[ads-pc-2]

Влітку 2016 Агате Кіселе з Латвії вирушила у довгу подорож на велосипеді. Проїхавши десять країн та понад 5000 км, сьогодні Агате ділиться своїми спогадами та пригодами. Як провести 143 дні на велосипеді, та що може чекати вас у дорозі, читайте далі.

– Що спонукало тебе вирушити в цю подорож?

– Думаю, вирішальним моментом стала моя участь у EVS проекті в Фінляндії. До цього в мене було цілком звичне життя – я навчалася в університеті, підпрацьовувала, брала участь у скаутській організації та проводила час з друзями. Я ніби жила всередині великої бульбашки і думала, що подорожувати – дорого та небезпечно, особливо якщо ти один. Під час перебування у Фінляндії в мене було достатньо часу, щоб дивитися натхненні фільми, читати хороші книжки, але головне, подумати про свої цілі. Завдяки моїй сусідці я почала подорожувати автостопом так багато, як ніколи до цього, і вперше в житті спробувала каучсерфінг. Це все дуже мене надихнуло, і я подумала, що я хочу робити більше подібних речей, адже вони приносять мені радість. Подорожувати на велосипеді видалось хорошим варіантом, адже це безкоштовно, ти рухаєшся достатньо швидко, можеш зупинятись, де захочеш і сам вирішуєш, як далеко їхати кожного дня. До того, я також думала, що це безпечніше, ніж піший туризм, бо ти рухаєшся значно швидше.

         

– Як ти вирішувала куди їхати?

– На початку мандрівки  я знала, що потрібно доїхати до портового містечка Ventspils та сісти на паром до Швеції, оскільки туди купила квиток заздалегідь. Звідти хотіла доїхати до Данії, а потім до Німеччини (там планувала вирішити, чи мені подобається така подорож, і продовжити її далі Європою або ж купити квиток з Гамбурга додому).

Але коли я вже була у Швеції, то отримала запрошення від моєї скаутської організації долучитись до проекту “Rowerway”, що відбувався неподалік Парижа в серпні. Подорож мені дуже подобалась, отож я вирішила, чому б не поїхати туди на велосипеді. Ще дорогою в Париж, я знайшла можливість трохи підзаробити після проекту, збираючи виноград біля Ліона. А тоді вирішила повертатись назад.  

В усіх інших випадках я планувала, мабуть, 2 дні наперед, оскільки ніколи не знала, якою насправді буде погода та де матиму місце для ночівлі. Ці речі дуже впливали на курс моєї подорожі, адже з велосипедом навіть 10 додаткових кілометрів можуть все суттєво змінити.

Були моменти (переважно у Франції), коли я взагалі не планувала куди їхати, і тоді просто рухалась на південь і дізнавалась про пункт призначення лише через кілька тижнів. Під час мандрівки зупинялася просто на природі, або ж просила повісити свій гамак у людей на подвір’ї, тому їхала настільки далеко, як хотіла і могла. Інколи “пробиралася” в кемпінги, щоб скористатись душем та електрикою, до того ж там я почувалась безпечніше.

Часто дорогою назад мені щастило знаходити місце для ночівлі ще зранку того ж дня (через warmshowers.org), таким чином я вирішувала куди їхати.

– Скільки ти проїжджала за день?

– Зазвичай від 60 до 80 км за день. Загалом, це залежало від того, чи змінювалась погода та чи на мене десь чекав хост. Найбільшу відстань за день я проїхала у Швеції – 106 км, щоб добратися до свого хоста у Katrineholm. Більшість часу я їхала 5 днів поспіль, а потім відпочивала один день. Це чудовий спосіб протестувати свої фізичні можливості. З часом, коли в мене вже було трохи досвіду, я могла легко передбачити відстань, яку зможу проїхати та скільки це займе часу. Звісно ж, були моменти, коли я рухалась дуже повільно, і такі, коли я була повна енергії.  

– Якою була найекстремальніша погода?

