При виборі речей не варто орієнтуватися на оцінку суспільства

---

[ads-pc-2]

Психологія гардеробу – це своєрідний аналіз людини, за ефектом часто схожий на відвідування психолога. В Україні досі панує стереотипне ставлення до психотерапевтів, бо не всі люблять говорити з кимось стороннім про емоційно важкі речі. Однак шафа може частково стати нашим психологом – допомогти позбутися комплексів, страхів чи різноманітних установок. Адже одяг може не лише красиво «сидіти» чи підходити по кольору, але й бути джерелом ресурсу. Як шафа може видати ваші секрети та чому емоційна купівля – це майже те саме, що й алкоголь, пояснювала для Inspired Любов Проценко, стилістка й психологиня гардеробу.

---

Гардероб = ресурс

Гардероб може впливати на наше життя з точки зору стилістики та іміджу. А якщо ще й чітко розуміти, що й чому ми купуємо, тоді гардероб стає ресурсом для досягнення певних цілей. Це відображення і розуму, і зовнішності.

Однак часто буває навпаки: ми купуємо одяг, не підозрюючи, що нам його нав’язують і щиро думаємо, ніби він допомагає нам досягти цілей. Про це говорять медіа, лідери думок, експерти, маркетинг, самі бренди: «одягни цей плащ – і будеш жіночною», «одягни цю краватку – і тебе візьмуть на роботу». Але якщо ви не впевнені в собі, не вмієте перетворювати свої недоліки на переваги, то стаєте заручниками одягу. Ми купуємо речі, щоб подобатися комусь: мамі, татові, чоловіку чи бойфренду, начальнику, друзям. І щойно людина купує спідницю, щоб бути сексуальною, або рвані джинси й шкіряну куртку, щоб здаватися брутальною, вона втрачає себе.

У мене є клієнтки, які ще достатньо молоді й частково залежать від батьків фінансово, тому максимально дослухаються до маминих порад під час шопінгу. Тобто виходить, що не сама дівчина купує собі вбрання, а мама обирає, у що буде одягненою дочка. Часто клієнтки підбирають одяг, аби «відповідати» своєму чоловіку або його статусу. Він бізнесмен, юрист чи художник – і дівчата купують одяг, аби «чоловіку не було соромно кудись разом вийти».

Найчастіше купують одяг для роботи: підкреслити свою креативність або ж навпаки – строгість, скромність чи статусність («я ж керівник – треба костюм»). У такому разі клієнти починають обирати не те, що їм насправді подобається, і носити те, чого, на їхню думку, вимагає від них соціум. Однак це шлях в нікуди. Бо ми не можемо спрогнозувати, чого завтра захоче мама або чоловік і чи не зміниться дрес-код на нашій роботі.

Одна моя клієнтка розійшлася з багатим хлопцем. Вона залишилася в дружніх стосунках з його оточенням і так намагалася йому відповідати одягом та іншими «статусними» речами, що залізла в борги й депресію. Інша, успішна бізневумен, мала в шафі самі лише брюки. Як виявилося, в них вона «ховала» криві ноги. Колись однокласники їй заявили про це, створивши комплекс на наступні 15 років.

Тобто якщо ми купуємо одяг «для когось» або ховаємося в ньому від чогось, то в результаті за кілька місяців, років чи десятиліть – у кожного це по-різному – приходимо до незадоволення собою: своїми формами, заробітком, навичками. У цьому випадку гардероб не стає ресурсом, навпаки – ми стаємо його заручниками.

Ресурс дає він тільки тоді, коли ми впевнені в собі. Коли ми не комплексуємо, що не можемо в ресторані купити фуа-гра і тим паче не комплексуємо, що в нас сукня не від іменитого дизайнера, коли носимо «леопард», бо він справді до душі.

Тоді ми можемо за допомогою комбінацій, кольору та фасонів посилити свої виграшні сторони, додати ще більше впевненості, навіть демонструвати певний меседж – «я проти хутра – тому ношу парку», «я за екосвідомість – тому моя сумочка зроблена зі старих джинсів». Коли це свідомий вибір людини – це спрацьовує на всі 200%.

Скільки б ми не стояли перед дзеркалом у дорогому костюмі й не говорили собі «я молодець», ми ніколи такими не будемо просто через одяг. Це залежить тільки від віри в це твердження. Якщо ми касирку одягнемо у форму медсестри, то скільки вона не говоритиме собі, що вона медсестра, вона нею не стане.

