[ads-pc-2]

Навчання за кордоном для українських студентів, котрі не виграють олімпіад чи грантів, здається часто чимось складним та недосяжним. В реальності усе не настільки складно та заплутано. Чи важко потрапити на навчання та проживання до Євросоюзу, як живеться там студентам із інших країн та чи варто їхати на навчання до Німеччини зокрема – про це редакція Inspired поговорила із українською студенткою Анною Портикевич, котра зараз перебуває за кордоном, паралельно завершуючи навчання ще в українському виші:

– Привіт, Аню. Отже, розкажи, як ти потрапила в Німеччину, чи треба взагалі було складати якісь іспити і що це за програма, завдяки якій ти опинилася в цій країні?

– Я потрапила цього разу до Німеччини за програмою Au-Pair. Це не навчальна програма в повноцінному розумінні, а скоріше можливість студентам протягом року у повному сенсі цього слова пірнути у німецький побут.

Тобі надається можливість жити рік з сім’єю, вивчати мову країни, у якій ти знаходишся (є Au-Pair до Сполучених Штатів, Франції та інших країн), і проводити час з дітьми, коли батьків немає вдома. Є нюанс: не можна декілька разів їздити до однієї і тієї ж країни. Ще у кожної країни є свій віковий ліміт (в середньому 25 років). Взагалі ця програма безкоштовна, якщо не враховувати кошти за візовий збір та квитки. Деякі студенти з України користуються послугами численних агенцій, які допомагають із документами та усілякими питаннями, але це вибір виключно особистий.

Щодо іспитів: головний буде у реальному житті – чи зможуть тебе зрозуміти навколишні. Хоча я й додавала до своїх документів мовний сертифікат, але це не гарантує нічого :)

Я опинилась у місті Єна, Тюрінгія. У моїй сім’ї – троє дітей, двоє з яких близнючки; мешкаємо у центрі міста. У вільний час я займаюсь своєю дистанційною магістратурою (прим. Inspired – Аня вчиться в миколаївському виші на філолога), а ще ходжу до університету на курси німецької та іспанської мови, вивчаю навколишні місця та краєвиди і трохи подорожую.

– Чому саме ця програма та чому зараз масовий наплив студентів саме у Німеччину?

– На відміну від інших країн Європи навчання тут майже безкоштовне. Чому майже: є Studiengebühren (щось на кшталт оплати за додаткові навчальні послуги), але не у всіх федеративних землях. Також треба знімати квартиру або кімнату у гуртожитку, харчуватись, купувати підручники тощо.

У нашому посольстві треба надати рахунок, який показує, що у тебе є гроші для перебування на рік. Скільки саме – залежить від федеративної землі. На сайті одного університету підрахували, що норма складає близько 800 євро на місяць, не враховуючи сумочок від Шанель та інших дрібничок :) Плюс студентам дозволяється у вільний від навчання час знайти собі роботу.

– Що вимагається від майбутнього студента німецького вишу, окрім знання мови? Хто може / не може подавати документи на подібні програми?

– Головним все-ж таки залишається знання німецької мови на рівні більшому ніж «Hallo wie geht’s?». Усі студенти-іноземці мають скласти німецький іспит (Test DAF або DSH). Подавати документи можуть усі: ніяких лімітів немає.

Також обов’язковою вимогою є закінчення щонайменше 2 років навчання у ВНЗ в Україні. Наші системи навчання трохи різняться: у школі німці навчаються на два роки довше. Хоча я чула, що деякі вже тут якось закінчують цю різницю.

Також є багато стипендій, ґрантів, програм обміну. Найпопулярніші тут – це DAAD та Erasmus. Нещодавно прочитала, що в університеті мого міста є співпраця із Київською Могилянкою. Одна студентка розповіла мені, що до них приїздив за програмою обміну професор історичних наук з України. Хоча тут українську мову за увесь час перебування я чула лише раз (російськомовні зустрічаються навіть занадто часто), приємно чути, що хтось був в Україні і знає про неї більше, ніж лише про політику, й місцеві не питають, як в Америці, де ж вона знаходиться.

– Як влаштовано побут: де живуть, харчуються та відпочивають більшість студентів? Які активності (окрім лекцій та підготовчих курсів) в тебе є?

– Я живу у студентському містечку, так що тут усе саме для студентів, хоча є й багато сімей з дітьми (теж виховують майбутніх студентів). Буває, йдеш у якомусь районі, і несподівано бачиш корпус університету.

