[ads-pc-2]

500px.com/AdelinaDarvina

Латвія — це не тільки країна моря, в якому плавають шпроти. Це не просто одна з держав Балтики, що розмістилась між Литвою і Естонію. Це земля, вкрита сосновими лісами і білими як сніг пісками, де все просякнуте запахом морської солі і духом сонцепоклонництва.

Цілий рік я була волонтером Латвійського Червоного Хреста. На 12 місяців моїм домом стало місто Лієпая на березі Балтійського моря. Після шаленого ритму Києва з його безкінечними натовпами, чергами і штовханинами, з його архітектурою, що поєднує непоєднуване, навіть третє за величною місто Латвії здається сонним селом. Але час і уважність змінює думку. Північна краса має іншу природу, вона має власну палітру і плин часу. Я довго і уважно спостерігала. Ділитимусь підміченим у тій послідовності, у якій кожна країна відкривається іноземцю. Чим терплячіший, тим глибше занурюєшся, тим більше скарбів знаходиш.

Біле море і білі ночі. Літак зависає над сивуватим морем, пролітає над вибіленим пляжем Юрмали і сідає на сіру смугу аеропорту Риги. З перших хвилин не полишає відчуття, що тут вже не раз був, а повітря таке свіже, що дихаєш ніби усім тілом. Дорога на захід Латвії — це соснові ліси, стада диких кабанів, які без поспіху переходять шосе, а ближче до Лієпаї — білі велетні вітряків.

500px.com/EriksZ

Латвія до божевілля рівнинна. Під кінець року починаєш погоджуватись з місцевими, що пагорби Сігулди таки гори. Зате тут повно лісів, у яких збирати гриби можна вже в кінці червня, а чорниця за розмірами нагадує вишні. Так, літо холодне, зате дерева до жовтня лишаються зеленими, і квіти відцвітають повільніше. Зима морозна, хоча дуже різниться від регіону. Якщо в Ризі -12 і хмарно, то в двох годинах їзди в Лієпаї -5 і світить сонце. А в цей же час в Даугавпілсі близ кордону з Росією всі -20. В Києві я ненавиділа зими, бо сніг означав зіпсоване взуття, настрій і здоров’я. Латиську зиму не можливо не любити: гори блискучого снігу, між яким ідеально розчищені доріжки, навіть на пляжі!

Літом повітря прогрівається до плюс двадцяти, тож море, яке тут називають Baltais jura (Біле море), радує більше рибою і бурштином, ніж можливістю покупатись. Проте холодна вода не лякає віндсерферів і моржів. У Лієпаї вітер не стихає майже ніколи, відповідно потік любителів політати по хвилях теж. З травня по липень на берегову частину Латвії приходять білі ночі. Близько дванадцятої ночі сонце намагається закотитись за горизонт, але зависає над ним, а о четвертій ранку різко сходить. Паралельно вночі поряд із сонцем висить місяць. Видовище неймовірне. Хоча для нетутешніх радість тягнеться недовго, бо швидко збиваються біоритми, і ти виходиш о другій ночі на вулицю так, прогулятись, розім’ятись. Така тривалість сонячного дня проте на користь ягодам, особливо полуниці. Солодша і червоніша лише ближче до полярного кола.

500px.com/GlebFjodoroff

Хліб і три рибини. Якщо відкрити будь-який путівник по Латвії, то дізнаєтесь, що типові страви латиської кухні – це пельмені, розсольник, борщ і салат олів’є. І латиші свято в це вірять. Крім того, в  магазинах продається гречка, сало і холодець. Як на мене, що точно латиське в їхній кухні, це хліб. Сотні сортів, переважно житнього, свіжа випічка, а також хлібний суп, хлібний йогурт, і навіть хлібне морозиво.

Якщо вам досі хочеться такого морозива, як в дитинстві – вам в Латвію, молочні продукти тут досі робляться з молока, а жирність сметани стартує від 25%.

