Меню & пошук

10 цитат з химерного роману Саманти Гант «Містер Сплітфут»

10 цитат з химерного роману Саманти Гант «Містер Сплітфут»

Книжка, як підносить любов і видозмінює кохання


Роман Саманти Гант створює власний світ, в якому надприродне визначає реальність, ставлячи внутрішній пошук людини на перший план.


Саманта Гант

Фото: http://samanthahunt.net/

Роман Саманти Гант «Містер Сплітфут» вийшов у США 2016 році. Як і попередні твори письменниці, він отримав високу оцінку критиків, опинився в кількох списках кращих книжок року і у лонг-листах літературних премій. «Містера Сплітфута» називають новою готикою, містичним романом, але однозначність у визначеннях – не для цього тексту. Сюжет, в якому переплітаються різні часові періоди, веде долями головних персонажів. Їхній шлях сповнений випробувань і химер, але рятує, як завжди, любов – материнська, братська, доньчина… «Містер Сплітфут» – це і книжка про Америку, якої ми не знаємо – справжню, жорстоку, таку, що вимагає неабиякої виверткості. Рут і Нет знайомляться у «Христовій любові!» ‒ притулку з релегійним ухилом, для дітей з проблемних родин. Їм по п’ять років, між ними – особлива близькість, яку не розірвати нікому, і єдина мрія – втекти у зовнішній світ. Чи вдасться їм це? Якою ціною?..І до чого тут доросла племінниця Рут – Кора?

Саманта Гант – «Містер Сплітфут», Видавництво: #книголав

1.

Діти в «Христовій любові!» відчувають Господа, Господь часто буває лютим та непередбачуваним, і Батько Артур аж щулиться від будь-яких шкідливих впливів. Волт Дісней, газованка й жіночі слакси ніколи не потраплять за його поріг. Діти доять кіз, збирають і перевіряють на свіжість яйця, консервують продукти й готують йогурт із культур, які підтримували роками. Боже, благослови бактерії.


2.

Рут уміла танцювати по-справжньому, не професійно, а як людина, яка справді відчуває музику й по-своєму її інтерпретує. В ній не було ніякого поспіху, вона рухалась повільно, наче соул-співачка. Їй навіть не треба було підлаштовуватися під ритм. Вона сама ставала ритмом. Мені до неї було далеко. Нет, хлопець, із яким вона приїхала, також почав танцювати, і здалося, що я ось-ось задихнуся. Я закохалася в них обох. Нікого схожого на цих свіжих і нових сімнадцятирічних людських істот я досі не бачила. Відчуття були такі, ніби я ніколи досі не розрізняла кольорів, і тут раптом просто на моїй кухні на Новий рік з’явилися синій, зелений і пурпуровий.


3.

Ми засинаємо мертвим сном, фільм закінчується, та насправді Рут — мов той лиходій із фільму жахів. Думаєш, що вона загинула, їй кінець, ти перемогла. На мить публіка, включно зі мною, зітхає з полегшенням. Хух. Тепер можна йти додому, поїсти, прийняти ванну, — але Рут знов підскакує, голова стирчить догори, вона готова йти далі. Неубієнна. Неспинна. Нежить, що встає знов і знов. Воно живе. Живе.


4.

Тепер, коли в мене нема смартфона, я порозумнішала. Я можу звертати увагу на інші речі. Я знаю, про що думають незнайомці. Відчуваю наближення міста ще до того, як його стане видно, бо за милю все навколо бруднішає. Зводячи долоні, відчуваєш, яке густе повітря. Це не магія. Просто увага та спостережливість.


5.

Часом у вагітності помічаєш щось знайоме. Коли я була маленькою дівчинкою і навколо було тихо, я відчувала неймовірний тиск, наче на тіло лягала свинцева ковдра стоматолога. Мої руки ставали важкими, величезними, їх неможливо було підняти. Світ м’якшав, ставав металічним і важким. Десь так відчувається вагітність.


6.

Час знайти її сестру Ел, знайти їхню матір. Рут і самій час вибиратися звідси. Вона занурює тіло у ванну, у «Комет», ніби це її космічна капсула. Рут святкує новий рік, очищаючись і готуючись до нового життя. Вода ошпарює, і з сукні сочиться багряний барвник, яскравий, як усі самогубства.


7.

Сучасні діти ніколи не сидять на березі настільки довго, щоби помітити, як річка змінюється. Що станеться з людьми, які вважають, ніби знають усе? Що станеться без випадковостей?


8.

Материнство змушує давати раду зі смертю. Ніхто про це заздалегідь не попереджає. Ти одержимо вивчатимеш способи полишити цей світ; хоч зі своєю смертю змиритися, може, й легко, але зовсім не легко — точніше, неможливо — змиритися з тим, що колись помре твоє дитя.


9.

Дитина злегка штурхає мене, формуючи собі ніжні легеневі тканини, крихітні напівпрозорі пальчики, тонке, хоч павутину плети, волосся — і перетворюється на щось міцне, на щось, що любить, коли жорстко. Вона виросте, і лише я пам’ятатиму її безіменною й ніжною, мов метелик.


10.

Рут повернулася, бо живим потрібні мертві. Мій живіт стискається. Нет міцніше стискає пальці на моїй долоні, й цієї миті я відчуваю всі людські таємниці, яких не можу зрозуміти. Я відчуваю, як вона йде від нас. Відчуваю навіть те, у що не вірю: дивовижні очні яблука, страхітливі симетрії, нігті, привиди, немовлят. Я відчуваю, що це життя ось-ось розпочнеться, життя цієї дівчинки, цього хлопчика. Привіт. Привіт. Привіт.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: