18 фільмів і серіалів, які відобразили тренди десятиліття
18 фільмів і серіалів, які відобразили тренди десятиліття
Що найбільше хвилювало людство в 2010-х роках
[ads-pc-2]
Кінематограф, здавалося б, говорить з глядачем на вічно актуальні теми, утім деякі картини як ніколи краще відображають особливість власної епохи. Підбиваючи підсумки десятиліття, ми згадуємо фільми, які розповіли (часом алегорично) про те, що найбільше хвилювало людство в 2010-их роках.
Хакинг і крадіжка даних
Початок (2010)/ Містер Робот (2015 − 2019)
Крістофер Нолан розповів історію про крадіїв ідей, що проникають у найпотаємніші кутки підсвідомого з допомогою занурення в сни. На ділі ж режисер запропонував справжню алегорію для «пандемії», що охопить всесвіт у найближче десятиліття − крадіжка даних і хакинг. Герой Ді Капріо називає ідею найпотужнішою зброєю й найживучішим паразитом. Інформація, що живе у світовій мережі, − зброя не меншої сили й діапазону, вона здатна запускати масштабні процеси та нищити мільйони доль.
Водночас серіал Сема Есмейла «Містер Робот» уже абсолютно відкрито фіксує зосередженість сучасного постіндустріального суспільства на головній для нього цінності − інформації, яку тепер можна запросто вкрасти й використати у власних комерційних, військових, державотворчих цілях.
Ісламофобія та війна з тероризмом
Тридцять хвилин до півночі (2012)
Загроза екстреміських груп з Близького сходу потрапила на світову мапу дещо раніше за 2010-і, якщо точніше − з часів подій 11 вересня у Нью-Йорку. Утім 2010-і стали критичним моментом у попкультурі для переосмислення військових дій на території Сирії й Іраку. Гранично важливим для суспільства став факт персоніфікації зла, який втілився спершу в кількох голосних іменах терористів, а згодом в угрупованні «Ісламська держава». «Тридцять хвилин до півночі» (Zero Dark Thirty) Кетрін Бігелоу принагідно відповів на запит публіки. Це картина, що фіксує нову сторінку американської історії, за якою спостерігав увесь світ − багаторічний пошук терориста №1 Усами бен Ладена. Не дарма це кіно критики назвали фільмом-репортажем: робота з матеріалами спецслужб, зокрема, показує і не надто приємну специфіку роботи ЦРУ, за якими фігурують звинувачення в порушенні процедур допиту − простіше кажучи, тортурах.
ЛГБТ-стосунки
Помаранчевий − хіт сезону (2013−2019) / Назви мене своїм ім’ям (2018)
Саме в 2010-их тема ЛГБТ-стосунків потроху перестає бути сюжетним засобом контраверсійності частково завдяки легалізації одностатевих шлюбів у США. У цьому ключі серіал «Помаранчевий хіт сезону» − шоу, яке не боялося ризикувати. Адже в далекому 2013 цей серіал про будні жіночої тюрми не грав на тренді, а впевнено ставив у центр оповідання одностатеві стосунки як «дефолтні». Водночас лесбійське кохання тут і безперервно висміювали, і відчайдушно романтизували.
Уже у 2018 році Луці Гуаданьїно вдається обійти гей-кліше, відкинувши у «Назви мене своїм ім’ям» елемент гей-ідентифікації головних героїв. Перед нами постає історія першого кохання без гендерних прив’язок, що зробило фільм однією з найкращих love-story XXI, яку принагідно розіграли два хлопця.
Кліматична криза
Шалений Макс: дорога люті (2015)
Навряд Джордж Міллер мав на меті зняти маніфест екокатастрофи, коли започаткував власну франшизу про самотнього месника у пісках пост-апокаліптичної Австралії ще в кінці 70-их. Однак історія переродилась у 2015-ому, коли роль Макса на себе перебрав Том Харді, а за кермо вантажівки сіла Шарліз Терон. Через 30 років після подій оригінального «Шаленого Макса» тема нафтового ембарго й екологічної катастрофи як ніколи актуальна. І саме зараз, коли технологічний прогрес дозволяє перетворити пустелю в мегаполіс, декорований хмарочосами, Міллер чинить рівно навпаки − стирає в пил світ, яким ми його знаємо, і показує, як виглядатиме планета в епоху енергетичних воєн, де бензин та вода − на вагу золота.
