[ads-pc-2]

Сьогодні важко когось здивувати розповідями про міжнародне співтовариство гостинних людей, котрі задарма пускають до себе на ночівлю пілігрімів навколо світу. Майже кожен з нас хоча б раз чув про каучсьорфінг, і з кожним роком адептів «диванної філософії» стає дедалі більше.

Типова вписка виглядає приблизно так: тебе пускають до себе люди приблизно твого віку чи старші, вся їх квартира всіяна географічними мапами, прапорами і фотографіями місць, в котрих вони побували, а на холодильнику немає вільного від сувенірних магнітів місця. Господарі, зазвичай, знають декілька мов та розділяють твої захоплення і ви довго розмовляєте на кухні під чай або вибираєтеся в бар на пиво. Проте сьогоднішня історія буде про незвичний досвід каучсьорфінгу.

Виїжджаючи з Маямі, і ще не зіштовхнувшись з суворими реаліями американського автостопу, ми планували за перший день дістатися до Таллахасі. Але нас настигає жорсткий облом, і замість запланованих 480 миль (770 км) ми ледь проїхали 100 кілометрів. Розуміючи, що всі наші попередні плани летять шкереберть, ми відкриваємо couchsurfing.org і починаємо шукати людей поблизу. Маруся домовляється про прихисток на одну ніч, аби продовжити шлях вже наступного дня, і першим відгукується Орландо.

Коли ми прокладали маршрут Америкою, Орландо одразу привернув увагу, адже саме там знаходиться Діснейленд. Хто, будьте ласкаві зізнатися, переглядаючи мультики про Алладіна та Короля Лева у далекому дитинстві, не мріяв опинитися серед улюблених героїв? І от, наче, ми зовсім поруч але, о жорстока реальність, ціна у 111 баксів нам не по зубам. Ми планували защуритися і щодуху промчати повз Орландо, щоб зайвий раз не шкодувати. Проте доля мала інші плани, а, отже, якщо нас вже чекає хата там, то треба спробувати опинитися в парку як би там не було.

В це важко повірити, але хост за нами вислав машину в Джюпітер, 250 км від Орландо, щоб нам не довелося автостопити, хоч Маруся декілька разів відмовлялась від такої можливості.

Перше, що ми бачимо коли під’їзджаємо до будинку нашого хосту – величезна помпезна кована брама. Вона виглядає настільки монументально, що виникає відчуття ніби ми їдемо на прийом в Букінгемський палац. За брамою відкривається вид на під’їздну дорогу з дрібного гравію, зелені охайно підстрижені галявинки та невеличкі штучні озера правильних геометричних форм з фонтаном в центрі кожного.

Ми з Марусею не віримо своїм очам. Біля парадних дверей стоїть господар – дон Хуан, і я подумки ставлю собі жирнючий плюс за те, що читала Кастанеду і тепер можу вести світську бесіду.

Для нас відведено гостьову кімнату з антикварними меблями на другому поверсі. За вікном вид на тропічний сад з величезним басейном, джакузі та мармуровими статуями. Нам з Марусею синхронно починає здаватися, що ми заснули на заправці, де закінчився наш сумнозвісний автостоп, і нам сниться один й той самий сон. Але тут з’являється наш Дядя Фєя і запитує:

– Куди б вам більше хотілося: в Діснейленд чи на космодром НАСА поблизу мису Канаверал?

Виявилось, що господар має родичів у першому і якісь зв’язки у другому.

Ми верещимо неначе божевільні. Понеслась!

Весь наступний день зрання і аж до сутінок ми проводимо в центрі космічних досліджень імені Кеннеді.

Звідси стартувала місія висадки на Місяць космічного корабля Аполлон-11 і телескопу Хаббл.

Тут знаходиться один з найбільш реалістичних симуляторів польоту в космос повз котрий ми, авжеж, не змогли пройти. І звісно ж, ми верещали як сучки, коли нас, підперезаних до крісла, починає трясти та вертіти у всі боки, немов тенісний м’яч в пральній машині.

Тут, о боже, чи можливо в таке повірити, ти заходиш у циклопічних розмірів ангар, а в тебе над головою висить шатл Атлантіс.

Окрім успішної космічної кар’єри цей кораблик ще й у фільмі «Армагедон» засвітитися встиг. А у присвяченому висадці на Місяць залі зберігається привезене звідти каміння. До деяких з них можна доторкнутися рукою.