Звідки це береться?

У психології є поняття стереотипів та установок. З одного боку, вони можуть виконувати негативну функцію, бо заганяють нас у певні рамки, але з другого боку, вони теж мають бути – адже так мозку легше пізнавати світ. Для більшості Італія – це піца, вино, Папа Римський, Франція – Париж, Ейфелева вежа, Норвегія – фіорди й лосось. Так само асоціативне мислення спрацьовує і з одягом. У кожного є власні асоціації відповідно до знань, досвіду та мислення.

Ще в дитинстві з різних каналів ми вихоплюємо, що спідничка – «ти ж дівчинка», спортивний костюм – для спорту, класичний костюм – для офісу. Коли виростаємо, ці установки нікуди не зникають, на них хіба накладаються нові. Тому коли одягаємо щось, наш мозок спрацьовує так, що наші рухи, емоції і поведінка загалом мають «відповідати» одягу.

Брюки досі лишаються «чоловічим» одягом. Діти ще малими бачать, що чоловіки ходять у брюках, а жінки можуть міксувати образи. Так закладається асоціація: якщо брюки, то – чоловік, чоловіча поведінка. Через це жінки, що регулярно ходять у класичних брюках на роботу, переймають на себе чоловічі якості. Стають вольовими, прагнуть керувати, відстоювати свою точку зору, втрачають можливість «дати слабинку» в емоційному плані. Це не погано, так просто є.

Аналогічно зі спортивним одягом: якщо ми одягаємо кросівки чи кеди, у нас на несвідомому рівні працює установка «біжи в цьому взутті». Та й сама форма дає нам цю можливість. Погодьтеся: по сходинках набагато швидше пробігти в кедах, ніж на підборах, хай і невисоких.

Коли ми одягаємо еротичну білизну, мозок розслабляється і налаштовується на кохання. До речі, багато сексологів радять парам із сімейними проблемами влаштовувати рольові ігри. Одягнувши спокусливий костюм «жінки-кішки», дівчина грає роль. Аналогічно й чоловіки. Часто в таких ролях пари можуть сказати те, чого не могли, коли були «звичайними» людьми. Чому? Тому що, знову ж таки, спрацьовують асоціації.

Тож коли людина приходить купувати якусь річ, вона орієнтується на власні установки, зовнішні впливи (медіа, інфлюенсери, бренди) та суспільну роль (у родині чи на роботі). Часто навіть не звертаючись до власних емоцій. У такий спосіб весь комплекс багажу просто навалюється на нас – і ми починаємо діяти так, як того вимагає суспільство та якась річ. І хоч це не так помітно, але гардероб починає нами керувати, а не ми ним. Суспільство каже: «ти ж дівчинка, тобі треба сукня», а сукня каже: «я не можу бігти, я довга – і взагалі вимагаю підборів». А людина насправді хоче джинсову спідницю й кросівки або шорти й в’єтнамки, але постійно вдає із себе ту, ким не є.

Що робити

1. Перебрати шафу

Для початку варто розібрати шафу й подивитися на власні речі. У мене це сталося після відвідин численних психологічних тренінгів, семінарів, лекцій. В один день я відкрила шафу й зрозуміла, що це ніби костюмерна головного персонажа з фільму «Спліт». У ньому «жили» 23 персони, а 24-та, Звір, намагалася вирватися назовні.

---

Коли ванна викликає тривогу, а кухня вбиває бажання готувати: організаторка простору про порядок у домі

---

Я зрозуміла: поки відвідувала курси, тренінги, змінювала свій світогляд і ставлення до себе – змінювався мій гардероб. Я нічого не викидала, просто купувала нові речі. Тоді проаналізувала свою шафу: «у цей період я позбулася цього комплексу», «цей светр асоціюється з відмовою від давньої установки». Тоді я усвідомила: всі ці речі – моє минуле, а я хочу жити теперішнім.

Взагалі чим більший гардероб, тим більше людина боїться позбутися певних речей.

Вони як спогади, емоційні гачки: «щаслива блуза» (хоча вона вже стара і з плямою), «веселий жакет», «сукня з першого побачення» (хоча з тим хлопцем ви вже давно розійшлися), «брюки, що додають упевненості». Для багатьох це ще й віддзеркалення певних установок: «ти ж дівчинка», «мужик», «ти ж керівник», «ти ж юрист» і так до безкінечності.

