10 цитат із книги «Коротка історія майже всього на світі. Від динозаврів до космосу» Білла Брайсона
10 цитат із книги «Коротка історія майже всього на світі. Від динозаврів до космосу» Білла Брайсона
Білл Брайсон доступно пояснює досягнення науки та зазирає в майбутнє, силкуючись зрозуміти суть людського покликання.
[ads-pc-2]
Якщо у школі ви захоплено розглядали схему внутрішньої будови Землі чи із цікавістю вивчали сполуки хімічних елементів, ця книжка напевне стане вашою улюбленою. Якщо ж наука видається вам нудною й незрозумілою, Білл Брайсон переверне ваші уявлення.
Білл Брайсон
Білл Брайсон — британський письменник родом зі США, колишній ректор Даремського університету й почесний член Лондонського королівського товариства. Автор понад 20 книжок туристичної та наукової тематики. Свого часу працював у виданнях Times та Independent. Офіцер Ордену Британської імперії. Роками вивчаючи наукові праці та спілкуючись з антропологами, математиками, астрономами й фахівцями інших наук, автор «Короткої історії майже всього на світі. Від динозаврів до космосу» оповідає історію про все на світі: від Великого вибуху й до розквіту цивілізації.
1.
Кожен із нас складається з такої величезної кількості атомів, і всі ми піддаємося такій нещадній переробці після смерті, що значна кількість наших атомів, — як припускають, до мільярда в кожному з нас — колись цілком могли належати Шекспірові. По мільярду кожен отримав від Будди, Чинґісхана й Бетховена або від будь-якої іншої історичної постаті, яка б не спала вам на гадку. Ці постаті, вочевидь, мають бути історичними, тому що атомам потрібно декілька десятиліть, щоб повністю перерозподілитися; отож, як би вам цього не хотілося, ви навряд чи маєте атоми Елвіса Преслі.
2.
Ми на диво мало знаємо про те, що відбувається в нас під ногами. Кумедно, Форд почав виробляти автомобілі, а Нобелівський комітет присуджувати премії значно раніше, ніж ми дізналися, що в Землі є ядро. І, звісно ж, ідея про те, що материки, наче латаття, рухаються поверхнею Землі, стала загальновизнаною менш ніж покоління тому.
3.
Нині астрономи здатні робити найнеймовірніші речі. Якби хтось запалив сірника на Місяці, вони б зауважили цей вогник.
4.
Уявіть, що орбіта Землі — це щось на зразок автостради, на якій ми — єдиний транспортний засіб і яку постійно перетинають пішоходи, які зовсім не тямлять, куди дивитися, перш ніж зробити крок із узбіччя. Принаймні 90 відсотків цих пішоходів нам зовсім не відомі. Ми не знаємо, де вони мешкають, в які години працюють, як часто з’являтимуться на нашому шляху. Все, що ми знаємо, — це те, що в якомусь місці, через невизначені проміжки часу, вони перебігають дорогу, якою ми мчимо зі швидкістю понад 100 тисяч кілометрів на годину.
5.
Навіть якщо ми дізналися б, що у наш бік летить об’єкт, — через те, що рух цих космічних тіл так важко спрогнозувати, а всі розрахунки мають значну ймовірність помилки, — ми майже до кінця, принаймні до кількох останніх тижнів, не знали б, чи зіткнення неминуче. Упродовж майже всього періоду наближення люди існували б у конусі невизначеності. Безумовно, це були б найцікавіші декілька місяців у світовій історії. І уявіть-но святкування, якби метеорит пролетів повз.
6.
Якщо волієте створити старомодний, стандартний Всесвіт Великого вибуху, вам знадобляться додаткові матеріали. По суті, вам потрібно буде зібрати все, що є, — до найостаннішої порошинки й часточки матерії звідси й до краю світобудови, — і втиснути все це в цяточку, таку нескінченно малу, що вона взагалі не має розмірів. Це і є сингулярність. В обох випадках готуйтеся до справді великого вибуху. Безумовно, ви забажаєте відійти на безпечну відстань, аби спостерігати за цим видовищем. На жаль, відійти буде нікуди, тому що за межами сингулярності немає жодного «десь».
7.
Якось поет Поль Валері запитав Айнштайна, чи є в нього записник для занотовування ідей. Айнштайн подивився на нього зі щирим здивуванням. «О, це зайве, — відповів він. — Ідеї в мене з’являються нечасто».
8.
Середня відстань між будь-якими двома цивілізаціями становитиме, як вважають, принаймні 200 світлових років. Це означає насамперед те, що навіть якщо ці інопланетяни знають, що ми тут є, і якимсь чином можуть розгледіти нас у свої телескопи, вони бачать світло, яке залишило Землю 200 років тому. Тож бачать вони не нас із вами. Вони спостерігають за Французькою революцією і Томасом Джефферсоном, а також за диваками в шовкових панчохах і напудрованих перуках.
9.
Ніхто не усвідомлює меж руйнівної природи людства, але факт залишається фактом: де б ми не з’являлися протягом останніх 50 тисяч років або близько того, тварини зазвичай зникали, здебільшого у приголомшливих кількостях. В Америці після появи на континенті сучасних людей протягом 10–20 тисяч років майже миттєво зникли 30 родів великих тварин — деякі були дуже великими. Європа й Азія, де у великих тварин було більше часу, щоб навчитися обережності, втратили від третини до половини усіх особин. Австралія, з протилежно інших причин, втратила не менше 95 відсотків.
10.
Нам надзвичайно пощастило опинитися на потрібній відстані від потрібної зірки, досить великої, щоб випромінювати велику кількість енергії, і не надто великої, щоб швидко вигоріти. Це одне з див фізики — що більша зірка, то швидше вона згорає. Якби наше Сонце було вдесятеро більшим, воно б виснажило себе за 10 мільйонів, а не за 10 мільярдів років, і нас би вже тут не було. Нам також пощастило з орбітою. Якби ми опинилися надто близько, все на Землі википіло б. Надто далеко — все б замерзло.
