[ads-pc-2]

#передмова

Уявіть собі центр Одеси. Чайки пролітають над головами з гучними криками, а перед очима розстилається безкінечність моря. І раптом зовсім поряд з вами починає лунати знайома мелодія: патріотичні мотиви Океану Ельзи у виконанні місцевого музиканта. Імпровізація? Вдала, бо нізвідки виникає гітарист гурту «Фіолет» – у світшоті з гербом Україні, кавою в руках та музичним інструментом за спиною. Поруч із ним – Сергій Мартинюк, соліст. 

Хлопці без зайвих запитань сідають поруч з одеситами і починають грати одну з власних пісень. Тільки тоді стає зрозуміло, що ця зустріч була спланованою – в руках дівчата і хлопці тримають роздруковані слова. Але як же це надзвичайно – потрапити на подібний open air.

Сидячи прямо на сходах, музиканти тихо та впевнено виводять вже третю мелодію, а голоси зацікавлених перехожих підхоплюють її з палкістю.

Одночасно з тим, як на місто сходить темрява і сідає туман, гурт прощається зі слухачами та запрошує на концерт, який відбудеться через кілька годин. Українські пісні в українському місті одним суботнім вечором: саме так відбулось моє перше знайомство з гуртом «Фіолет».

#інтерв’ю

Західноукраїнський гурт «Фіолет» п’ять років на сцені – важко уявити, скільки історій було пережито, мелодій –  зіграно, слів – написано. Життєтворча енергія ллється цілком невимушено – так, наче хлопці от-от заговорять з тобою віршами. Їхні відкриті жести та запал підкорюють, тож «Фіолет» – це, в першу чергу, запал і драйв. Принаймні, таке враження складається після бесіди з солістом гурту, Сергієм Мартинюком.

– Розпочнемо зі спогадів. Наскільки «милозвучним» було твоє дитинство? Я маю на увазі, коли ти всерйоз замислився над кар’єрою музиканта?

– Попри те, що музикою я почав займатись у досить зрілому віці, і починав я не як музикант, а як організатор концертів, вона була поруч зі мною була все життя. У мене дуже велика співоча родина: більшість сімейних свят проходили з піснею. Таким чином, я від самого народження знаю, що таке український мелос. І це так чи інакше знаходить відображення в тій музиці, яку ми з гуртом робимо зараз.

Відверто кажучи, я ніколи не думав, що ділитиму сцену з музикантами. Весь час навчання в школі я займався наукою, грав у футбол, навіть цікавився археологією. Я їздив на олімпіади, читав книжки. А от переїхавши до Луцька, почав власний проект, куди запрошував молоді таланти. Згодом, у 2007 році, я долучився до організації фестивалю Бандерштат. Почав займатись менеджерською діяльністю, ще глибше поринув у сферу музики. На проекті «Україна має таланти» я познайомився з нашим теперішнім басистом. Нарешті, у 2009 році розпочалось те, що зараз називається «Фіолетом». Розпочалось спонтанно: в мене було багато віршів, які хотілось зміксувати з музикою.

– Музику ти теж пишеш сам?

– Так, не маючи освіти. Але я не скажу, напевно, що пишу її – я приношу на репетиції виключно мелодійні заготовки, аранжування ми робимо спільно.

– Якою ти бачиш українську музичну сцену сьогодні?

– Останні роки українська сцена мене тішить більше, ніж будь-коли. На зміну всім титанам української музики приходить нова генерація, так звана «свіжа кров». Мені подобається те, що робить O.Torvald, я із задоволенням слухаю Vivienne Mort. Можливо, відношення до музикантів у нашій країні далеко не таке, як хотілося б. Багато людей не сприймають заняття музикою в контексті роботи, вважаючи музикантів дармоїдами.

З’являються проекти міжнародного масштабу, інтелектуальна поп-музика: The Hardkiss, Onuka. Нам, наприклад, важче виходити за кордон – бо, як і Бумбокс, ми орієнтовані на сприйняття публікою текстів. Саме тому важко грати музичні сети на європейських фестивалях, а хтось може собі це дозволити – і це чудово! Останні роки вимальовуються однозначно позитивні тенденції, і тішить думка про те, що і ми там є. Ми впевнені, що у гурту «Фіолет» – великий потенціал.

