«Фільм про Дон Кіхота − це історія про мене».

[ads-pc-2]

В кінотеатрах стартував прокат довгоочікуваного «Чоловіка, який вбив Дон Кіхота» − стрічки, яку режисер Террі Гілліам знімав 29 років. Проект пережив кілька занепадів та відроджень, акторський та продюсерський склад змінився. Незмінним був лише режисер та його бажання завершити роботу попри все. Террі Гілліам вважається одним з найбільш неординарних творців у Голлівуді. Режисер починав у команді британських коміків «Монті Пайтон», зняв легендарне кіно трупи − «Монті Пайтон і Священний Грааль», виступив режисером таких стрічок  як «Бразилія», «12 мавп», «Страх і ненависть в Лас-Вегасі», «Імаджинаріум доктора Парнаса» та інші. Всі ці фільми об’єднані унікальним стилем, що став відкриттям на зламі століть. Нове творіння Гілліама витримане в дусі автора, і попри нові віяння в індустрії кіно, продовжує традиційне для режисера оспівування магічного реалізму, відмову від земних турбот, та занурення у світ поневірянь та пригод. Описуємо 5 авторських прийомів Террі Гілліама, які допоможуть зрозуміти його новий фільм «Чоловік, який вбив Дон Кіхота».

Гілліам − великий прихильник крупних планів та лінз малої фокусної відстані. Завдяки ним іноді кадр виглядає наче картинка, побачена людиною з короткозорістю. Саме так зняті галюцинації головного героя «Страху і ненависті в Лас-Вегасі» та антуутопічні ландшафти «Бразилії». Цей ефект досягається завдяки лінзам малого фокусної відстані − від 14 до 28 мм. Під час зйомок зазвичай використовують лінзи від 40 до 65 мм, вони імітують нормальний зір людини. Використання лінз малої фокусної назвали «гілліамівським» прийомом, втім сам режисер запевняє, що на початку кар’єри таке рішення було продиктоване браком коштів: ширококутна зйомка візуально збільшувала малі декорації.

Гілліам радить дивитися його фільми по 2-3 рази. Продиктоване це тим, що з першого разу осгянути фільм повною мірою заважає специфічна побудова кадру. Гілліам − прихильник викривленої перспективи: зйомка з верхньої точки, зйомка на рівні підлоги, так званий голландський кут (завалений горизонт) − всі ці методи покликані перенести його героїв в умови, які явно сигналізують про вихід за межі нормального людського стану − божевілля, наркотичний тріп, тривога, ейфорія. При першому перегляді фільмів Гілліама ви можете несвідомо відволікатися на спробу звикнути до незвичних ракурсів чи навіть побороти морську хворобу. При другому перегляді з’явиться більше шансів насолодитися саме сюжетом, стверджує режисер.

Епоха розчарування в Ренесансі стала натхненням для Гілліама, який черпав ідеї в класичних ідеях доби барокко − конфлікт світу реального та фантастичного, раціоналізму та містицизму, механічного та живого. Герої його фільмів подібні до типових героїв бароко − вони блукають світом в пошуках пригод, вони ризикують бути незрозумілими для оточення. Концепція бароко − «життя − це сон» − один з важливих елементів, наприклад, в «Бразилії», де одна з сюжетних ліній − це сни головного героя, або в «Король-рибалка», де герої живуть на межі реального та вигаданого світу. 

Террі Гілліам починав свій шлях в анімації − він робив феєричні заставки для телевізійного шоу «Літаючий цирк Монті Пайтон». Ці замальовки фонтанували сюрреалістичним абсурдом. Цю рису свої ілюстрацій він перенесе в кіно,  його візуальний ряд заснований на поєднанні непоєднуваного: в «Бразилії» і «Теоремі Зеро» це сусідство цифрових моніторів з безглуздими трубами і лінзами, та пробірками. В «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» голандський кут, який додає відчуття дезорієнтації, вирівнюється лише в другій половині фільму, коли, за словами Гілліама, починається «справжній жах», і саме це дезорієнтує ще більше. Для підсилення враження від кадру, режисер часто «грається» кольорами. Наприклад, поєднує ліловий та зелений для підсилення відчуття тривоги, чи одягає героя в колір, що контрастує з тлом − для підкреслення відокремленості персонажа від світу навколо.

Переглядаючи фільми Гілліама, не намагайтеся вгадати кінцівку, найімовірніше, режисеру вдасться вас здивувати, навіть якщо ви назвете всі можливі варіанти розвитку подій. Террі Гілліам не боїться залишити глядача не просто із химерною кінцівкою, часто герої не знаходять жодних відповідей, або й не намагаються їх знайти. Відсутність логіки в фіналі – один з прийомів режисера, який таким чином намагається показати всеоб’ємну відсутність логіки впринципі у всьому реальному світі. Кінцівки у фільмах Гілліама часто на виду, це ключ, який навіть не намагалися сховати, від дверей, які навіть не намагалися закрити.