Проблема масових біженців
Діпан (2015)
За «Діпана» француз Жак Одіяр отримав «Золоту пальмову гілку» Канн і, здається, саме це стало кінцевим доказом гостроти проблеми, про яку заговорила верхівка буржуазної Європи. Картина зосереджується на долі трьох незнайомців з Шрі-Ланки − чоловіка, жінки та 9-річної дівчинки, що шукають кращого життя в таборі біженців у Парижі. «Діпан» постав перед глядачем як картина нової мультикультурної реальності. І хоча не був першим таким прикладом, вважається показовим випадком просто тому, що тема біженців та їхньої адаптації болюча для Франції сьогодні, яка, зокрема, пережила трагедію з нападом на редакцію «Шарлі Ебдо». Утім Жаку Одіару вдалося перевести міжетнічні конфлікти свого фільму в універсальний жанровий і психологічний напрям.
Нейромережі та штучний інтелект
З машини (2015)
Наукова фантастика Алекса Гарланда постає універсальною історією про трансгуманізм, де автор сміливо заявляє про списання людства в еволюційний архів. Утім цей фільм виступає найпоказовішим з прикладів технофобії саме тому, що не експлуатує гротескний сюжет у дусі «Термінатора». Робот зі штучним інтелектом Ава − приклад наступного щабля розвитку. Вона використовує ту саму крадіжку даних для маніпуляцій з примітивною людиною, аби забезпечити виживання передусім усього свого виду. Гарланд малює найтемнішу з реальностей, ілюструючи наші фобії, де людина − це вже не ланка, що з’єднує нас з надлюдиною, як думав Ніцше, а «діра» і «баг» системи, які можна використати. А де штучний інтелект, там і дослідження природи людської, так що тест Тьюрінга виявляється справжнім випробуванням як для машини, так і для її творця.
Супергероїка та франшизи
Дедпул (2016)/ Месники: завершення (2019)
Поняття крупнобюджетного блокбастера стрімко мутує, а точніше − зростає як Грут з «Вартових галактики». Адже ми з вами живемо в часи «франшизного покоління», коли ні студії ні аудиторія не мислять категоріями фільмів-одиниць. Картина, зав’язана під цілу франшизу, вимагає певного рівня відповідальності перед фанатами. Екранізація коміксу повинна якщо не відповідати канону, то хоча б не суперечити йому. У цьому ключі варто виділити одразу два показових фільми: у 2016 році Райан Рейнольдс нарешті реалізував мрію перенести на великий екран Дедпула − постмодерністського супергероя, який регулярно ламає четверту стіну, тобто розуміє, що є лише персонажем, а отже, нещадно знущається над супергероїкою як такою.
Тим часом фінал «Месників» лише показав, як один фільм (перша «Залізна людина») перетворився на багатомільйонну ком’юніті фанатів і творців, що протягом десяти років формували окремий кінематографічний всесвіт.
Ностальгія за 80-ими
Дивні дива (2016 − …) / Першому гравцю приготуватися (2018)
Ностальгія стала органічною частиною міленіальського руху й у цьому випадку «Дивні дива» братів Дафферів потрапили в саме серце глядацького запиту. Адже ностальгія Дафферів повертала свого глядача в минуле, якого насправді для них ніколи не існувало − це ідеалізований час, де негативні події згладжені в угоду теплим спогадам. Музика Майкла Джексона, постери «Зловіщих мерців», приставки Nintendo, величезні рації замість мобільних телефонів, яскравий одяг, синтипоп і цитування відносно свіжого блокбастера «Мисливці на привидів». До того ж серіал Дафферів за стилем зйомки відсилав до незаперечної класики − «Інопланетянина» й «Полтергейста» Стівена Спілберга, «Чужого» Рідлі Скотта і «Залишся зі мною» Роба Рейнера.
Подібний терапевтичний ефект так само несе фільм «Першому гравцю приготуватися» (того самого Спілберга), присвячений розквіту гіківської культури, що припав на яскраві 80-і.
Права жінок й емансипація
Диво-жінка (2017)/ Вісім подруг Оушена (2018)
2010-і запам’ятають сміливим дискурсом про жіночу інклюзивність у кіноіндустрію, де заговорили про рівну оплату праці й однакові можливості незалежно від статі. Авжеж, Голлівуд не перетворився на феміністичну утопію, утім міцний тренд girl power почав потроху виводити акторок з такого собі гетто «суто жіночого мелодраматичного кіно», тому корректніше говорити тільки про тенденції, а не про радикальну зміну порядку речей. «Чудо-жінка» Патті Дженкінс − приклад перевернутого гендерного стереотипу, де Галь Гадот втілює сексуальність іншого роду. Замість примітивної спокусливої красуні на екрані виникає образ ідеальної сильної жінки, якою її собі малює режисерка сьогодення.
