Час прощатись: чому ми сумуємо після закінчення улюблених серіалів?
Час прощатись: чому ми сумуємо після закінчення улюблених серіалів?
[ads-pc-2]
Фінальна серія «Гри Престолів» поставила крапку в наших стосунках із серіалом.
Більше жодних завмирань в очікуванні нових серій, жодних несподіваних ходів, раптових смертей чи порятунків.Ця історія завершена, і якщо ти відчуваєш печаль від розлуки, маємо пояснення, чому так – поговорили з психологом Кирилом Зіньковим про скорботу після завершення улюбленого серіалу та причини її виникнення.
(Обережно, в тексті є спойлери!)
Прощавай, альтернативна реальносте
Серіали та франшизи створюють унікальне явище – паралельний всесвіт, у який ми тікаємо. Тривалий перегляд такого серіалу, як «Гра Престолів», дає нам відчуття іншого простору, що функціонує за своїми законами. Певною мірою це симуляція реальності, у якій ми живемо.
З позицій психології, людське життя – розповідь. Зі стародавніх часів люди передавали досвід одне одному через історії. Нині популярна концепція сторітелінгу, саме вона звертає увагу на важливість розповіді. В науковому середовищі це поняття має назву «наратив», у психології виділяють напрям наративної терапії.
У серіалі створюється певна секвенція розповідей, і глядач приєднується до неї. Будь-яка багатосерійна історія дає нам не просто альтернативний світ для існування, але і відчуття стабільності – як би не склалося в реальному світі, ми знаємо, що уявний світ у тій формі, яка нам подобається, завжди є, варто натиснути «плей». Відчувши стрес чи незадоволення, ми перемикаємося на альтернативний всесвіт, і нічого патологічного в цьому немає, це навіть корисно.
Прощавай, улюблений персонажу
Серіал чи франшиза дають нам ще один унікальний досвід – прив’язку до персонажа. Прив’язатися можна і до героя стрічки, але його розвиток в межах двох годин не порівняти із розвитком персонажа протягом восьми сезонів. Із розкриттям характерів ми обираємо собі улюбленця – того, чиї цінності максимально збігаються з нашими.
У 1956 році в психології з’явився термін «парасоціальні стосунки». Вони побудовані в односторонньому порядку, тобто є реальними тільки для однієї людини. Так можна описати наші стосунки з персонажами серіалів – я знаю про улюбленого героя все, а він про мене – нічого.
Регулярна «зустріч» через перегляд серіалу чи франшизи створює ілюзію особистих стосунків. Але якщо раптом в реальному житті ви зустрінете актора, що зіграв цього персонажа, думка «ми з тобою через стільки пройшли» виникне лише у вас.
Наприклад, згадайте долю Тоні Старка в останніх «Месниках». Його смерть запустила цілком логічне відчуття втрати, скорботи, принаймні в межах перегляду фільму. Так ніби ми втратили дійсно близьку нам людину. Особливо накриває людей, які не бояться досвіду горювання. Хтось у залі плакав, хтось жартував, як це буває в напружені моменти, коли гумор стає захисною реакцією. Емоційна залученість, співпереживання герою – це цілком нормальна і навіть хороша рефлексія, вона свідчить про те, що людина здатна до емпатії. Відповідно, втрата цього героя після закінчення серіалу певною мірою подібна до втрати реального друга.
Прощавай, ритуале
Із тривалим переглядом серіалу тісно пов’язане поняття ритуалу. У кожного є своя низка традицій, пов’язаних із переглядом чергової серії: приготувати щось смачненьке, вмоститися зручно, запросити подругу, дочекатися з роботи чоловіка, чи навпаки – усамітнитися. Усі ці звичні дії дають нам певне відчуття стабільності.
Людина запам’ятовує не події свого життя, а емоції, що супроводжували їх. Довготривалі серіали – це якраз про емоційну пам’ять: ми фіксуємо наші емоції в період перегляду, і часто, оглядаючись на якісь серії, згадуємо епізоди з власного життя, відновлюємо в пам’яті емоції того періоду. Скажімо, перший сезон у когось асоціюється з університетом, другий – із захистом диплому, третій – із новими стосунками. Емоційне сплетіння реального та уявного світів – ще одна причина, чому виникає відчуття скорботи після закінчення серіалу.
Прощавай, колективний досвіде
Перегляд такого популярного серіалу, як «Гра престолів», дає відчуття переживання якогось колективного досвіду, приналежності до групи. Зустрічаючи фаната улюбленого серіалу, ти ніби отримуєш своєрідний зріз інформації про нього, навіть якщо вам не довелося близько познайомитися. Зустрівши прихильника «Друзів», я вже можу припустити, який тип гумору йому до вподоби і які цінності він сповідує.
Усе ж навіть після закінчення серіалу ти лишаєшся в соціальній групі прихильників, відчуття приналежності до неї не зникає. До серіалів та франшиз, що стали своєрідними сучасними міфами, можна повертатися, вони не втратять цінності із часом. Але закінчення серіалу – це можливість пережити сум та прийняти той факт, що навіть ідеальний уявний світ має свій кінець. Прийняти це – значить відкриття себе для нового досвіду. У вашому житті з часом точно з’являться нові захопливі серіали та фільми. Головне – не заповнювати власну реальність самою лише екранною.