Університет ім. Фрідріха Шиллера був заснований у 16-му сторіччі та входить до десятки найстаріших у Німеччині. Єна – місто, відоме на увесь світ своєю оптичною фірмою Carl Zeiss, яка вже, на жаль, не працює так масштабно, як раніше. Університет треба було розширяти, тому зараз деякі корпуси знаходяться там, де раніше був завод. Американський скульптор на території залишив декілька скульптур начебто із сміття, що було знайдено раніше, для показу минулої індустріалізації цього місця.

Студенти, як це не дивно, живуть саме у центрі. Тут знаходиться більшість гуртожитків та Wohngemeinschaften (точного перекладу не надам, WG – це коли знімаєш квартиру з кимось). Вдвох чи втрьох можна поділити орендну плату та жити у квартирі з видом на Martkplatz. :)

У студентів є проїзний, який поширюється на усі види транспорту в межах усієї федеративної землі. Здається, не можна їздити лише на ICE (їхній супершвидкий поїзд). Коли я поверталася з Гамбурга до Єни, мама сказала, що я сідаю у літак. Ех, українські спальні літаки! :)

Транспорт коштує тут досить дорого, справді. Є багато альтернатив, наприклад mitfahrgelegenheit.de. Наприклад, ти їдеш із того ж Гамбурга до Єни машиною і у тебе є 2 вільних місця. Ти надаєш цю інформацію на сайті, а користувачі знаходять тебе – і ви подорожуєте разом, поділивши кошти на пальне. Так можна доїхати не за 200, а за 25 євро та перевірити свою вдачу на попутників. Моя бабуся довго дивувалась, як я доїхала до Дрездена. :)

Ще декілька слів про транспорт. Ні для кого це не секрет, що на велосипедах тут пересуваються з найменшого до найстарішого віку. Нове, що я побачила тут: велосипеди із дитячими сидіннями або із причепом, де можуть сидіти двоє дітей! Оце рівень! :)

Діти зобов’язані завжди надівати шолом, чула, що скоро буде закон, за яким й усі дорослі надягнуть свої велосипедні шоломи. Дуже класно у них організовано рух транспорту, включаючи велосипедний. Розмітка, світлофори для велосипедистів, окремі маршрути – усе полегшує щоденне пересування.

У Німеччині є багато на що подивитись. Одне із найкрасивіших місць, де я побувала – Балтійське море. Хоча я там і не купалась (усі навколишні із радістю залітали у холодну воду, бо на 5 хвилин виглянуло сонце, яке не гріло; взагалі про погоду тут – окрема історія), атмосфера просто пречудова. Хвилі нагадують про океан, а краєвиди – південь Англії.

Розкажу про харчування. Тут повсюди є знижки в кафе та їдальні для голодних студентів :) Ціни на їжу тут в цілому менші: можна пообідати десь за 5 євро, навіть менше. У моєму місті є магазин «Колобок», де можна купити гречку, згущене молоко, квас та інші неіснуючі тут продукти. Хоча тут продають у супермаркеті кефір «Калінка» :)

До речі, готувала своїй приймаючій сім’ї борщ, так вони зберегли собі на холодильнику рецепт.

Також неподалік є біомаркт, де усе супер-корисне, без штучних домішків і навіть продається одяг із біо-котону.

Помітила у німців 3 улюблених слова: 1) БІО (біо намагаються приписати усьому, навіть кульковій ручці; це в нас огірки із городу, а тут багато штучних додавань, тому українська їжа смакує краще за будь-яку іншу) 2) ТЕРМІНИ (калька з німецької, я маю на увазі домовленості) – німці планують усе завжди, бажано за місяця два-три; я змінила свій скромний український маленький записник на Terminkalendar (щоденник); можу сказати, що він і справі мені допомагає 3) СТРЕС (порівняно із Україною життя тут і справді більш напружене, але за моїми спостереженнями вони і справді зловживають цим словом. Приклад: автобус запізнився на хвилину, все, стрес, або день пішов не так, як було раніше заплановано у термінкалендарі :) )

– Аню, а розкажи трохи про місто, в якому живеш: чи багато населення, що тобі найбільше подобається / не подобається у місті, чим відрізняється кардинально після України?

– Перша згадка про місто Єна датується 12-м сторіччям: здається, так давно, але у Німеччині цим нікого не здивуєш, бо усі міста дуже старовинні. Як у будь-якому такому містечку тут є Marktplatz (ринкова площа), Rathaus (ратуша) та ціла низка заплутаних вуличок. Але в якому я місті би не була, навіть де жителів лише декілька тисяч (так, тут це все місто), у центрі завжди є туристична інформація, де можна безкоштовно або за невеличку платню взяти карту.

