[ads-pc-2]

Літо підігріває не лише воду в автомобілях, мізки в головах та повітря у міських “джунглях”, але й почуття у молодих (і не дуже) серцях. У розпал літа говоримо про три різні книги про Кохання, Любов, Романтику та симптоматику, із ними пов’язану.

На обкладинці цього посту – спільна праця трьох корифеїв сучасної української літератури ХХ-ХХІ століття: один – родом із 80-90-х, інший – герой молоді “нульових”, а третій зачепив “нульові” лише краєчком, ставши радше цікавою постаттю для читачів “десятих”. Андрухович, Дереш та Жадан – у кожного власне бачення світу цього, Любові світу цього, Ненависті світу цього і Кохання (якщо воно існує, і про що автори принагідно нам нагадають, щоб ми не дуже “заморочувались” у рожевому тумані із кліше та ідеальних уявлень про Любов та її Наслідки). Перша книга з трьох – “Трициліндровий двигун любові”, котра увібрала в себе ранні “армійські” оповідання Юрія Андруховича, есеїстку Любка Дереша та прозу 2008 року від Сергія Жадана. Я навіть гадки не маю, який саундтрек підійшов би до такого поєднання: певно, щось середнє між “Братами Гадюкіними” із “Було не любити”, “Погляд твій” від “Ла-Маншу” та усією творчістю “Собак у космосі”. Або як варіант, читайте книгу в абсолютній тиші (якщо знайдете, звісно: “Фоліо” видало працю тріумвірату накладом у 4 тисячі примірників, і було те на межі 2007 та 2008 років. Щось мені натякає, що вам доведеться “безкоштовно” брати “Двигун” з Мережі або гуляти букіністичними магазинами та нишпорити по буккросерських полицях).

Друга книга, про яку говоримо, теж містить у назві слово “Любов” і теж є збіркою. І її теж видало “Фоліо” ще в ті часи, коли не захоплювалось продукуванням важелезних подарункових “томів” про “вождів” СРСР і подібної дорогої макулатури. 25 найкращих письменників України першої половини “нульових” та свіжі “зірки” з другої половини цього періоду – Андрухович, Винничук, Денисенко, Жолдак, Забужко, Карпа, Курков, Лузіна, Пиркало, Покальчук, Сняданко, Прохасько, Матіос, Москалець і багато інших – кожен зі своїм оповіданням про Любов, про Кохання, про Приязнь, про Love is врешті-решт. “100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки” – гарний покет-бук формат для незакоханих дівчат. І для закоханих. І не для дівчат, але й для хлопців. І підійде ще “новим старим” на кшталт мене, щоб згадати студентські роки та післяуніверситетську юність, пошукати в нинішньому собі трішки отого давнього, трохи наївного та захопленого, але щирого і відкритого себе. Знову 5 тисяч примірників накладу – знову гуляємо Мережею, ловимо офлайн-букіністику чи “перериваємо” інтернет-магазини (а раптом там десь є…).

Книга третя – остання в списку, далеко не остання за значенням – далекий “привіт” зі шкільної програми, котрий оцінити за глибиною та переосмислити краще вже в дорослому віці. Олександр Грін і його “Червоні (рожеві / алі) вітрила”, “Та, що біжить по хвилях” та “Золотий ланцюг”. У мене на столі – видання взагалі якогось раритетного 1989 року (мені 5, і подібні книжки вперше втраплять мені до рук десь років за 7-8), але ви з легкістю відшукаєте новіше/старіше видання практично будь-де. Можна, звісно, завантажити, але не полінуйтесь і придбайте. Чи не одна з небагатьох книжок, котрі варто купити на папері. Про юність, про романтику, про відданість і мрію, про стосунки і про ”красиво ж як, господи!” – дівчатка пускають скупу (чи щедру) сльозу, хлопчики милуються красою і т.д. Якщо вимкнути “режим циніка”, хороша і тепла книжка із мого дитинства, яка і в дорослому віці читається, неначе вперше. Хоча з усіх повістей мені, щоправда, найбільше подобається “Та, що біжить по хвилях”.

Літо надворі. Беремо одну із вищезгаданих книжок і йдемо на вулицю. Читати та шукати Любов, чому б і ні.