Знамениті шпроти, скумбрія, кальмари, ікра і ще повно рибних див чекають вас на Ризькому центральному базарі. Якщо і не купите, то хоч напробуєтесь, базар він і в Прибалтиці базар. Хоча чималу конкуренцію ринкам складають «зелені» магазинчики, де широкий вибір екологічно чистих продуктів, виготовлених у Латвії. Найпопулярніші натуральні ягідні соки, особливо з традиційної для Латвії журавлини, ягідні цукерки і ароматні трав’яні чаї. До речі, латиші переживають бум «збиральництва». Все більше сімей намагаються власноруч збирати ягоди та гриби, а якщо вам в гостях запропонують чаю, то, швидше за все, це буде домашній трав’яний настій. Втім, прагнучи здорового харчування, прибалти не відмовляють собі в алкоголі. Найпопулярніші, звісно, пиво, ризький бальзам і настоянки. П’ють без тостів.

Мовне питання. Серед лінгвістів досі точаться суперечки щодо латиської і литовської мов: чи розвивались вони самостійно, чи разом зі слов’янськими мовами. Я не лінгвіст, але вивчала латиську, і вона точно має чималий вплив німецької, шведської та слов’янських мов. Як на мене, логіка мови точно нам близька, і слов’янину вивчити її не важко. Навряд чи зі мною погодять усі 595 тисяч росіян, які мешкають в Латвії. Чимало з них принципово відмовляються вивчати мову країни, в якій живуть. Вони навіть не хочуть, щоб їхні діти це робили, аргументуючи тим, що «краще вивчати англійську і валити звідси». Як наслідок, діти, що живуть в одному дворі, не можуть нормально між собою спілкуватись. Російськомовні важко інтегруються і, не дивлячись на їхні очікування, не часто кудись «звалюють».

В Латвії, на відміну від України, все менше молоді знає російську, зате без проблем спілкується англійською, старше ж покоління навпаки.

Схід сильно русифікований. Захід більш «бандерівський», відсоток російськомовного населення не перевищує 10%. За рік мене тричі образили за невчасно використану російську. Було неприємно, але поставилась з розумінням. Очевидно, що мовна ситуація складна, треба відстоювати державну, підтримую і поважаю. Проте, не варто сподіватись, що агресією і образами щось зміниш.

Навіть на заході Латвії помітний розділ населення, але швидше не через мову чи національність, а через різницю поглядів. В Лієпаї є два популярних клуби, один умовно російський, інший – латиський. В латиському грають рок, джаз, вдягнені всі без претензій, більшість дівчат без макіяжу і підборів. В російському грає російська попса, дівчата в коротких спідницях, шалено високих підборах, макіяж плюс зачіска, надто зухвалі залицяльники. У латиських латишів і латиських росіян не прийнято ходити один до одного в клуби.

Латиші часто зневажають росіян за совковість, росіяни іноді називають латишів «нацистами» через надмірність в так званій «націоналізації». Наприклад, минулого року РАЦС Лієпаї відмовив батькам у видачі свідоцтва про народження дитини з іменем Мірон. Відповідно до законодавства, всі імена та прізвища включаються в граматичну систему латиської мови. Новий варіант імені – Міронс здався батькам співзвучним зі словом «міроніс» – «покійник», і вони категорично проти такого імені. Як наслідок, дитина вже рік без документів, і мама з татом здаватись не збираються. Такі от суворі закони в Латвії, а ще не простий менталітет, жаліються деякі російськомовні. Погоджуюсь. Як і з тим, що, живучи в країні, маєш поважати її традиції і закони. Врешті решт, ніхто ж нікого не тримає. Людина вільна обирати, де їй комфортніше жити. Але звичайно, дурних немає. Багато хто жаліється, що вступ до ЄС нічого хорошого Латвії не дав. Проте назад на історичну батьківщину росіяни повертатись не поспішають. Треба бути сліпим, щоб не помітити, що рівень життя в Латвії набагато кращий, ніж в Росії, Україні чи Білорусі. Відверто кажучи, люди тут і в радянські часи жили більш забезпечено і по-європейськи. Моя сім’я їздила в Прибалтику ще до розвалу союзу, і це завжди було як поїздка в інший світ. А що і казати про сучасну Латвію.

Балтика і українці. Українців в Латвії вистачає. Переважно всі вони спілкуються російською, але варто тільки в громадському місці заговорити українською, як хтось з оточуючих підходить і каже «здоровенькі були». Якось на одній з вечірок до мене підійшла латишка: «Мені сказали, що ти українка!» – «Так, українка…» – «Ой, як класно! Я така рада, що можу з тобою поговорити! Я так люблю Україну!». Виявляється, одна з найпрестижніших шкіл Риги – українська, і там вчиться багато латишів. Українців в Латвії люблять. Навіть якщо ваша російська мова трошки дратує співрозмовника, варто лишень сказати, що взагалі-то ти з України, і на обличчі латиша з’являється посмішка. Латиші поважають українців за боротьбу за незалежність від Росії, тому вважають братами. Росіяни Латвії вважають братами, «жили ведь в одной стране».

