я зробив свій невеликий внесок на благо фемінізму, хоча б тому що написав кілька настільки хороших персонажів, що талановиті світові акторки погодилися їх зіграти. Згадайте хоча б Бйорк та її персонажа в «Танцючій в темряві». Я б сказав що більшість таких персонажів схожі на кліше на початку фільма, але під кінець завдяки нюансам в харакетрі, їхнє зображення змінюється.

Я свідомо відмовився від згадок про секс в фільмі «Дім, який побудував Джек». Мені здалося, що якщо буде найменший натяк на те, що якісь сексуальні розлади призвели до психозу Джека, то його герой миттєво втратить для мене інтерес, це було б надто очевидно.   

Кадр з фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

Про Метта Діллона та пекло

Героя Джека я продумав самостійно, Метт Діллон спершу дуже переймався щодо того, що він має зіграти. Але пізніше, коли він зрозумів, що я можу будь-яким чином виправдати Джека у сценарії, він дуже розслабився. Я вважаю що він просто сяє в цій ролі. Шкода, що він не отримав номінацій на премії за цю роль, я не мав ілюзій що фільм отримає нагороди, але Метт Діллон цілком заслужив їх за свою гру.  

Кадр з фільму «Дім, який побудував Джек» (2018)

Зазвичай я ненавиджу, коли в кіно добро завжди перемагає зло. Але в цьому фільмі я вперше стаю на сторону такого моралізаторства, Джек − лиха людина, і він потрапить у пекло. Це не властива для мене позиція, але саме вона відображена у фільмі.  

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: