Меню & пошук

#hromotska: Лаос – монахи, Будда, помаранчева земля.

#hromotska: Лаос – монахи, Будда, помаранчева земля.

Фото-блог Іринки Громоцької з Лаосу


Іринка Громоцька
документальний фотограф 

Основні інтереси: екологічні проблеми та права людини. “Мої роботи – це вивчення досвіду людей в різних частинах світу і його документування.”
Instagram   |  Site  |   Facebook

Півтора року тому Іра з Андрієм покинули Львів і відправились в мандрівку середньою і південно-східною Азією. Під час мандрів Іра захопилась документальною фотозйомкою. Щочетверга ми публікуємо знімки з місць, про які ви чули і не чули – Памір, індійські потяги чи маленькі китайські села, назви яких неможливо вимовити.


 

Якби у кожної країни був свій власний колір – Лаос точно був би помаранчевим. Помаранчеві дороги та річки, вбрання монахів і квіти довкола. Помаранчеве тут все.

Вечір.

Дзвони будять о 5 ранку – монахам потрібно прокидатись на ранкову молитву. Ми з Андрієм відчайдушно намагаємось доспати ще хоч трішки. Виходить не дуже, тож ми здаємось, вилазимо назовні та починаємо сонно складати речі до рюкзаків.Наш намет тісниться під накриттям на веранді буддистського монастиря. На вулиці ллє, як із відра.

– Сабайді! – на порозі стоїть монах і з цікавістю на нас поглядає.

– Морнін! – відповідаю я, трохи соромлячись.

– Лао кофі! Гуд кофі! – каже він і

Через декілька хвилин монах повертається із запашною кавою зі згущиком (обоже, яка ж вона була смачна!) і тарілкою лаоських (насправді “Product of Thailand”) смаколиків. Він називає себе “монах Суна”, йому 51. Ламаною англійською розповідає, що живе у цьому монастирі вже понад 35 років. До цього вчився у монашій школі.

Я показую йому на карті Україну, монах Суна сміється з нагадування maps.me “відстань до Львова -7 678 км”. Він з цікавістю розглядає наші фотографії кавказьких гір, мечеті у Чечні, мавзолеїв в Узбекистані та монастирів коло Тибету.

Мені так багато хочеться його спитати, але англійської він майже не розуміє, а я, як і google translate, не розумію лаоської.

Монах Суна затягується третьою цигаркою. Поки клуби диму розповзаються у повітрі, я в черговий раз уявляю як круто було б, якби усі люди світу говорили однією мовою.

Ми збираємось іти і я трохи жестами, трохи англійською, питаю, чи можна сфотографувати те, як він курить. У відповідь монах Суна голосно сміється.

Ми дякуємо йому, складаючи руки у Намасте.

«Наступного разу приїжджати Лаос – приходити спати тут. Хтось питати – ви казати: “Монах Суна казати окей”», – каже наш новий друг і весело махає на прощання.

То був один з тих найпрекрасніших лаоських ранків.

Лаосці – щасливі люди. Куди не глянь всі жартують, посміхаються і переважно, відпочивають. Ну а що ж ще робити, коли довкола така спека? Їх не цікавить те, що було вчора і те, що може статись завтра, вони радіють тому, що є сьогодні. Головне для них – щоб з рідними все було гаразд, був дім і що попоїсти, а все інше – речі другорядні.

Мені здається, що часом і нам не завадить дивитись на речі трішки по-лаоськи.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

0 Коментарів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: