[ads-pc-2]

Осінь знаходиться всередині нас. І кожен переживає її по-своєму. Хтось бачить лише дощі, похмуре небо, напівголі дерева, а хтось бачить осінь натхненною, яскравою, трохи прохолодною, й від цього трохи ніжною. Осінь має свій настрій, свої відтінки чаю та кави. І, звісно ж, свої книжки. Теплі книжки. Які я вам, власне, пропоную відкрити. 

 “Теплі історії до кави”, Надійка Гербіш

«Герої цих історій – прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави – хоча, що тут казати – вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятка, на дні яких і збереглися ці історії.»

Тільки-но прочитавши анотацію, я зрозуміла: ось вона, моя “осіння” книга. Я приїхала до Львова на мій улюблений кавовий фестиваль, і в перервах між смакуванням кави завітала до книгарні, аби купити собі нових книжок. Я не читала рецензій чи відгуків на “Теплі історії…”, чесно кажучи взагалі не була знайома з творчістю Надійки Гербіш. Але тільки-но побачила книжечку, зрозуміла: треба її купити. Кавовий фестиваль, кавова книга – мозаїка склалась, все ніби стало на свої місця.

Приїхавши до Одеси, я зранку розпочала свою книжково-кавову-ранкову-терапію. Від кожної сторінки віє теплом, щирістю. Кожна маленька історія — як замальовка акварельною фарбою, така легка, натхненна. Після читання історії справді стає сонячно на душі. І цим сонцем хочеться ділитись. Я купила ще одну книжку, я відправила своїй добрій подрузі в інше місто, хай і в неї буде своя книжково-кавова терапія:)

“Бабусин чай з липового цвіту”, “Дощове лате”, “Лате з ароматом блюзу”, “Осіннє шоколадно горіхове лате”, “Стамбульскі замальовки кавою” – від одних назв вже стає тепло-приємно, а самі історії можна розбирати на цитати та вислови: “ хочеться персиків, міцної кави з веселковою пінкою та дихати небом.”

Як казала Надійка Гербіш в одному зі своїх інтерв’ю, “взагалі я починала, як дитяча письменниця. Сюди ж я перенесла те світобачення, яке давала і в дитячих оповідках. Вийшли якісь казки для дорослих, напевне. Можливо це – альтернативна література, інша”.

Читати на одному подиху цю книгу не можна, неправильно. Її треба смакувати, як гарну каву. Без зайвого поспіху читати одне-два оповідання на день. Помічати гарні речі та дрібниці довкола. Частіше посміхатися. Радіти кожному дню цієї осені. Як писала авторка, “Різдво можна святкувати щодня. Воно не залежить від пори року. Як і радість у серці.”

“35 кіло надії”, Анна Гавальда

“Нещасним бути куди легше, ніж бути щасливим, а я не люблю, чуєш, не люблю людей, які шукають легких шляхів. Чи не виношу нитиків! Будь щасливим, чорт забирай! Роби що-небудь, щоб бути щасливим.”

“35 кіло надії” – не найвідоміший роман Гавальди, проте він один з найтепліших. Короткий, дуже зворушливий, трошки сумний. Сам по собі сюжет книги невигадливий, написаний простою мовою, від імені дитини (і в цьому вся суть), простими словами про найголовніше – про любов та надію.

Не маючи жодної опори у житті, окрім вмираючого дідуся, герой створює її сам: це ті самі 35 кіло надії, які знаходились всередині нього. Надія допомагає переживати сварки батьків, той факт, що дідусь далеко й невідомо, як і яким чином закінчиться його хвороба. Хлопчик проходить усі випробовування сам, його надія повертає все на свої місця.

Ця історія змушує замислитись кожну дорослу людину про своє життя, життєві пріоритети, про погляди на сім’ю, вибір своєї майбутньої професії, ставлення до життя. Зрештою, книга змушує СПОДІВАТИСЬ. Й веде до висновку, що любов – це найголовніше, що ми можемо дати своїм дітям. Любити їх такими, якими вони є.

«Ожинове вино», Дж.Харріс

«Вино говорить. Це загальновідомо. Роззирніться. Запитайте вуличного оракула, незваного гостя на весільному бенкеті, юродивого. Воно говорить. У нього мільйон голосів. Воно розв’язує язик, вибовтуючи таємниці, які ви не збиралися видавати, таємниці, яких ви знати не знали. Воно кричить, просторікує, шепоче. Воно говорить про великі речі, про геніальні плани, трагічні пристрасті та жахливі зради. Воно регоче до упаду. Воно тихенько сміється собі під ніс. Воно ридає при вигляді власного відображення. Воно витягає на світло літні дні, давно минулі, і спогади, міцно забуті. Від кожного бутля віє іншими часами, іншими місцями. Джо називав це буденним чарами. Перетворюючи нижчі матерії в марення. Любительська алхімія».

Це зворушлива казка для дорослих. Книга про пошуки себе, про зміни, про те, що магія оточує нас на кожному кроці, треба лише навчитися її бачити. Історія головного героя, який відправляється в село в пошуках себе і щастя, може надихнути мільйони людей поміняти хоч щось у своєму житті і почати ставитися до нього простіше і легше.

«Ліки від меланхолії», Рей Бредбері

Всім відомо, що Бредбері – не просто письменник, а трохи чарівник, з-під руки якого вийшло багато гарних, трохи магічних, захоплюючих оповідань. «Запах сарсапарелі», «Були вони самгляві та золотоокі», «Все літо в один день», «Подарунок», «Чудовий костюм кольору вершкового морозива» та інші історії увійшли до збірки «Ліки від меланхолії».

«Коли все втрачено, залишається надія», – стверджує герой одного з оповідань Рея Бредбері. І ці слова могли б стати епіграфом до всієї збірки «Ліки від меланхолії», на сторінках якої завжди знайдеться місце для сумних посмішок і добрих чудес, тріумфу і тривоги, печалі і нескінченної жаги до життя.

«Братик Біль, Сестричка Радість», Богдана Матіяш

«Братик Біль, Сестричка Радість» – збірка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття людини: радість, смуток, страх, любов; ходіння по землі, відчуття пір року, розглядання зірок, хмар, неба, квітів, найпростіших речей, які тільки є. У цій книжці немає ідеалізації, але є довіра світові й віра в те, що навіть найбільший біль може врешті обернутися в радість.

Цитую один уривок:

«Ми маємо все. Але це наш вибір, що зробити зі всім, що в нас є, постановити при якихось речах бути, а від якихось відійти. Сприймати інших за найприкрішими вчинками, що їх вони тільки можуть зробити, чи бачити їх такими, якими вони насправді є всередині: простими й добрими. І не боятися. Не боятися навіть після найтяжчих падінь вчитися бути добрими. Бо вже від самого цього вибору – від миті, коли обираємо добро, – залежить дуже багато речей, і вже з нього починається дуже багато світла, яке здатне освітити й змінити найбільшу прикрість найтяжчий досвід, прогнати найдовшу ніч».

Гарного всім осіннього настрою та читання :)

Читайте також:

• 5 книжок українських авторів за останній рік, які варто прочитати
• 8 книг в електронному форматі, вартих уваги
• Що читати цього літа: summer booklist

Текст: Наталя Власенко