[ads-pc-2]

Якщо одного разу вам буде потрібно перетнути водні простори без витрат, раджу гідростоп. Що це і як це? Ось вам майстер клас з власного досвіду у Мексиці. 

План дій гідростопу простий:

1) Знайти найближчі порти з човнами/яхтами/кораблями;
2) Підготувати оголошення зі своїми контактами;
3) Розмістити оголошення на дошці об’яв;
4) Прийти на ранкову радіорубку і залишити повідомлення (кожен порт має свою радіохвилю);
5) Попитати декількох моряків навколо (там всі один одного знають – допоможуть);
6) Промоніторити findacrew.com;
7) Почепити на себе оголошення, гуляючи навколо;
8) Знайшли човен? А тепер треба вижити :)

Як це працює на практиці, я перевірила на власній шкурі.

Так сталось, що, дібравшись до південної частини Бахи Каліфорнії, уперлись в воду (для лінивих – глянути на карту – Каліфорнія на південь іде в море). Тому увірвались на пошуки вигідного способу перетнути його, аби потрапити до материка знову.

Є два шляхи: по воді або літаком. Друге відпало автоматом через обмеження бюджету, і взагалі, то надто просто. Паром через море дорогий (понад 100$) і йде в не дуже спокійне місце за мексиканськими стандартами. В неті вичитали, що можливо застопити човен/яхту, себто сервіс “findacrew” за поміч у команді.

Віднайшли Маріну (порт, де спочивають яхти і моряки), підготували оголошення щодо наявності нас, як помічників і потребі перетнути море якнайскоріш.

Півдня витратили на спілкування з різними моряками, де нас вперше спитали про наявність візи (про це потім, детальніше). Залишили зрання повідомлення на радіо, що необхідно дістатись на той бік моря.

Стало ясно, що діло це не швидке, тому тим часом вирішили спробувати заробити на квиток на переправу. Як? А просто – продавати обійми, адже це доза щастя, чому б і ні. Навіть якщо і не вийде, то хоч люди навколо посміхнуться зайвий раз.

І знаєте що? Це спрацювало! На квиток не наобнімали, проте 974 песо(75$) чесно і щиро зароблені за годину. Забігаючи наперед, скажу що цих грошей нам вистачило на місяць на двох :)

В той же день отримали дзвінок від місцевого моряка, що порадив їхати у Cabo San Lucas (найпівденніше місто Бахи), там завтра закінчувався рейс яхт “Baja haha” на чолі з американцями, більша частина з яких плистиме, куди нам треба. Наступного ранку вже мчимось туди.

Дізнаємось, де буде зустріч мореплаців, робимо вивіску щодо пошуку переправи, ліпимо на рюкзак і “тусуємось” посеред пляжу. Несподівано помічаю одного у кофтині з написом “Puerto Vallarta” – місто, до якого нам найзручніше було б потрапити. Зриваємось, біжимо до нього і починаєм нашу історію, що хочем туди, можемо працювати, готувати. На що поступила відповідь “Пливемо завтра, о 8й ранку чекаємо вас тут з речами”.

Швидко познайомились з crew, спитали про візу, ми звісно ж, навчені досвідом, кажем що все ок, маєм, і по рукам. Зранку плентаємось під пекельним сонцем зі своїм багажем на пляж, і тут. Як сніг на голову, сумні новини. Аякже звісно, все здавалось надто ідеальним. Наше crew каже, що погода несприятлива на шляху, тому ще декілька днів будуть чекати тут. Стало дуже підозріло, мені здалось, що це попахує морозом і нас таким чином хочуть здихатись, адже вчора капітани були трохи напідпитку.

Тому аби не гаяти час – знов наліпили оголошення на рюкзак, поки відпочивали біля моря.

Оскільки яхта нашої команди була пришвартована неподалік, вирішили бути чесними і дізнатись чи не пудрять нам голову, аби не чекати дарма погоди в морі. Та капітан запевнив, що вони серйозно, і їм дійсно необхідна буде поміч в морі під час сплаву, адже двоє із чотирьох членів команди мають летіти додому і не можуть чекати.

Це підбадьорило, проте думка, що потрібно тягти рюкзаки назад не давала спокою. Тож напросились залишити шмот на човні, заразом і закріпили свою участь у переправі. З собою взяли футболку, зубну щітку, камери і два дні стопили у найближчі міста, в одному з них – Todos Santos знайшовся той самий готель Каліфорнія.

Отримали повідомлення про зустріч в порту з самого ранку, і попливли.

Те, що це було важко, нічого не сказати. Як сказав капітан: “first you worried that you gonna die, then you worried that you not going to die” (спочатку ти переживаєш, що ти помреш, потім ти переживаєш, що ти таки не помреш).

З першої ж хвилини руху качає серйозніше за американські гірки, тому шлунок опорожнів дуже швидко. Півтора дні пройшли в горизонтальну положенні, без їжі і майже без сну. Я вже шкодувала, що погодилась на цю авантюру, але протягом останніх півтора днів навіть взялась готувати.
Єдине, чим можна насолоджуватись – це світанки і заходи, незасвічені зорі і веселки, і вільні дельфіни, що радісно грались наввипередки.

Нескінченність тиші і морського простору залишає наодинці зі своєю головою, особливо було няшно гойдатись на хвилях під музичку, як кажуть – по пост року.

Три безсонні доби і ми на материку. Прибули о другій ночі, тож капітан прихистив у своєму мажорному домі.

В прекрасних просторах Puerto Vallarta надибали острови з одним з найгарніших пляжів світу – playa Marietas. Не промахнулись з містом прибуття, чо :)

Ну поки все.
Про жорсткий автостоп крізь кактусевий материк у наступних замітках. Піс

Текст і фото: Маруся Хандусь