– Мені доводилось їхати в дуже спекотну погоду. Це було в середині серпня дорогою до Аннесі в Франції. Дорога була досить горбиста, тому і це було важко для досить непідготовленого велосипедиста, але через погоду це нагадувало пекло. Було за 30, навкруги ні дерева, ні затінку, лише поле за полем, стрімкі підйоми та розжарений асфальт. Але за кілька днів я змогла звикнути і до цього. Було дуже важко, бо потрібно було заздалегідь спланувати, де взяти воду, і траплялись випадки, коли в мене зовсім не було води, і потрібно було їхати до наступного села. Мені подобалось зупинятись біля річки чи озера, щоб скупатись, але в цьому регіоні всі річки були занадто мілкі. Ще довелось змінити свій режим через спеку. Я почала їхати дуже рано, а в найспекотніші години – відпочивати.

Кінець моєї подорожі теж можна назвати досить важким. Ставало холодніше, темніше, постійно дощило. В останній день подорожі, 11 листопада, мені потрібно було проїхати 80 км до Варшави. Цілий день ішов сніг, в ноги й руки було добряче холодно, потрібно було безперервно ворушити пальцями, рукавиці вщент промокли. Тепліше було їхати, тому я не робила перерв на їжу, це був важкий день. Я дісталась до Варшави, коли вже геть стемніло, до того ж встигла загубитись, бо в мене зовсім не було навігації (телефон з GPS зламався раніше), лише кілька фото карти. Проблукавши кілька годин, загубивши свою мокру рукавицю, я врешті-решт з допомогою людей таки дістатись до пункту призначення.

– Де ти зупинялась на ніч та як шукала місця для ночівлі?

Зазвичай я використовувала два сайти, щоб знайти, де зупинитись: couchsurfing.com та warmshowers.org (це як каучсерфінг спеціально для велосипедистів). Там я шукала хоста максимум 2 дні заздалегідь, оскільки не знала точно, скільки зможу проїхати та який маршрут оберу. Я зустріла багато нових людей і почула багато чудових історій. Люди завжди були добрими і допомагали мені.

Кілька разів я зупинялась на кемпінгах, але, оскільки була “бюджетним” мандрівником і не мала намету, а лише гамак, мені вдавалось зупинятись там безкоштовно. Звісно ж, нелегально.

Частенько я просто розвішувала свій гамак десь на природі, а кілька разів питала людей, чи можна було б повісити його в них на подвір’ї (якщо не могла знайти місця, де би почувалась безпечно). І лише раз я справді залишалась вночі на подвір’ї, зате могла користуватись басейном, решту разів люди запрошували мене всередину, ми разом вечеряли, і вони давали мені ліжко, а іноді й цілу кімнату.

Одного разу мені вдалось знайти місце для ночівлі без жодних зусиль. Вечоріло, я шукала якусь гарну місцину біля лісу, де б розвісити гамак. Я повільно їхала, сідало сонце, і раптом поруч проминув хлопець на велосипеді, мабуть, повертався з роботи. На світлофорі він зупинився та повернувся до мене, щоб спитати, чи зі мною все гаразд. Ми розговорились, і я поцікавилась, чи знає він якийсь гарний ліс поруч. В результаті він запросив переночувати в нього вдома. Це був чудовий вечір, вони з дружиною повернулися із навколосвітньої подорожі кілька років тому, і тепер намагались допомагати іншим велосипедистам, як тільки могли.  

– Що тебе найбільше надихнуло під час подорожі?

– Складно вибрати щось одне, але, мабуть, найбільше мене захопило наскільки добрими були люди, як допомагали і як завжди радо мене приймали. Також страшенно вражала природа. Мабуть, ніколи не забуду ніч в горах поблизу Аннесі. Гроза і сильний вітер у якийсь момент змінилися на безхмарне небо, всіяне зірками з величезним місяцем. А потім був неймовірний світанок. Я навчилася, як мало потрібно, щоб вже мати достатньо, та як важливо робити те, що ти справді любиш. Дізналась багато про себе та свої можливості.

