Фото-блог Іринки Громоцької з Індонезії

[ads-pc-2]

Півтора року тому Іринка з Андрієм покинули Львів і відправились в подорож середньою і південно-східною Азією. Під час мандрів Іринка захопилась документальною фотозйомкою. Цього разу Inspired публікує тревел-блог Іринки Громоцької з туристичної і справжньої Індонезії.

Наша Індонезія була мало схожа на туристичний рай, з якого всі постять красиві інстаграмні фоточки. Вона була максимально жаркою, запорошеною і мінімально гостинною (як тільки місцеві дізнавалась, що нам не потрібен готель, гід чи таксі). Вона була надто прискіпливою до мене, як до білої дівчини (правда, лиш на Суматрі). Проте, з дуже красивою природою, милуватись якою майже ніколи не було безкоштовно.

Нічна переправа Суматра-Ява переповнена людьми. Вони лежать на кормі, у залі та їдальні. Ми з Андрієм тулимось у куточку, я намагаюсь ще глибше залізти у свою хустину. За борт один за одним летять миски від Індонезійської мівіни, пластикові склянки та поліетиленові пакети, червоними вогниками пролітають бички від цигарок. Таке враження, що вся поверхня моря всипана сміттям. Я забавляю себе тим, що намагаюсь знайти шматочок води без сміття. Такого знайти не можу.

У Індонезії я вперше стикнулась з тим, що до нас вороже ставились у туристичних місцях. Нам кричали: «Якщо ви хочете стопити та не хочете платити за таксі – забирайтесь геть у свою країну! Якщо ви хочете іти у національний парк – платіть у 15 разів більше ніж Індонезійці! У вас же були гроші сюди прилетіти на канікули?»

Там я також вперше почула про «білий податок» (це, звісно ж, жаргон) – місцеві нам пояснили, що у Індонезії для «білих» (будь-яких туристів, яких можна прийняти за американців, європейців, австралійців і т.д.) все коштуватиме дорожче мінімум у 10 разів.

На маленькому милому острові-раю Балі було найважче стопити та кемпити. Це там ми весь день чекали під сонцем хоч когось, хто не таксі та хто справді хоче спілкуватись (а не починає розмову аби потім запропонувати готель, бунгало, ресторан, чи просто свої послуги). Це там було найважче побачити хоч щось справжнє. І це там священик кричав на мене, щоб пожертву я давала йому у руки, а не у скриньку для пожертв.

Після кількох таких неприємних моментів, ми вирішили об’їжджати десятою дорогою усі туристичні місця на усіх островах – храми, вулкани та водоспади.

Ми вирішили шукати чогось справжнього у цій красивій, проте, як тоді здавалось, надто меркантильній країні.

Ми знайшли своє індонезійське щастя у людях, що живуть у маленьких селах та містечках, де майже не буває туристів. Вони зустрічали нас радісно, їх цікавило, хто ми та що робимо так далеко від протоптаних стежин. У цих маленьких оазах привітності ми знайомились із людьми, які були дуже схожими на нас і з якими було приємно проводити час.

Ось ми їдемо разом з молодими хлопцями, фанатами The Beatles, вони вмикають Let it be вже втретє і натхненно підспівують Джону Леннону.

Ось на маленькому острівці Ломбок нам зустрічаються жінки-мусульманки з ідеальним макіяжем та манікюром. Вони розповідають, що ще ніколи не підбирали туристів і, затиснувши газ, вмикають Adele на повну гучність.

Ще ми зустрічали оркестр. Музиканти докинули наші рюкзаки до саксофонів у багажнику та розповідали про життя всю дорогу.

Ми зустріли імбирних магнатів, що продають запашні корінці Сінгапуру. Зустріли і блогера з Балі.  Він розповідав історії про те, як бачив демонів на острові та втікав від них.

А ще багато дітей. Дівчатка у хустинах та хлопчики бігали за нами, намагаючись привернути увагу. Їхні батьки ламаною англійською запрошували нас на чай та намагались уявити, де ж та Україна, у якій падає сніг.

Індонезія – це ідеальна країна для райського відпочинку. Це справді прекрасне місце з чарівною природою, де на кожному кроці ти можеш знайти красиві бунгало, європейські кафешки та фотогенічні смузі.

Проте у мене склалось глибоке переконання, що у більшості випадків з тобою будуть привітними за твої ж гроші. Стопити, кемпити, досліджувати країну бюджетно було досить важко.

На островах якось дуже поширене одне сприйняття іноземця – «багатий турист». Тому і ставляться до тебе там відповідно.

Проте як тільки зайти трішки далі туристичних точок – відкривається нова Індонезія. І, може, вона не така фотогенічна, проте справжня.