2. Викинути зайве

Зрозумівши, що старий одяг тільки стримує мене, я викинула його і почала заповнювати шафу новими речами. Я ставила собі такі питання: «чому я цю річ купувала?», «чи близький мені по духу цей колір зараз?», «чи хочу я носити цю річ?».

Але купувала я не просто щось гарненьке або за знижками. Я хотіла, щоб одяг став моїм внутрішнім ресурсом – і почала підбирати речі за певними критеріями.

3. Оновити

Найперше ставила собі питання: «чому я купую цю річ?». Якщо відповідь була в дусі «для походу в театр», «на весілля брата», «для зустрічі з друзями», то йшла геть від сукні чи костюма. Тому що відповідь має починатися з того, що «мені комфортно в цьому», «я почуваюся впевнено», «мені до смаку цей колір». Відчуваєте різні контексти? У першому випадку не ми купуємо, а ситуації нам нав’язують, що варто брати, а що ні, а в другому – ми орієнтуємося на власні почуття.

Часто чую питання про те, як треба одягатися на співбесіду. Відповідь: так, як вам буде зручно працювати. Поставте собі зустрічне питання: для чого вам робота, яка від самого початку вас дратуватиме? Уявіть: щодня ви одягатимете костюм, який ненавидите, йтимете в офіс, який розташований далеко, будете зневажливо ставитися до своїх колег, бо вони підтримують цей дрес-код. Чи отримаєте ви в такому середовищі те, чого прагнете – самореалізацію, нові ідеї? Якщо ж вам не так важливо, в чому виконувати свої обов’язки, і дрес-код на вас не «тисне», тоді можна сміливо пробувати. Просто не варто від початку робити те, що завдасть стресу й дискомфорту. 

Наступні питання випливають з попереднього: скільки разів я готова одягнути цю річ? Якщо ви купуєте щось винятково для «весілля», «роботи», «подруг», «колишнього/колишньої», то ймовірність, що вам захочеться це одягнути ще хоча б разів з 10, складає менше 10%. Коли ж ви орієнтуєтеся на власні емоції, то можете носити певний образ близько 50 разів. Магія!

Якщо ви хочете здійснити емоційну купівлю, бо у вас був важкий день, посварилися з босом/дівчиною/татом, не здали тест в автошколі, – не робіть цього. Бо це як алкоголь: задоволення тимчасове, а потім буде похмілля. Наступного дня будете шкодувати, що «викинули» гроші на вітер. Мій вихід із ситуації: поміряйте, сфотографуйте себе в образі, поставте собі вищеперераховані питання й відкладіть купівлю на наступний день. Якщо вам це дійсно потрібно, ви поїдете за цією річчю на Лівий берег чи Харківський масив. Але дуже часто стається так, що запал зникає.

Із чим це поєднується? Це особливо стосується спідниць, брюк, жакетів, тобто того, що доповнюється іншими речами (ви ж не будете носити одну спідницю без «верху»). Сам по собі жакет, наприклад, може бути класним, але одразу прокрутіть у голові, чи підійде він під ваші джинси чи спідницю. Якщо ні, подумайте, чи готові ви докупити до нього комплект – «низ» і взуття. Якщо так – можете брати. Якщо ні, сфотографуйтеся і подумайте кілька днів. Не бійтеся, що річ заберуть. Зараз ательє можуть відшити за будь-яким зразком, є замовлення на сайті – варіантів багато.

Обирайте різні кольори. Кожен колір має значення. Яскраві й теплі кольори – жовтий, помаранчевий, ніжний салатовий – заряджають на позитив, креативність, червоний зараз сприймається як колір сили й лідерства (хоча ще 40 років тому вважався вульгарним у багатьох країнах), чорний – це строгість, сила, елегантність, синій – впевненість, розум, зелений – спокій, розважливість. Навіть якщо працюєте в офісі, де потрібен дрес-код, ви можете створити власний стиль за допомогою деталей та аксесуарів.

4. Очищати

Треба чистити гардероб раз у півроку чи рік. З особистого досвіду знаю: буває так, що якась річ мені дуже подобалася, але за рік я «виросла» в емоційному й професійному плані – і вона мені вже розумово та психологічно не підходить. Майте сміливість визнати це й прибрати речі зі свого життя. Це дасть вам місце для нового ресурсу.