Моє місто подобається мені своєю компактністю. Хоча воно і може здаватись маленьким у порівнянні з українськими містами: тут живе лише 100 тисяч осіб. Але тут є усе для того, щоб не нудьгувати (плюс лише 20 тисяч студентів). Плюс мені подобається географічне розташування: Єна знаходиться у долині, а навколо є невеликі пагорби, які усі гордо називають горами.

Так що, коли ти втомився від студентського компактного життя, можна піти насолоджуватися навколишніми захоплюючими видами, яких тут багато. До речі Тюрінгію називають зеленим серцем Німеччини, і щодо природи я відчуваю себе як вдома. Єну можна згори обійти пішки плюс є багато різних маршрутів, башт, замків, навіть не потрібна карта – буквально на кожному дереві знак «направо підеш – Napoleonstein (Наполеонський камінь) знайдеш». Так, до речі, Наполеон тут також був.

– Німецька молодь – вона схожа на українську чи ні? Які цікаві відмінності чи спільні риси ти зауважила? Як проводять дозвілля, чи більш активні чи менш у порівнянні із українськими однолітками?

– Молодь зараз взагалі мультикультурна, тому ніяких кардинальних відмінностей зауважити не можу. Єдине що у Німеччині, як і в принципі в інших європейських країнах, більший доступ до всього – у них більше можливостей подорожувати, переїжджати та бути активними.

Культурне життя тут справді дуже багате. Кожні 2 місяці випускається культурний план міста, де можна заздалегідь спланувати, куди ти хочеш піти. Нещодавно була на альтернативному джаз-сеті, де музиканти переводили на джазові ритми будь-які звуки, а глядачі могли брати участь у створенні музики через певний додаток.

Раз на тиждень на головній площі проходить фруктовий та овочевий ринок, раз на два тижні – «блошиний ринок», де можна знайти усе: від якихось раритетів до авторських картин. Я знаходжу тут книжки по євро за штуку.

Також тут дуже великий ботанічний сад, який належить біологічному факультету. Особисто я ходжу туди подивитися на скульптури та помалювати.

Є дуже багато цікавих магазинчиків, наприклад неподалік від мене є один, де продаються лише будиночки для пташок (як вони самі пишуть: «вілли для пташок»). Їх там стільки! Ніколи не думала що застрягну у подібному закладі щонайменше на годину. Чи ось є магазинчик, де дві жіночки шиють капелюхи власноруч. Запропонували мені перед вибором присісти випити з ними каву.

Неподалік живе скульптор-художник, звуть його Jochen Bach. Він сам організував галерею та сад скульптур. Дуже цікаво! Я була справді вражена його стилем. Вхід вільний, можна придбати деякі його роботи, також час від часу тут проводяться якісь заходи. На території знаходиться він сам та його помічник (до речі – із України). Позаду на футболці у нього написано «Поговоріть зі мною, я – художник». Зізнаюсь, я сама спочатку не зрозуміла із ким говорю, поки він не став до мене спиною.

Люблю Єну за трамвайчики. Ось іноді їздять навіть такі старі, як цей на фото. Крім цього, можна замовити Partybahn (трамвай для вечірки) та їздити на ньому містом. До речі, тут ще є андеграунд-клуб, що знаходиться на старій частині вокзалу. У нього навіть адреса звучить як: «Kassablanca Jena Колія 1».

– Як вважаєш – чи варто їхати на навчання за кордон після школи, чи здобувши базову вищу освіту в Україні?

– Варто! Я дуже вдячна за свою філологічну освіту в Україні, вона навчила мене багато чому та дала стимул розвиватися. Але навчання тут відрізняється концептуально: тут ти один. У тебе немає ні власної групи, ні розкладу і за тобою ніхто не бігає, щоб ти здав семінар. Ти сам собі складаєш графік, шукаєш на сайті університету викладачів, карту університету і намагаєшся встигнути все осягнути. Тобто освіта тут більш демократична, як і у принципі усе в Європі, вона більш розвиває у тобі самостійність: «гуртом не легше батька бити».

Якби я приїхала сюди після школи без університетського досвіду – було б дуже важко. Як я вже сказала, студенти-першокурсники тут набагато старші за своїх українських «колег». Щодо цього тут зараз багато дискусій: ти закінчуєш університет майже у 28, ти півжиття провчився і не знаєш, що робити далі. Але у європейських студентів на відміну від наших – набагато більше практики, і вони частіше беруть участь у програмах обміну. Я б радила поїхати хоча б на рік для порівняння, отримання знань з іншої перспективи та кращого пізнання себе.

– Дякую, Аню, за таку докладну та цікаву розповідь. Завершимо розмову твоїми побажаннями читачам Inspired.

– Подорожуйте, відкривайте для себе світ та себе світові! :)