– Які досягнення гурту ти можеш назвати?

– Найбільше я пишаюсь тим, що ми відзначаємо п’ять років гурту, і лишаємось досі сім’єю. За ці п’ять років не було ані істотних змін у складі команди, ані сварок – попри те, що ми самі дуже різні. Між деякими музикантами різниця у віці становить десять років. Є відверті рок-н-рольщики, які живуть одним днем, і є батько трьох дітей. Так склалось, що в мене особисто поза «Фіолетом» дуже мало друзів, але я їх і не потребую. Це і моя робота, і мої дозвілля та відпочинок. Масштаб зростає, ми ці п’ять років втримались. Здається, це і є наше найбільше досягнення на сьогодні.

– Обери один гурт, один фільм, одну книгу.

– Земфіра, «Бійцівський клуб», «Сяйво» Стівена Кінга.

– Чим відрізняється твоя буденність як професійного музиканта від нашої?

– Бувають дні, коли ти проводиш на студії по сім-вісім годин. А буває, що спиш до обіду. Після двох, трьох, чотирьох концертів поспіль, від перенасиченості емоціями та після спілкування, яке насправді виснажує. Ти шукаєш себе, тиняючись по квартирі, бо ти втомився. А в усьому іншому – жодних відмінностей. Прокидаєшся, чистиш зуби, цілуєш кохану, не цілуєш кохану, ідеш в магазин. Щоправда, концертні поїздки – це інша справа, особливо якщо це тур. Чотирнадцять міст підряд в одному бусі, тією самою компанією в готелях та хостелах, цілодобово. Але ми намагаємось почути один одного, навіть якщо не поділяємо думку. Якщо чесно, я би з «Фіолетом» поспівав для української діаспори закордоном.

– До речі, про поїздки. Обери п’ять міст, куди ти мрієш поїхати.

– Особисто я би хотів відвідати Лос-Анджелес, якусь шотландську глибинку (навіть не знаю конкретного міста), Рейк’явік, Делі і Сідней. Австралія для мене – це музично дуже сильний континент. Там багато андеґраундних гуртів, які створюють якісний контент. Мені б хотілося дізнатись, з чого «виросла» культура. Бо в Австралії музику творять з оголеним нервом: ані в Британії, ані в США їй немає аналогів. Для мене це особлива земля.

– Чим перші виступи «Фіолету» відрізняються від ваших концертів сьогодні?

– Коли гурт починає свій шлях, він сам не до кінця розуміє, чого хоче. Ми уявляли музику, яку будемо грати, зовсім інакше. Вона мала бути концептуально, емоційно, технічно іншою. Якщо раніше ми хотіли грати лайтовий фанк, то останні два роки в концертному звучанні ми переходимо до прямолінійного гітарного року, досить драйвового. Щоправда, наші студійні записи робляться за однією концепцією, а концерти – за іншою. Вживу ми змінюємо звучання від гранжу до клавішних балад.

– А як ти ставишся до шанувальників?

– Це ж приємно. Ми не просто тішимо кількістю слухачів власне самолюбство, але і вважаємо це ознакою того, що ми на правильному шляху. Адже хто ти без тих людей, які чекають на наступну зустріч з гуртом? Невизнаний геній, який може десять років сидіти в підвалі, бути Джиммі Хендріксом місцевих масштабів, ображатись на світ за те, що він не розуміє тебе, і при цьому не провести жодного концерту. До того ж, шанувальники – це невід’ємна частина самого гурту, як на мене. Хіба я можу казати, що «Фіолет» існує, якщо поряд немає прихильників?

– Нарешті, що для тебе натхнення?

Мене особисто надихає іти вперед моя обіцянка мамі: що те, що я роблю, це не пусті слова. Хочеться довести вагомість і значимість справи, якою я займаюсь – але не собі, а сім’ї.

Мама досі запитує: це точно те, чим ти хочеш займатись? Ти людина емоції, ситуації та випадку. Людина зривів, нервів і так далі. Чи можна зі всім цим побудувати щасливе сімейне життя? Отже, мені хочеться довести, що те, що ми робимо, матиме цілком конкретний результат. А я вірю, що неодмінно матиме.

7 грудня Фіолет відіграє свій великий сольний концерт у Києві. Inspired розігрує 2 квитки серед читачів ось тут.