Поки нас на автобусі везуть територією центру я вперше бачу будівлю вертикальної збірки космічних кораблів та ракетоносіїв.

Через шалену висоту в будівлі під дахом іноді утворюються хмари і трапляються опади. Щоб ви розуміли масштаб цієї споруди, то ширина смуг на американському прапорі дорівнює ширині автобуса, а синій прямокутник із зірками має розмір баскетбольного поля. Готові ракети вивозять через найбільші ворота в світі.

Цілий день ми ганяли по музею, але встигли подивитися чи не половину усієї експозиції. І це при тому, що для відвідування відкрито не більше 10% території космічного центру.

Наступного дня ми вирушаємо у Дісней.

Перший шок наступає від розуміння того, що, виявляється, це не один, а цілі чотири парки та два аквапарки. Disney World в Орландо – найбільший за площею (100 км²) та найвідвідуваніший розважальний центр у світі. Це як видати половину Львова під атракціони. Між парками курсують безкоштовні автобуси та монорейкові потяги, проте після вчорашнього досвіду ми вже приблизно розуміємо місцеві масштаби, як і те, що більше одного парку ми подивитися не встигнемо. Тож обираємо «Магічне Королівство» – найбільш класичний діснеївський парк із Замком.

Всередині вражає майже все: краса ландшафтів, шалені американські гірки, локації улюблених з дитинства героїв – острів Тома Сойєра, дім на дереві Робінзона Крузо, піратський корабель, башта Золотоволоски. Можна сходити на чаювання до Божевільного Капелюшника. Минувши величезний цвинтар зі склепами та могильними плитами – потрапити в дім з привидами. І повірте, таких натуралістичних примар ви більше ніде не побачите.

Майже на всі атракціони довжелезні черги. Швидкість проходження збільшує fastpass, котрий можна отримати безкоштовно в спеціальному автоматі. Фастпасів, на жаль, набагато менше ніж бажаючих, тому хто рано прийшов – того і лапті.

По Діснею бігаєш з випучиними очима неначе тобі знову п’ять рочків. В кінці вечора починається головне шоу: парад мульт-персонажів, а потім фейєрверк біля замку. До цього прямо на його стінах відбуваються звукові та кольорові інсталяції та шоу. Нереально гарно та зворушливо. Казка оживає на очах і серце клекоче від дитячих спогадів.

Вночі, після Діснею, ми їдемо в найбільш відомий клуб в Орландо. Там сьогодні виступає один із засновників музичного стилю “trap” – dj UZ. Окрім того, що це була одна з кращих вечірок в моєму житті за якістю перфомансу, мене вразило ще й інше. З віп-зони, що на другому поверсі, хтось починає жбурляти в натовп гроші. Все це виглядає якось зовсім нереально й по-голлівудськи, проте банкноти все летять і летять в натовп повільно кружляючи і опускаючись в жадібно хапаючі їх руки. Нам пояснюють, що це доволі часте явище. Іноді просто так викидують десятки тисяч доларів. Це зовсім сюрреалістична картина: UZ виводить жорсткі біти, а натовп шаленіє під дощем з грошей та бризок шампанського.

Останній день нам пропонують провести на озерах. Їх тут сотні.

Унікальність цього місця в тому, що ти можеш перепливати з одного озера в інше крізь вузькі канали і так по воді проїхати декілька сотень кілометрів.

Ми приїжджаємо на пірс, де нас вже чекає швидкісний катер. Всередині нього знаходяться вейкборд, водні лижі і величезна надувна подушка! Наступні декілька годин ми обкатуємо всі ці водні причандалля, тримаючись за мотузку, катер тягне з шаленою швидкістю.

Після водних катань ми вирушаємо на огляди озер.

Окрім краси природи особливої уваги варті маєтки на берегах. Виявляється, що з нами по сусідству живе Тайгер Вудс, Шакіл О’Нілл та Кім Кардашьян.

Наша чотирьохденна відпустка в райський світ мільйонерів добігає до свого кінця. Нам треба вирушати далі.

Сита Флоріда лишається за спиною, на горизонті через таємничий морок болот Луїзіани з’являється Новий Орлеан. Ця історія – ще одне свідоцтво тому, що більшість кордонів існують лише в нашій голові. Якщо ти їх не боїшся і продовжуєш йти далі – можливості самі знаходять тебе. Найбільш вражаючі речі відбуваються з нами саме тоді, коли ми на них найменш всього чекаємо.

Текст – Аня Морозова

Фото – Марія Хандусь