– Найстрашніше, що з тобою траплялося в дорозі?

– Мені було справді дуже страшно двічі. Перший раз – коли я ночувала сама поблизу якогось поля. Хороших дерев, щоб повісити гамак теж було небагато, але я почувалась безпечно, оскільки це було за селом. Я повісила гамак між деревом та огорожею від корів, розвісила свій тент в разі дощу та як захист від комах. Пішла спати рано, але вже було зовсім темно, як я раптово прокинулась від кроків поблизу. Швидко отямилась і витягнула свій перцевий спрей, який завжди тримала поруч. Я знала, що потрібно бути сміливою, та попри страх все ж відхилила тент, щоб побачити хто там, але виявилось, що це була просто корова, яка голосно жувала траву. Ці ситуація могла бути страшним досвідом, але насправді ж виявилась смішною та навіть милою.

Другий випадок трапився восени, коли я вже була в Польщі. Це був перший день, коли я їхала зовсім у темряві, хоча була лише шоста вечора. Ліхтарів не було ні дорогою, ні між селами. Трохи йшов дощ, я їхала сама, жодних машин поблизу. Але раптом одна машина промчала дуже швидко і зупинилась за 100 м переді мною в місці, де не було абсолютно нічого й нікого. Було так темно, що я не могла бачити, чи хтось виходить із машини. Я зупинилась і вимкнула ліхтарики на велосипеді. Хотіла почекати поки машина знову поїде, але вона не їхала. Було дуже страшно, та я вирішила рухатись далі і була готова зістрибнути з велосипеда і тікати будь-якої миті. Але знаєте що? Знову нічого не відбулося. Було дивно, бо як тільки я проїхала машину, вона знову почала рухатись. Потім неподалік якась тварина перебігла дорогу, хоча я встигла побачити лише віддзеркалення мого ліхтарика в її очах. Не скажу, щоб почувалась тоді комфортно.

– Назви 3 місця, які тобі найбільше запам’яталися з подорожі.

– Моє перше улюблене місце в Данії. Це маяк у містечку Rubjerg Knude. Я ночувала поблизу в притулку (ще одна класна річ про Данію – по всій країні є притулки для мандрівників, де можна безкоштовно зупинитись – у більшості з них є вода, туалет, місце для вогню. Знайти їх дуже легко, але потрібно завантажити спеціальний додаток). Сам маяк був вражаючий, особливо на заході сонця. Навколо були величезні дюни, а вітер задував пісок прямісінько в обличчя з такою силою, що здавалось, ніби кожна піщинка – це маленька голка.

Наступне місце – точно Аннесі. Там жила більше двох тижнів, підпрацьовуючи в хостелі. Неподалік було озеро, і між роботою ходила купатись по кілька разів на день. За озером виднілися гори, куди можна було легко дістатися за кілька годин велосипедом. Я провела дві ночі в горах. З вершини було видно місто, а вдалині можна було побачити Монт Бланк. Я чимало їздила та ходила в цих районах, познайомилася з прекрасними людьми в хостелі, де працювала та чудово провела час.

І третє місце, яке ніколи не забуду – це маленьке село Saint Verand, в якому також жила два тижні та збирала виноград, щоб заробити трохи грошей. Це малесеньке місце оточене виноградниками і пагорбами. Тоді було багато вина і сиру, хороших людей, важкої роботи і не було інтернету.

         

– Які в тебе плани на майбутнє?

– Тепер я планую довший похід, хочу поставити собі новий челендж. Було б класно поєднати його з якимись додатковими викликами, наприклад, життям надворі протягом кількох місяців. Збираюсь у таку мандрівку навколо Ісландії.

– Що б ти порадила людям, які планують довгу подорож на велосипеді?

– Будьте відкритими та не плануйте багато, адже шанси, що щось піде не за графіком – дуже великі. Завжди майте на меті місце призначення та будьте готовими до будь-якої погоди. Зробіть рісерч перед тим, як вирушати в дорогу, та будьте вдячними за все, що у вас є.