[ads-pc-2]

Вже понад рік Володимир Стойко пише рецензії на книги у ФБ. Ми ділимось Володіними думками із читачами Inspired.

Це не війна, це якась комічна опера, у якій часом хтось помирає.

Першою книгою Джорджа Орвелла для мене, як і підозрюю для багатьох інших, була легендарна “1984”. До речі, це була перша книжка, яку я прочитав англійською. Правда, потім перечитав ще у перекладі, бо рівень володіння мовою не дозволяв аж настільки вільно читати такі книжки. Оцінювати ту книгу було важко, бо кількість відгуків, з якими довелося мимоволі ознайомитись, перетворювали читання на перевірку щодо відповідності до відгуків. Ніяких сумнівів у майстерності Орвелла в мене немає, але хотілося від самого себе більшої об’єктивності.

Пошуки цієї об’єктивності привели мене до “Данини Каталонії”. Ця книга стала справжнім відкриттям і дала відповіді на питання, які я не здогадався ставити собі перед читанням, але які давно живуть невирішеними у моїй голові.

Книга розповідає про події громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років. Сторони конфлікту у цій війні – Друга іспанська республіка (Народний фронт) та заколотники під проводом Франсіско Франко – генерала, якого підтримували фашистська Італія та нацистська Німеччина. Сам Орвелл у цій війні виступав на боці марксистської партії Partido Obrero de Unificación Marxista (POUM). ПОУМ в першу чергу мала антисталінський характер, хоча у війні виступала на боці республіканців. У 1937 році ПОУМ була оголошена поза законом, проти її лідерів та рядових членів почалися репресії. Немалу роль в цих процесах відіграло радянське НКВД, агенти якого викрали та вбили Андреса Ніна – лідера ПОУМ. Усі ці політичні аспекти та свою участь через приналежність до партії Джордж Орвелл подає у легкому для читання стилі. Я впевнений, що жоден підручник з історії не зміг би так лаконічно та зрозуміло пояснити всі важливі моменти цієї непростої, в першу чергу у політичному сенсі, війни. До речі, у згадках про НКВД Оруелл приводить таку фразу : “Це було вперше, коли я зустрів людину, роботою якої був обман”. Враховуючи давню історію в сфері пропаганди та маніпуляцій, українського читача не здивує, що ця фраза була сказана саме про російського агента, який таким чином займався підбуренням розбіжностей між анархістами та ПОУМ.

“Данина Каталонії” дуже добре розкриває популярну в деяких оповідачів романтику війни. Неважливо, молодий чи старий – людей об’єднує ідея братерства, в основу якого покладено рівноправ’я, навіть в організації воєнної субординації. Звісно, ніякого позитивного впливу на ефективність війська це не має і Орвелл, зрештою, цього не заперечує. Але усвідомленню утопічності цієї ідеї “товариства” передувала романтична у своїй основі впевненість у правильності ідей, за які бореться партія. Не беруся судити чи справа тут у “каші в голові” Орвелла, яка заставляє вестися за першим лідером, що не ускладнює добрих намірів складними політичними формами. Чи, можливо, ідея і справді була хорошою на етапі задуму, якщо вже стільки прихильників здобула і, логічно втратила після провалу практичної перевірки та придушення ідеалів свободи в партійних кабінетах.

У цій війні ніхто ні в кого не влучав, якщо була така можливість.

Орвелл крутий і тепер я не маю жодних сумнівів у прийнятті цього факту. Мені шкода, що йому довелося пройти через весь цей бруд. Бруд окопів, гнилої їжі та політичних ігор. Але егоїст всередині мене радіє, адже де б ми інакше взяли таку чудову книжку, якби не безпосередня участь автора у подіях того часу?

Текст:  Володимир Стойко