Ще один показовий, але поганий приклад дії тренду − «Вісім подруг Оушена» Геррі Роса, де класичний чоловічий сюжет вторинно перекладається на жіночий склад акторів, що в цілому маргіналізує як таку оригінальність, на яку заслужила кожна з актрис цього фільму.
Диктат індустрії розваг
Чорне дзеркало: Бузогриз (2017)
Про кризу ідей у Голлівуді говорять давно, однак саме останнє десятиліття характеризується відмовою від оригінальних сюжетів на користь сиквельної й спін-оффної системи розваг. Адже показати аудиторії саме те, що вона хоче − найвигідніша комерційна схема. У кінці 2017 року на Netflix з’являється інтерактивний фільм, де кожен глядач у певний момент може обрати, як розвивати сюжет далі. Критики дружно погодилися, що це новий щабель побудови наративу, комбінуючи кінематографічний підхід з найкращими аспектами відеоігор. Однак «Бузогриз» можна розглядати не лише як елемент інтерактиву, а й як метакоментар про свободу вибору й те, як аудиторія впевнено диктує індустрії розваг план дій. Настільки, що в повнометражному «Чорному дзеркалі» джойстик віддається буквально нам у руки, а головний герой болісно усвідомлює, що ним управляє вища сила.
Афроамериканська інклюзивність
Чорна пантера (2018)
Загострення расового дискурсу в Америці 2010-их сталося одразу з кількох абсолютно полярних причин, серед яких як президентство Барака Обами, так і поліцейське беззаконня, що вивело на вулиці цілі протести. Хвиля невдоволення докотилася й до розважального сегменту. У Голлівуді заговорили про недостатню репрезентацію чорної культури в медіа, а звідти вже за лавиноподібним принципом на піку популярності опинилися мюзикл «Гамільтон», виконавиця Бейонсе й хештег #BlackLivesMatter, а Кендрік Ламар отримав Пулітцера за свою реп-лірику. Влучним доповнення у 2018 році стає «Чорна пантера» Райана Куглера − блокбастер Marvel за мотивами коміксу про першого темношкірого супергероя, а на ділі − триб’ют африканській культурі й силі чорної ком’юніті, яка чи не вперше отримала такий масштабний фокус у кіно.
Фабрикації та викривлення правди
Людина-павук: далеко від дому (2019)
У сиквелі пригод Людини-павука Пітер Паркер вирушає в шкільну подорож до Європи, де має боротися одразу з кількома інопланетними вторгниками. Сам герой разом з рештою людства тим часом переживає втрату Залізної людини. Отже, наставник не прийде на допомогу школяреві. утім лінія Спайді у фільмі Джона Воттса, на диво, не основна, адже його противником виступає Містеріо. Він, містифікатор, намагається напустити диму в очі, чим він і займається, дискредитуючи Людину-павука в очах громадськості. З погляду фізичного протиборства Містеріо легко подолати, але цей антагоніст є чистою метафорою fake news. Містеріо − це темна сторона інтернету, маніпуляція свідомістю нашого покоління й підміна істин. Таким чином головним ворогом марвелівського супергероя стають фабрикації й викривлення правди, що робить «Людину-павука, далеко від дому» актуальнішим, ніж може здатися на перший погляд.
#MeeToo
Ранкове шоу (2019)/ Секс-скандал (2019)
Викриття сексуальних злочинів Гарві Вайнштейна сталося ще в кінці 2017 року, і з тих пір Голлівуд вправно взявся деконструювати хештег #MeeToo в кінематографічному й серіальному полі. Утім найкритичніше на цю тему вдалося заговорити творам, що вийшли зовсім нещодавно. Серіал стрімінгового сервісу Apple TV+ «Ранкове шоу» торкається тем мізогінії, проблеми влади жінок, подвійних стандартів у питанні звинувачень у сексуальних домаганнях. Водночас як капсула #MeToo, «Ранкове шоу» відмовляється малювати чіткі чорно-білі лінії й насолоджується вивченням сірої зони, а точніше − сторони звинувачення.
І якщо дія серіалу Apple TV+ відбувається у відносно нафантазовану всесвіті каналу UBA, то фільм «Секс-скандал» переповідає гучний кейс з Роджером Айлзом — колишнім керівником каналу Fox News, що був звинувачений у багаторічній агресивній сексуальній поведінці й домаганнях співробітниць каналу. До того ж наратив будується з погляду постраждалих жінок без віктимізації. Це робить «Секс-скандал» доволі колючим фільмом без спекуляцій.