Латиші. Особливі прикмети. Знаменитий балтійський темперамент, скільки про нього придумано жартів. В них є чимало правди, окрім одного – латиші не говорять повільно, вони просто повільно приймають рішення. Ні, вони не пригальмовані, вони просто не поспішають. А куди бігти, чому? Слова «швидше», «терміново», «на вчора» зрозумілі хіба що мешканцям Риги. Перший місяць витратила багато часу і нервів намагаючись переконати керівництво, що варто запускати проект вже зараз. Щодня чула одне і теж «так, так, тільки пізніше», та навіть більше, я бачила переляк у їхніх очах від мого натиску і наполегливості. І тільки потім я зрозуміла, що в Латвії «пізніше» означає в кращому випадку «через місяць-два», в найгіршому – «ніколи». В латиській мові, на відміну від японської, існує слово «ні», але іноді здається, що вони про нього забувають. Їм просто страшенно незручно комусь відмовляти, їм легше казати «пізніше». Існує стереотип, що північні народи більш пунктуальні, але не забуваємо, що в Латвії ніхто нікуди не поспішає. Тож зустріч з легкістю може відбути на годинку пізніше від запланованого, і ніхто з цього трагедії не робитиме.

Для латишів дуже важлива приватна територія і спокій. Тому в свій дім вас покличуть не скоро, секрети не розповідатимуть і з обіймами і поцілунками не лізтимуть.

Теж очікується і від вас, маєте поважати особистий простір. Серед латишів посміхатись незнайомим якось не прийнято. Тож, якщо хтось просто так посміхається на вулиці, то, швидше за все, такий же іноземець, як ви. Сміються і голосно розмовляють в транспорті теж приїжджі. Латиші лаконічні в спілкуванні. Це відноситься і до стосунків між жінкою чи чоловіком. Якщо молодий чоловік запрошує вас на каву, і ви за слов’янською звичкою з першого разу не погоджуєтесь, набиваючи собі ціну, то ризикуєте назавжди його втратити. Тут все просто: «так», «ні», і без «не знаю».

500px.com/ik1wdc

На мою думку, справа в тому, що в Латвії живе всього 2 з половиною мільйони населення, з яких один – в столиці. Значна частина іншого населення розпорошений по хуторах. Тобто ти живеш між лісу, в тебе немає сусідів, немає кому посміхатись і вітатись, немає з ким пити горілки. За рік життя серед латишів розумієш, що спокій таки безцінний, а тиша звучить прекрасно.

Більшість латишів відносять себе до лютеран, католиків, православних і протестантів. А останні роки багато місцевих починають повертатись до язичництва. Незалежно від того, чи вважають місцеві себе релігійними, язичниками або ж атеїстами, більшість традицій латишів пронизані духом поганства. І це від офіційних святкувань, до побутових звичок. Наприклад, в свято Ліго, або Янів День (день літнього сонцестояння) на центральній площі Риги готуються дві величезні ватри під язичницьку пісню «Ліго». На кожній з них спалюють величезні дубові вінки, на котрих прив’язані листівки з сокровенними мріями, які може написати кожен охочий. А головною піснею Свята Пісні і Танцю, чи не найголовнішої події країни, є гімн Сонцю, а точніше «Сонце, Перун, Велика Вода» (Saule, Perkons, Daugava). І спробуйте знайти латиша, який не знає напам’ять цих двох пісень.

Ті ж самі традиції і в побуті. Квіти скрізь, влітку і взимку, навіть люди з невеликим достатком купують живі квіти, щоб прикрасити оселю. Те ж саме зі свічками. Латиші мають звичку запалювати їх завжди і всюди. Заходиш серед робочого дня у кабінет до офіційної особи, а там на столі букетик і горить пару свічок. Латиші більше за південні народи люблять сонце, і коли його немає на небі, вони запалюють його у хаті. Латвія звичайно не може похвалитись зухвалою яскравістю південних країн, але якщо трошки почекати, вам обов’язково відкриються всі її кольори, звуки, запахи і, головне, латиські серця.

Текст: Анна Каленська